Комюніке Саміту НАТО всіляко підтримало Україну, особливо щодо опору російській агресії, окупації Криму, концентрації сил та засобів на Сході, Чорному та Азовському морях, фактичної блокади Азовського моря тощо.

Але що дуже важливо, Альянс підтримав прагнення України до членства, а разом – і рішення Бухарестського саміту 2008 року, визначивши, що шлях до НАТО буде йти через План дій щодо членства (ПДЧ).

Вкотре було зазначено, що лише Україна має вирішувати своє майбутнє.

Коротко: в чому полягає історичне значення рішення?

Перше. Хоча комюніке лише підтвердило минуле рішення Бухарестського саміту, але і це надзвичайно важливо.

Те рішення було політично "застарілим", хоча юридично залишається дійсним. І саме через те, що воно є дійсним, його треба було підтверджувати, а не виносити нове.

Рішення Бухарестського саміту приймалося в абсолютно іншій ситуації, і тому політично було надважливо його "оновити".

На жаль, після 2008 року, за часів Януковича, Україна сама фактично відійшла від євроатлантичного курсу. Повернення до нього відбулося вже після Революції гідності та початку російської агресії, але не одразу.

Політична ситуація наразі в Україні докорінно інша, ніж була в 2008 році. Сьогоднішнє рішення є не просто підтвердженням попереднього – це підтвердження, але з урахуванням існуючої війни з Росією та наявності тимчасово окупованих нею територій.

Друге. Рішення того саміту були прийняті главами держав, які (окрім канцлера Ангели Меркель) вже давно не при владі.

Членство в НАТО для нової країни – це передусім політичне рішення, яке ухвалюється консенсусом чинних членів Альянсу. І ми точно знаємо: щодо України цей консенсус дуже неоднозначний.

Німеччина, Франція, Угорщина і деякі інші країни не висловлювали підтримки нашого членства навіть у вигляді заяв. Аж до сьогодні.

Тому консенсус на рівні голів держав щодо готовності бачити Україну членом НАТО – це нова політична реальність, якої досі не було.

Третє. Ця політична реальність створена на фоні однозначної та агресивної позиції Росії.

Ще буквально пару днів тому її президент назвав членство України в НАТО "червоною лінією". І це лякало в Європі багатьох.

Ми всі знаємо, що на Заході дуже популярна хибна думка, "що риторика про Україну в НАТО – це дражнити Росію, що призведе до ще більшого загострення, а отже, краще цього не робити".

Фактично осторога щодо реакції Росії і була основним гальмом переговорів про НАТО з деякими країнами-членами. Проте і вони нарешті сказали своє слово на користь України.

І нарешті – четверте. Важливо також, що це рішення прийнято за день до зустрічі Байдена та Путіна.

Меседж Путіну є, і важливо те, що країни НАТО одноголосно підкреслили повагу до вибору народу України як головного чинника членства в НАТО безвідносно до позицій Росії (озвучено генеральним секретарем НАТО).

Це також сигнал всім тим, хто говорив про повернення до політики вирішення долі України без України.

Так, це рішення – не членство у НАТО, і навіть не ПДЧ. Але це шлях до нього.

І чергова перемога на цьому шляху.

Сьогодні Україні треба зробити найскладніше для нас – терміново впроваджувати реформи і показати, що ми – надійний партнер, у якого слово не розходиться з ділом, а те, що вчора було малоймовірним, сьогодні стає реальністю.

Так само ми колись скажемо і про членство в НАТО.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора