Білорусь завдає потужного удару проти низки українських галузей.

Під обмеження потрапили експортери керамічної плитки, шпалер, радіаторів, холодильників, паперу, ДСП/ДВП, кондитерських виробів, соків та пива. Рішення Ради міністрів Республіки Білорусь ввести ліцензування українських товарів з великою імовірністю означатиме де-факто заборону постачання цих товарів.

З першого погляду, ці події – відповідь на українську реакцію на ситуацію з літаком Ryanair.

Про це навіть вже встигли заявити деякі українські посадовці.

Проте насправді тут політики немає – українські виробники постраждали через чужі комерційні інтереси. Про ризики початку торгової війни з Білоруссю "Європейська правда" писала ще в квітні – задовго до ситуації з літаком. 

Практика змішувати політичні та комерційні інтереси завжди є небезпечною. Ризики суттєво збільшуються в ситуації, коли відносини між країнами перебувають на безпрецедентно критичному рівні, як зараз між Києвом та Мінськом.

І можливостей політичного врегулювання питань майже не залишилося.

Захист чи лобізм?

У листопаді минулого року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі за поданням Мінекономіки застосувала спеціальне мито на рівні 16,08% до білоруських прутків (ініціатор заходів – "Арселор Міттал Кривий Ріг"), а вже у квітні – 35% до білоруських моторних колісних засобів (ініціатор заходів – асоціація "УкрАвтоПром").

Останнє спровокувало заходи у відповідь білоруської сторони, яка вбачила в цьому системність дій, спрямованих на порушення умов вільної торгівлі.

Без консультацій: навіщо Україна розпочинає торговельний конфлікт із Білоруссю

Річ у тім, що обраний українською стороною спосіб захисту українського виробника не відповідає частині 3 ст. 275 Митного кодексу України та статтям 2, 19 Договору про зону вільної торгівлі від 18.10.2011.

Для захисту вітчизняного виробника існують дозволені правові інструменти – антидемпінгове або компенсаційне мито.

В такому випадку і національний виробник був би захищений, і український експортер не постраждав!

Натомість українські виробники та уряд обрали швидший, проте явно небезпечний шлях, що не відповідає міжнародному договору.

Зокрема, асоціація "УкрАвтоПром" ініціювала захист внутрішнього ринку під прикриттям дискримінаційних та недружніх дій Республіки Білорусь через утилізаційний збір та ускладнений доступ до державних закупівель.

Іншими словами – сталася підміна понять.

Під приводом доступу до білоруського ринку застосували заходи захисту внутрішнього ринку України. Однак, аналізуючи ситуацію, стає зрозумілим, що за доступ до білоруського ринку навіть ніхто не боровся.

Якби була справжня мета постачати товари в Білорусь, то українська сторона хоча б висловила свої претензії, чого не було зроблено до застосування заходів.

Цей інструмент вже давно відомий, як і наслідки застосування заходів. Нагадаю, що за ініціативою асоціації у 2011 році було введено квоту по одному авто протягом трьох років з Узбекистану, а в 2018 році ініціатива нового розслідування призвела до моментальної реакції уряду Узбекистану, який заблокував увесь український експорт, що спричинило мільйонні збитки для низки українських галузей.

Через одну галузь постраждали десятки інших експортних галузей.

Не можна сказати, що в уряді не могли спрогнозувати такі наслідки.

Однак проти українських інтересів зіграло минулорічне урядове рішення скоротити повноваження торгового представника України, передавши питання торгового захисту новому заступнику міністра.

Чи можливе торгове перемир'я?

Україна має щонайменше два варіанти розвитку торгового конфлікту з Білоруссю.

Наразі ми йдемо по сценарію повноцінної торгової війни.

Про ймовірність такого сценарію – а отже, і подальших торгових обмежень – вже заявив голова МЗС Дмитро Кулеба. Ситуація навколо літака Ryanair робить цей сценарій фактично неминучим.

Однак це явно не найкращий шлях з точки зору вітчизняних експортерів. А отже, і для економіки, яка постраждає від скорочення робочих місць, і для сплати податків до бюджетів всіх рівнів.

Слова українських посадовців про знаходження нових ринків залишаються політичними заявами.

Якщо втрата російського ринку була компенсована початком дії режиму вільної торгівлі з ЄС, то тепер в найближчому майбутньому лібералізація ринків можлива лише з Туреччиною, та й там перспективи укладання ЗВТ виглядають досить туманними.

Інші країни не подарують частку свого ринку лише тому, що ми так хочемо.

Після втрати російського ринку досі не знайдено альтернативних ринків для постачання низки української продукції. Умови доступу до ринку ЄС були погоджені ще до торгової війни з РФ, тому не можна сказати, що це нова опція, яка врятує і при скороченні експорту в Білорусь.

Ба більше, Україна має обмежені можливості відреагувати на дії Мінська. Швидке запровадження нових обмежень щодо товарів за ініціативи держави наразі неможливе без внесення змін до законодавства.

А це означає, що для застосування заходів у відповідь Київ має провести розслідування, яке буде ініційоване бізнесом, а рішення може бути прийняте не раніше ніж за 60 днів.

Приклад ембарго товарів з РФ є непоказовим. Рішення Кабміну, що вводило ці обмежування, базувалося на законі про можливі дії щодо країни-агресора.

Чи є можливим альтернативний шлях – повернення обох сторін у правове поле?

Теоретично, так. Про можливість такого сценарію вже заявили у Мінську. Йдеться про повернення обох сторін у правовий режим Договору про зону вільної торгівлі.

При цьому Україна і надалі зможе захищати внутрішній ринок через правові механізми – антидемпінгові, компенсаційні заходи. Нагадаємо, що наразі Україна застосовує антидемпінгові заходи щодо білоруського цементу (57,03%), газоблоків (34,19%), сірників (21,32%), солі (11,85%), лампочок (17,73%) та прутків (31,08%), а також проводить антидемпінгові розслідування з метою введення мита щодо білоруських теплоізоляційних матеріалів, ДСП, фанери, крохмалю, асфальту.

Однак існує одна проблема: щоб урегулювати торговий конфлікт, треба сісти за стіл переговорів, що є проблематичним з огляду на невизнання Україною виборів президента Республіки Білорусь та обмеження офіційних контактів.

І хоча така ймовірність все ж залишається (наприклад, наприкінці квітня Україна та Білорусь провели консультації на рівні заступників міністрів, що відбулися із залученням бізнесу), проте можливість такого сценарію неухильно зменшується.

* * * * *

Варто наголосити: повернення до режиму вільної торгівлі жодним чином не означає, що Київ не може реагувати через політичні інструменти, зокрема шляхом введення секторальних чи економічних обмежень за процедурою, визначеною законом "Про санкції".

Проте нинішня торгова війна з Білоруссю показує, як важливо, щоб ці обмеження базувалися на правових механізмах.

В даному питанні показовою може бути практика ЄС, де, навіть вводячи санкції проти недружніх режимів, до останнього зберігають можливості для співпраці бізнесу (окрім державного та стратегічних галузей).

Проте в Україні – зовсім інша ситуація.

Політична ситуація використовується лобістами окремих галузей для просування власних інтересів, а згодом країна у відповідь отримує торговельні обмеження.

Така політика стає особливо небезпечною зараз, коли можливостей для політичного діалогу між Києвом та Мінськом фактично не залишилося.

Як результат, обидві країни йдуть до повноцінної торгової війни, яка не має жодного стосунку до санкцій.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора