Буде чи не буде добудований газопровід "Північний потік-2" – питання вже не актуальне.

Ключовим питанням наступних місяців, а може й років, буде інше: на яких законних умовах буде дозволена і потім здійснюватиметься його експлуатація?

Вирішення цього питання визначить в подальшому і долю газового транзиту через Україну.

Про те, що США не вдасться за допомогою санкцій перешкодити реалізації проєкту, свідчить і історичний досвід.

Лана Зеркаль: Є шанс забрати у Байдена право гратися з санкціями по "Північному потоку-2"

За часів правління Рональда Рейгана і Маргарет Тетчер США і Велика Британія теж вводили санкції проти будівництва газопровідних транзитних систем "Прогрес" і "Союз" з Радянського Союзу в Західну Європу. І тоді, за часів холодної війни, ці газопроводи теж викликали напруженість і суперечки між західними союзниками, перш за все між США та Західною Німеччиною і Францією.

Але й тоді сибірський газ пробив залізну завісу.

Сьогоднішній президент США Джо Байден напевне добре пам'ятає уроки цієї історії, бо вже тоді був членом Конгресу і займався зовнішньою політикою. Його адміністрація після приходу в Білий дім на початку цього року зрозуміла, що може ще деякий час ставити палиці в колеса вже майже побудованій трубі, але роботи це вже не зупинить.

Тому він був змушений враховувати не менший ризик: що буде, якщо газопровід добудують всупереч санкціям (хіба що з деякою затримкою), але результатом буде тривале погіршення відносин з Німеччиною. Країною, яка поряд із Британією є для Вашингтона ключовим партнером в Європі.

Тому Києву навряд чи варто критикувати рішення Байдена щодо "Північного потоку-2", оскільки це може лише всерйоз і надовго зіпсувати відносини з США. Тим більше, що санкції все ж поки не були повністю скасовані, і Байден явно чекає, як складеться ситуація в Берліні восени після виборів.

Що в такому випадку варто зробити Україні?

Набагато продуктивнішим для Києва було б зосередитися в дискусії з США, Німеччиною, Брюсселем та іншими європейськими партнерами на умовах дозволу експлуатації газопроводу "Північний потік-2" в контексті збереження транзиту через Україну.

Тут я бачу два важливих моменти.

Перший безпосередньо пов'язаний з фактом, що ключовий транзитний шлях через Україну в Європу спрямований на кордон зі Словаччиною, на прикордонні точки Ужгород – Велке Капушани. Через них зараз якраз і транспортується газ, який "Газпром" планує перевести у "Північний потік-2".

Тут треба відразу сказати, що багато хто, особливо в Берліні, помилково стверджує, що цей новий газопровід потрібен для постачання Німеччині палива після закриття атомних електростанції, яке наближається.

Це не зовсім так. Значна частина його річної пропускної здатності – 55 млрд кубометрів – призначена для країн Центральної та Південної Європи, в тому числі для Словаччини, Австрії та Італії. І це якраз той газ, який зараз надходить у ці регіони через Україну.

Тому хоча Берлін та інші європейські партнери Києва стверджують, що вони хочуть у розмові з Москвою про "Північний потік-2" підтримати і транзит через Україну, то на практиці це в першу чергу означає, що ми повинні говорити про однакові умови транзиту в українсько-словацькому транзитному коридорі.

Насправді сьогодні ми маємо тут істотно різні ситуації. До Ужгорода діє контракт з "Газпромом" терміном до 2024 року, але від словацьких Велких Капушан термін контракту вже – до 2028 року. Якщо Берлін стверджує, що його новий газогін не повинен зупинити транзит через Україну, він має в першу чергу забезпечити підтримку продовження українсько-російського транзитного контракту на точку Ужгород на той самий термін, який має дочка "Газпрому" – "Газекспорт" – зі словацьким оператором Eustream.

Якщо у Москві з цим не погодяться, це означає наявність загроз для українського транзиту.

А отже, Берлін має гарантувати Україні компенсацію всіх пов'язаних з цими загрозами втрат.

Другий момент пов'язаний із загальними юридичними правилами ЄС щодо транспортування газу.

Головне правило говорить не тільки про відділення оператора від самого постачальника або трейдера газу, але й про забезпечення конкуренції шляхом доступу третьої сторони до труби.

Іншими словами, один постачальник не може заблокувати на собі всю потужність на певних транспортних трубопроводах. Але як показує суперечка навколо німецького газопроводу "Опал", який далі транспортує газ "Газпрому", що поставляється в Німеччину вже кілька років як збудованим газопроводом "Північний потік-1", ці правила мають безліч винятків.

Після пуску "Північного потоку-2" матимемо ситуацію, коли в одній точці на балтійському узбережжі, в німецькому Грейсфальді, зосередиться більше половини експорту "Газпрому" в ЄС, Британію і Швейцарію.

Інша концентрація виникне на південному напрямку, через "Турецький потік", причому обидва ці нові газопроводи насправді тільки перерозподілять газові потоки, які зараз йдуть через Україну.

Аргументація, що всі ці нові трубопроводи поліпшать диверсифікацію поставок в ЄС, справедлива лише в тому випадку, якщо транспортування через Україну залишиться на нинішньому рівні. Інакше насправді створюються нові домінуючі, а для частини регіонів ЄС – навіть монопольні транспортні коридори, перш за все – через Німеччину.

Тому для вирішення ситуації, і не тільки з українським транзитом, треба доповнити європейські правила щодо транспортування газу, додавши туди норму, що перенесення імпорту з однієї точки входу в ЄС на іншу, або між різними транспортними коридорами, не можна зробити на шкоду іншій трасі або точці входу.

Тим більше, якщо це стосується зміни шляхів імпорту газу від однакового постачальника, з однакового регіону видобутку, обсяг суттєво не зростає і поставки йдуть для тих самих регіонів Євросоюзу.

І це правило треба безпосередньо пов'язати з правилом доступу третьої сторони до імпортної труби і точки і їхньої безпосередньої розподільної інфраструктури в тому сенсі, що це правило не можна скасувати тоді, коли труба і точка заповняться завдяки зміні імпортних потоків.

Україна має право вимагати таких змін у правила і на основі Угоди про асоціацію з ЄС.

Таким чином реально створити працюючий і юридично оформлений механізм, який дозволить мати довгостроковий захист для збереження значного обсягу транзиту газу через Україну.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора