Чи можуть європейські споживачі довіряти оцінкам якості української продукції?

Це питання, яке Києву вкрай необхідно вирішити. І не лише тому, що це завдання прописане в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС – згідно з нею, Київ має поступово досягти відповідності технічним регламентам Євросоюзу й системам стандартизації, метрології та акредитації.

На додачу, це неодмінна умова для отримання "промислового безвізу" – можливості для українських компаній, пройшовши сертифікацію своїх товарів в Україні, отримати знак CЕ і вільно торгувати на ринку ЄС без додаткової сертифікації.

Зрештою, ці зміни вкрай потрібні і самим громадянам – навіть попри те, що для них може бути неочевидний вплив цієї інфраструктури на якість життя.

Якби вітчизняна інфраструктура якості являла собою повноцінну систему європейського зразка, це позитивно відбивалося б на якості товарів або послуг, а відповідно, й на добробуті громадян.

Проте для цього в Україні повинні бути проведені конкретні адміністративні та інституційні реформи. Що саме має зробити наша країна?

Основне правило міжнародної торгівлі стверджує: "Якщо продукція один раз пройшла сертифікацію, вона приймається в усьому світі". Звісно, мається на увазі, що товар повинні тестувати й сертифікувати не які-небудь "хатні" контори, а організації, визнані на міжнародному рівні.

Ще одна принципово важлива вимога сфери міжнародної торгівлі полягає в тому, що органи метрології, акредитації та стандартизації не повинні зазнавати жодних політичних втручань. Крім того, вони мають бути здатні реагувати на потреби ринку й представляти свої країни у відповідних міжнародних організаціях.

Тому сьогодні майже в усіх країнах органи стандартизації, органи акредитації та національні метрологічні інститути є окремими структурами, які взаємодіють на міжнародному рівні в рамках відповідних міжнародних організацій, будучи їхніми повноправними членами.

Натомість національну інфраструктуру якості України представлено наразі національним органом зі стандартизації (ДП "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості") й національним органом з акредитації (Національне агентство з акредитації України).

А ось національний метрологічний інститут на законодавчому рівні дотепер не визначено. І це ускладнює взаємодію елементів національної інфраструктури якості і для виробництв, і для державних організацій.

Тож першим необхідним кроком гармонізації національної інфраструктури якості до рекомендацій ЄС є утвердження на законодавчому рівні національного метрологічного інституту та національного інституту законодавчої метрології. Для реалізації цих рекомендацій необхідно внести зміни до закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність".

Проте це – далеко не всі необхідні зміни!

Не меншою проблемою є те, що з управлінської точки зору наявна в Україні національна інфраструктура якості є централізованою системою.

Підприємства, що надають послуги стандартизації, метрології й акредитації, підпорядковані Міністерству економіки.

На відміну від країн ЄС, в Україні основні рішення щодо інфраструктури якості приймають найчастіше на підставі адміністративної, а не технічної компетенції. Це не найліпшим чином впливає на ефективність усієї системи, тому такий принцип управління вимагає перегляду.

Безумовно, організаційними питаннями на міжнародному рівні можуть і повинні займатися адміністратори (наприклад, представники міністерств), але коли йдеться про "вузькі" спеціалізовані теми, керівники навіть найвищих рангів не зможуть замінити компетентних у певній сфері професіоналів.

Невипадково, наприклад, членство в EURAMET (Асоціації національних метрологічних інститутів) відкрито саме для національних метрологічних інститутів, а не для міністерств та відомств.

На жаль, через невизначеність українського законодавства на сьогодні, наприклад, повністю відсутня співпраця з WELMEC — Європейською кооперацією в законодавчій метрології.

В Угоді про взаємне визнання національних еталонів і сертифікатів калібрування (CIPM MRA), що видаються національними метрологічними інститутами, Україну представлено адміністративним органом — Міністерством економіки, а не національним метрологічним інститутом.

Така ситуація є абсолютно нетиповою й неефективною з точки зору національних інтересів України.

До речі, зі 102 держав-підписантів цієї угоди 93 представлені національними метрологічними інститутами. Винятками є лише Білорусь, Гана, Грузія, Замбія, Куба, Монголія, Оман, Росія, які беруть участь у цій угоді через свої міністерства.

До цього переліку входить і Україна. Сподіваємося – тимчасово.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів