Традиційний аргумент прихильників будівництва російського газогону "Північний потік-2" – його нібито екологічність.

Проте чи відповідає ця теза дійсності? Адже, аналізуючи той чи інший проєкт, важливо бачити не тільки те, що показують його ініціатори, а й те, що оминають увагою та приховують.

Це особливо актуально у випадку з "Північним потоком-2" – в ньому є те, що оминають увагою, і те, що ретельно приховують.

Йдеться про парникові гази – метан СН4, який "допомагає" глобальному потеплінню на порядок ефективніше, ніж CO2.

До чого тут метан до "Північного потоку-2"?

Як вважають у федеральному уряді Німеччини, найсильніший аргумент на користь проєктів російських газогонів – більше використання природного газу як перехідного палива для досягнення цілей декарбонізації та кліматичної нейтральності.

Дійсно, викиди CO2 при спалюванні газу в середньому на третину менші, ніж викиди при спалюванні вугілля або нафтопродуктів. Тобто, задіявши газ з "Північних потоків", мовляв, можна отримати суттєве скорочення емісії CO2 в небо над Німеччиною і ЄС загалом. Та й самі "Потоки" нічого не викидають в атмосферу, адже це герметичні труби, що лежать на дні Балтійського моря, на них відсутні газокомпресорні станції, які роблять викиди CO2 та метану. 

Але наведений аргумент є хибним.

"Північний потік-2" є лише 1200-кілометровим морським відрізком нової газотранспортної системи від Бованенківського газового родовища на Ямальському півострові до німецько-чеського кордону загальною довжиною 4700 км.

Тобто треба оцінювати сумарний ефект зменшення емісії парникових газів не тільки через локальний ефект у Європі, а з урахуванням всього маршруту газопроводу з десятками (!) газокомпресорних станцій, що використовують природний газ як паливо. Адже на Ямалі й за маршрутом до Європи відбуваються викиди метану й CO2 в атмосферу.

А тому певне зменшення емісії CO2 у Німеччині за рахунок більшого використання газу з російських "Потоків" відгукнеться додатковою емісією СН4 на Ямалі та разом з CO2 – по маршруту до Європи.

Оскільки метан у десятки разів агресивніший за вуглекислоту, сумарне зменшення викидів парникових газів видається сумнівним. З урахуванням на порядок більшої агресивності метану, порівняно з CO2, це означає, що позитивний ефект зменшення емісії СО2 в Європі повністю "з'їдатиметься" негативним ефектом від зростання обсягів викидів СН4 і CO2 на Ямалі та по маршруту газу в ЄС!

Гучні цифри зменшення викидів CO2 на тлі мовчазної згоди зі збільшенням емісії більш агресивного СН4 – це хибний шлях до досягнення цілей Зеленого пакту для Європи. Адже земна атмосфера одна, що над Німеччиною, що над Ямалом.

Тому аргументи прибічників "Потоку" про екологічність проєкту як мінімум некоректні. Та й це далеко не вся проблема.

Вчені й у самій Росії б'ють на сполох з приводу посиленої емісії метану з арктичних територій внаслідок промислової діяльності з розробки покладів нафти й газу.

Особливістю Ямалу, як і більшої частини арктичного узбережжя Росії, є насиченість шару вічної мерзлоти метангідратами – дуже нестійкою кригоподібною сумішшю метану й води.

Глобальне потепління дестабілізувало вічну мерзлоту в Арктиці, вона стала танути, вивільняючи в атмосферу великі обсяги метану.

Дивлячись на дані супутникового моніторингу Європейського космічного агентства, можна помітити, що локальні аномалії високої концентрації метану в атмосфері над Ямалом обумовлені підвищеною техногенною емісією його саме в зонах активного видобутку та транспортування газу.

Саме на Ямалі в 2010-х роках з’явилося нехарактерне для планети Земля явище кріовулканізму, спричинене як природною вибуховою емісією метану з шарів вічної мерзлоти, так і промисловою діяльністю російських компаній в умовах крихкої арктичної природи. 

Тому розробка Росією арктичних родовищ газу і нафти та будівництво протяжної трансконтинентальної трубопровідної інфраструктури є глобальним екологічним та кліматичним злочином.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора