Після поразки Ігоря Додона на виборах у Молдові Київ та Кишинів відновили контакти на рівні президентів. Втім, у відносинах держав-сусідок лишаються серйозні проблеми, про які у Києві знають далеко не всі – але без їх вирішення годі й сподіватися на стабільне партнерство. 

"Європейська правда" публікує колонку авторства двох авторитетних експертів молдовського походження: Леоніда Літри та Ніку Попеску, який у 2019 році очолював МЗС Молдови. Ми готові також опублікувати погляд української сторони на те, як нашим державам долати давні проблеми, що перетворилися на серйозну перепону партнерству України та Молдови. 

* * * * *

Останнім часом у стосунках України та Молдови відбувається те, чого між цими державами давно не було – розпочалося їхнє зближення.

Президенти Мая Санду та Володимир Зеленський налаштовані на покращення відносин між двома країнами. І хоча цей імпульс на найвищому рівні дозволяє поліпшити відносини, лідерам держав все одно доведеться докласти зусиль, щоби оминути підводні скелі, які ще раніше ускладнили стосунки Києва та Кишинева.

Протягом останніх років у відносинах України та Молдови були злети та падіння. Намагання двох держав вирішувати питання двостороннього порядку денного та регіональної безпеки стикалися з низкою перепон. Серед них – і те, що колишній президент Молдови Ігор Додон ставив під сумнів територіальну цілісність України, і проблема контрабанди товарів через придністровську ділянку українсько-молдовського кордону, і проблеми двосторонніх відносин, успадковані з часів розпаду Радянського Союзу.

Обрання Маї Санду президентом Молдови розблокувало діалог на рівні президентів, а також відновило партнерство, оскільки Санду обрала Київ для свого першого державного візиту за кордон, позначивши таким чином, що відносини з Україною мають високий рівень у порядку денному Молдови.

У Маї Санду та Володимира Зеленського, схоже, справді багато взаємної симпатії та налагодилися чудові особисті стосунки. Але є і те, що єднає їх, окрім особистого ставлення. Вони обидва отримали на виборах неймовірно сильний політичний мандат на те, щоб зруйнувати корумповані схеми, які десятиліттями домінували як в Молдові, так і в Україні. І нині обидва вони стикаються з великим опором їхнім діям з боку гравців, що мають особисту зацікавленість у збереженні старих структур.

Та хоча такий збіг персональних та політичних міркувань здатний допомогти, але він не дозволить автоматично вирішити низку двосторонніх проблем, які до цього часу перешкоджали відносинам.

Йдеться про екологічні проблеми Дністра, про демаркацію кордонів, про право власності на території обох держав, про енергетику та інші питання.

Одним із найчутливіших є набір проблем, пов’язаних із Дністровською ГЕС, що розташована вище за течією Дністра від Молдови. 

З точки зору Києва питання полягає у потребах України розвивати потужність своєї гідроенергетики та поліпшувати енергобезпеку країни. Але з точки зору Молдови головним є те, що Дністер – це найбільше та незамінне джерело води для всієї цієї країни. Відтак у Кишиневі всерйоз побоюються, що подальше нарощення потужностей енергетичної інфраструктури у Новодністровську позбавить Молдову (і, до речі, частину Одеської області) життєво важливих водних ресурсів. 

Дністер – відносно невелика річка у порівнянні з Дніпром або Дунаєм, але на ній розташована одна з найпотужніших ГЕС у світі. Екологи в обох країнах б’ють на сполох, наголошуючи, що за останні десять років стан Дністра вже погіршився. І це – попри те, що дністровський енергокомплекс функціонує навіть не на повну потужність! Треба наголосити: для відновлення Дністра Молдові також доведеться вирішувати свою власну частину завдань, головним чином пов’язаних із недостатнім очищенням стічних вод у Сороках, що негативно впливає на стан річки.  

Щоб знайти розв’язання цього ребусу, сторони обговорили можливість посередництва Євросоюзу для врегулювання питання.

Дністер має почати об’єднувати країни.  

Обрання нових керівників Молдови та України змінило тональність у відносинах від негативу до обережного оптимізму та більшої відкритості. Втім, щоб додати наповнення відносинам Києва та Кишинева, обом президентам важливо інтенсифікувати контакти та дотримуватися попередніх домовленостей. Запуск анонсованої спільної президентської ради для координації відносин має посилити цю співпрацю, концентруючись на її практичних аспектах. 

Україна та Молдова вже доводили, що здатні разом реалізовувати великі проєкти. Спорудження сучасного пункту перетину кордону у Паланці – один із прикладів того, як країни можуть спростити міжлюдські контакти.

Спільний контроль почав діяти також на пункті пропуску у Кучургані, на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону. Розширення спільного контролю на увесь кордон спростило би контакти для бізнесу та звичайних громадян. А новий міст через Дністер може спростити шлях з Києва до Кишинева – про що вже нещодавно домовилися Володимир Зеленський та Мая Санду.

Такі проєкти підтверджують, що, попри певні проблеми відносин Молдови й України, вони мають значно вагоміші спільні інтереси, пов’язані з безпекою обох країн та євроінтеграцією. 

Наприклад, нещодавно Молдова та Україна разом із Грузією виступили зі спільним списком пріоритетів для майбутнього "Східного партнерства", у якому, серед іншого, просять посилити безпекову співпрацю з ЄС. Україна є надійним партнером для Молдови у врегулюванні Придністровського конфлікту, а Молдова з 2014 року підтримує та виступає співавтором ініціатив Києва у міжнародних організаціях.  

Фундаментальний принцип у відносинах Молдови та України – те, що обом країнам потрібен сильний, проєвропейський, об’єднаний та дружній сусід. Обидві країни суттєво втратять від того, якщо матимуть поруч недружню, тим паче вороже налаштовану державу. Це надає обом потужну мотивацію для вирішення існуючих проблем та реалізації невикористаного потенціалу. 

Зараз – вдалий момент для цього.

Колонка одночасно опублікована у виданнях "Європейська правда" та IPN News Agency (Молдова)

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів