3-4 червня ЗМІ поширили слова віцепрем'єра Олексія Резнікова про те, що за останні два роки підтримка європейської та євроатлантичної інтеграції знизилася на 5%. "Причому найбільше зниження – у регіонах, де ця підтримка завжди була найвищою. А також серед молоді, яка завжди була проєвропейською", – цитують посадовця медіа.

Попри те, що цитований ЗМІ публічний виступ пана Резнікова був насамперед закликом до європейських партнерів більш активно відгукуватись на євроінтеграційні прагнення України, щоб не відштовхнути наше суспільство у бік "білорусько-російської моделі", теза про наростання євроскептицизму серед українців зажила в інформаційному просторі своїм життям, і швидше не на користь справі євроінтеграції.

Тим доречніше констатувати, що дані опитувань Центру Разумкова не підтверджують наведених слів високопосадовця, а радше вказують на протилежну тенденцію.

Згідно з ними, за останні півтора року підтримка вступу до ЄС навпаки зросла, зокрема й серед молоді.

Більш того, її зниження не спостерігається у жодному з макрорегіонів, а на Сході вона стала значно вищою. Щоб розібратися у питанні більш предметно, пропонуємо стислий екскурс у його історію.

Питання про те, чи потрібно Україні вступати до ЄС, соціологічна служба Центру Разумкова ставила з 2002 року. Саме в липні 2002-го, на шостому саміті ЄС – Україна президент Кучма вперше офіційно задекларував конкретні прагнення української сторони: підписання Угоди про асоціацію з ЄС до 2003-2004 років, виконання всіх вимог, необхідних для набуття Угодою чинності, до 2004-2007 років, створення митного союзу з ЄС до 2005-2007 років і виконання всіх вимог членства в Євросоюзі до 2007-2011 років.

І громадська думка тоді цілком відповідала євроінтеграційному курсу керівництва держави: у 2002-2003 роках опитування фіксували найвищий за всю історію спостережень відсоток підтримки вступу до ЄС (до 65%). Популярність протилежної точки зору була рекордно низькою: менше 20% громадян висловлювались проти вступу.

Чи потрібно Україні вступати до ЄС (% опитуваних)

Однак ішли роки, і просування до ЄС виявилось далеко не таким швидким, як очікувалось у 2002-му, а сам інтеграційний вибір між Європою і Росією набував дедалі гострішого звучання у внутрішньополітичній боротьбі.

У 2004-2014 роки, коли питання геополітичних орієнтацій активно інструменталізувалося у боротьбі між різними політичними таборами всередині України, громадська думка з цього питання була найменш визначеною, доволі мінливою.

Окремі опитування у 2005, 2009 і 2012 роках фіксували майже однакову кількість прихильників і противників вступу до ЄС (хоча перші завжди переважали). Навіть коли режим Януковича офіційно продовжував політику євроінтеграції, ні політичні еліти, що формували основу Партії регіонів, ні виборці базових для "біло-блакитних" макрорегіонів (Південь та Схід України) не були у більшості своїй послідовними прихильниками європейського інтеграційного курсу. Зовнішньополітичні орієнтації і державного керівництва, і самого українського суспільства у цей період можна описати як амбівалентні.

Після Революції гідності (каталізатором для якої стало придушення громадянського протесту проти зриву підписання Угоди про асоціацію України та ЄС) в українському суспільстві викристалізувалася чітка проєвропейська більшість (понад 50%).

Кількість противників вступу до ЄС залишається також значною, але це завжди менше третини опитаних. У вересні 2014 року та в грудні 2017-го були зафіксовані сплески підтримки євроінтеграції, однак варто розглядати це як короткочасний ефект, спричинений суспільним резонансом від підписання Угоди про асоціацію з ЄС (березень-червень 2014 р.) та угоди про безвізовий режим України з ЄС (травень 2017 р.). Поза цими сплесками і подальшим відкатом до попередніх показників громадська думка у 2014-2019 роках залишалася відносно стабільною.

В останні ж півтора року (з грудня 2019-го до березня 2021-го) відбулося нове статистично важливе зростання підтримки вступу до ЄС – із 53,2% до 58,8%.

Імовірно, це пов’язано з продовженням курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію після зміни влади (свого часу початкове продовження президентом Януковичем курсу на євроінтеграцію призвело до подібного, навіть сильнішого ефекту, адже багато євроскептиків були його виборцями і сприймали інтеграційний курс "від Януковича" менш насторожено).

Також за останні півтора року спостерігається зростання підтримки вступу до ЄС серед молоді віком до 30 років (з 66,4% до 75,6%), подібна тенденція існує і для вікової групи 30-39 років.

У регіональному вимірі для Заходу, Центру та Півдня показники залишаються відносно стабільними, водночас на Сході останні два опитування Центру Разумкова зафіксували понад 38% відповідей за вступ до ЄС, що значно вище, ніж показник грудня 2019 року (21,6%).

Чи потрібно Україні вступати до ЄС (% відповідей "так")

Отже, дані соціологічних досліджень Центру Разумкова не підтверджують тезу про зниження підтримки ідеї вступу України до ЄС.

Навпаки, вони дають підстави стверджувати, що закріплений у Конституції євроінтеграційний курс відповідає настроям абсолютної більшості українського суспільства.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора