"Завжди краще зустрічатися віч-на-віч", – прокоментував зустріч із Владіміром Путіним президент США Джо Байден.

Саміт США та РФ у Женеві очікувано завершився без видимих результатів. Певні натяки про можливість співпраці щодо протидії кліматичним змінам, а також у питаннях Сирії та Ірану, певні позитивні сигнали щодо політики ядерного нерозповсюдження та кібербезпеки. За великим рахунком, це все.

У такій ситуації найбільшим досягненням саміту є рішення повернути послів до країн свого призначення – крок, який, звичайно, свідчить про певну розрядку у відносинах, проте надавати йому особливого значення явно не варто.

Зрештою, після усіх дипломатичних скандалів країни рано чи пізно йдуть назустріч та повертають взаємну дипломатичну присутність. Тобто і у відносинах США і РФ цей крок був неминучий. Можливо навіть, що якби не саміт, повернення послів відбулося б навіть раніше – а так сторонам треба було приберегти цей позитивний меседж аж до особистої зустрічі.

Відсутність результатів змушує порівняти нинішній саміт із попередньою, ще більш пропіареною, зустріччю президентів США та РФ. Йдеться про переговори Дональда Трампа та Владіміра Путіна у Гельсінкі у липні 2018 року.

Втім, відсутність результатів – ледь не єдина спільна риса цих самітів.

Дональд Трамп, слабко усвідомлюючи, у чому полягають інтереси Сполучених Штатів, щиро прагнув "великої угоди" з Путіним, досягнення якої було би неможливим без нехтування інтересами України. Питання лише в тому, що реалізувати цей план експрезиденту просто не вдалося – це викликало спільний двопартійний опір у Вашингтоні.

Джо Байден від початку підкреслив незмінну підтримку суверенітету і територіальної цілісності України. За таких червоних ліній можливостей домовитися з Путіним майже не було.

А на додачу – навіть у тих сферах, де ніби, за словами Путіна, "зажевріла надія", віри у щирі наміри президента РФ дуже небагато.

І це не приховують. Як визнав Джо Байден на своїй фінальній пресконференції, він не має ілюзій, що особиста зустріч дозволить змінити поведінку Путіна, але вважає правильним дати йому такий шанс.

Тож навіщо взагалі була потрібна ця зустріч? Звісно, можна говорити про відданість Байдена правилам традиційної дипломатії, яка вимагає зустрічей та переговорів навіть із несимпатичними тобі людьми.

Зрештою, це також частина "повернення Америки" – нового зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів.

Проте є і ще одне пояснення.

Ще одна принципова відмінність нинішнього саміту від гельсінського – на ньому президент США представляв не лише свою країну, а виступав справжнім лідером вільного світу.

Відновлення єдності із союзниками – ключова складова зовнішньополітичного курсу Джо Байдена. Для досягнення цього він навіть пішов на пом’якшення санкцій проти "Північного потоку-2", що було боляче сприйнято Україною.

Відзначимо, Байден пішов на цей крок не заради відносин з РФ, а заради відновлення стратегічного партнерства з Німеччиною.

Зустрічі з Путіним передувало тривале європейське турне американського президента: візит до Британії та підписання Атлантичної хартії, участь у неформальному саміті G7 та формальному – НАТО.

Тим самим США повернули собі звичний статус лідера "вільного світу".

Все це давало Джо Байдену можливість говорити з Путіним, озвучуючи єдину позицію Заходу. Останнє – принципово важливо, остільки саме це може посилити аргументи Вашингтона в обговоренні нових санкцій проти РФ.

Путін отримав шанс змінити свою поведінку.

І очевидно, що надання цього шансу є своєрідним компромісом США та їхніх союзників у ЄС. Невипадково у пасажі про незмінність підтримки України Байден згадав і про відданість Мінським домовленостям – теза, яку частіше можна почути від дипломатів ЄС, аніж США.

Проте такі поступки європейським союзникам мають і свій зворотний бік.

Саміт навряд чи змінить поведінку Кремля. Навіть у тих сферах, де у Вашингтона є обережні сподівання, шансів на покращення відверто небагато. Хоча б тому, що нинішня РФ мало зацікавлена у спільному вирішенні з США певних глобальних проблем. Її більше цікавить питання підриву впливу Сполучених Штатів, а це фактично унеможливлює будь-яку співпрацю.

Тож вже за декілька місяців сторонам доведеться визнати очевидне: Владімір Путін не захотів скористатися наданим йому шансом. А це своєю чергою ставить питання про нові санкції проти РФ.

І в такій ситуації противникам нових санкцій, в першу чергу Німеччині або Франції, буде набагато складніше опиратися аргументам США. Адже, як вони й хотіли, президент Байден зробив крок назустріч Путіну і запропонував йому альтернативу санкційній війні.

Тому відмовитися від продовження санкційного тиску на РФ Євросоюзу стане набагато складніше. Ймовірно, саме це і буде основним результатом саміту в Женеві.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора