Геть від Європи: думки про курс, який насправді обрала українська влада

Вихідними Україна відзначала День Європи. Це свято – чергова нагода нагадати собі, що ми європейці не лише територіально.

Україна – кров і плоть Європи, її східний мур і світоч її цінностей у XXI столітті. Ми можемо пишатися багатьма досягненнями на шляху європейської інтеграції після Революції гідності, що починалася як Євромайдан. Та дедалі більше стає і тривожних новин.

На цей День Європи влада підготувала українцям зовсім не європейський подарунок – адміністративне регулювання цін на пальне, що не має нічого спільного з ринковою економікою. І хоч після експертного обурення і заяв найбільших гравців ринку про припинення продажу елітних марок бензину через збитковість такого бізнесу уряд відступив – осад залишився.

Влада, декларуючи європейські гасла, повсякчас озирається в бік СРСР і його методів управління.

Шкоди від такої політики електорат, на який і розрахована ця "турбота", може й не помічати, але, на жаль, усе це бачать інвестори.

Торік ми мали найбільший за всю історію обліку відтік прямих іноземних інвестицій – $868,2 млн. Навіть у страшному 2015-му ця цифра була меншою – $458 млн, що було зумовлено активною фазою війни та економічною кризою, спричиненою бойовими діями, втратами територій і торговельною війною РФ. Та вже з наступного року, коли світ побачив рішучість України у впровадженні непопулярних реформ, інвестори повернулися, вклавши в нашу економіку протягом наступних чотирьох років $17,8 млрд.

То що ж так лякає інвесторів? Їх лякає популізм і непередбачуваність влади, яка готова проміняти зниження кількох відсотків ВВП на підвищення кількох відсотків свого рейтингу.

І схоже, переконати її схаменутися не змогли навіть США, адже перед самісіньким візитом держсекретаря Блінкена Банкова наважилася на руйнацію так тяжко вибудуваної системи корпоративного управління, призначивши нового очільника НАК "Нафтогаз" усупереч закону і процедурі.

До цього було призначення ручного члена Конституційного суду без реального відкритого конкурсу, просування в законі про старост лазівки для призначення суддею КСУ членкині фракції "Слуга народу" з можливістю не складати мандат, саботаж запуску повноцінної антикорупційної системи, знищення реформи державної служби задля працевлаштування друзів і родичів "народного" президента...

Усе це – частини великого ланцюга, яким нас знову, свідомо чи ні, прив'язують до російського стійла.

Як там із новим траншем макрофінансової допомоги ЄС та співпрацею з МВФ? Схоже, влада думає, що високі ціни на сталь і зерно триматимуться до наступних виборів, а тому можна чхати на партнерів і дати волю загребущим рукам.

Добре, що багато зусиль зосереджено на виконанні економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС і зоні вільної торгівлі, але європейська інтеграція – це не лише торгівля. Звісно, я вітаю зусилля, спрямовані на отримання "промислового безвізу", але в ЄС заправкам не розказують, за якою ціною продавати пальне, але законопроєкт про так звану локалізацію досі не похований як безперечно шкідливий, але жодна європейська країна не має закону про олігархів…

Хоч я теж глибоко переконана, що олігархія становить серйозну небезпеку державі, та спеціальним законом проблема не вирішується. Це робота Антимонопольного комітету, який повинен бути незалежним, мати реальні важелі впливу і ресурси на боротьбу з олігархами та їхніми монополіями. А це про прозорі правила і чіткі процедури, які не можна порушувати, коли комусь із Банкової заманеться. Це про відповідальність і передбачуваність державних інституцій, які не зносять після кожних виборів.

Зрештою, це про так часто повторюване, але досі не забезпечене верховенство права, яке б унеможливило політичний тиск, на противагу ганебній практиці перетворення тих же депутатів на слухняних натискачів кнопок за вказівкою з фракційного чатика СН.

Звісно, за два роки правління Зеленського був і позитив.

Вітаю ініціативність уряду в питанні предметного діалогу з Брюсселем щодо долучення України до Європейського зеленого курсу. Це складний процес, який, окрім чіткої координації та великої роботи, потребує також і залучення значних ресурсів із ЄС.

Особисто дуже рада, що нарешті розблоковано виконання транспортної частини Угоди про асоціацію і ухвалено закон про водний транспорт, але тим часом залізниця поїхала в минуле, а в небі одну за іншою перемогу здобуває Коломойський.

Щоправда, навіщо нам дешеві перельоти, якщо в досяжному майбутньому й летіти особливо нема куди – з такими темпами вакцинації українці ризикують ще надовго бути нев'їзними до ЄС.

І це теж не про євроінтеграцію, адже втручання Степанова в роботу успішного колись ДП "Медичні закупівлі України" і, як наслідок, зрив вакцинації радше нагадувало часи Богатирьової.

А Революція гідності якраз і була проти таких, як вона, та їхніх методів.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора