Чим стали женевські переговори між США та РФ?

Переговори, яких усі так довго очікували, завершилися простим обміном погрозами та відмовою від обговорення тем, запропонованих Кремлем.

Варто визнати очевидне: ці переговори від самого початку варто було сприймати як такі, що не могли призвести до вирішення озвучених проблем.

Хіба можливо з обмеженою попередньою підготовкою (а по суті – без неї) і лише протягом восьми годин безпосередньої зустрічі вирішити проблеми, які ведуть до повного перезавантаження всіх існуючих систем світової безпеки?

Додатково до цього під час американської пресконференції з’явилася інформація, що перед зустріччю 10-го числа не проводилися консультації спеціальної експертної ради – того самого контактного аналітичного центру, який Путін і Байден винайшли під час своєї телефонної розмови спеціально для підготовки цієї зустрічі.

І якщо для американців блокування таких форматів є скоріше незвичним – особливо якщо вони про нього відкрито кажуть, то росіяни, очевидно, і не хотіли цю зустріч готувати. 

Хоча результату і не було досягнуто, це не означає, що зустріч пройшла марно. 

Кожна з делегацій летіла у Женеву з конкретною метою – бути твердою в своїх переконаннях, не відступити від власних інтересів і жорстко подати свою позицію. 

Зрештою, саме про це кожна сторона і заявила на власній пресконференції.

І хоча цей результат переважно лежить у полі відсутності результату, але тут працює максима часів холодної війни: "Краще довго говорити, ніж швидко воювати" (варіант авторський, прошу не судити суворо). 

Які меседжі представники США та РФ намагалися донести одне до одного?

З росіянами все більш чи менш зрозуміло – відродження традицій радянської дипломатії (зокрема, "містера Нєт" Андрєя Громико) з його дуболомною непоступливістю пройшло на ура. 

Набагато цікавіше було подивитися, наскільки делегація заступниці держсекретаря США Венді Шерман змогла розвинути свою позицію.

Перший і дуже позитивний показник – розширення звичного девізу "нічого про Україну без України" двома новими складовими: "нічого про Європу без Європи" і "нічого про НАТО без НАТО". 

Таке включення не є випадковим. Увесь останній місяць Блінкен активно впроваджував нове розуміння української проблематики – в усіх своїх публічних виступах, інтерв’ю та заявах він раз за разом повторював, що питання України є питанням європейської безпеки. 

Це не просто проблема "десь далеко на кордонах", це загроза для всіх і кожного в межах Європи.

 І це є добрим сигналом для України. Адже це не лише нарешті адекватне розширення нашої проблематики та її пояснення для всіх союзників НАТО, але і зведення наших тематик воєдино. 

Тому тепер, за позитивного розвитку подій, поступки по Україні стають такими ж неможливими, як і поступки за лінією НАТО.

По-друге, американці все ж змогли повчити росіян мистецтву дипломатії – незважаючи на непоступливість власної позиції, вони знайшли спосіб створити "третій порядок денний".

В тому ж російському ультиматумі було буквально декілька пунктів, які майже безболісно дозволили б обом сторонам привезти додому хоч якийсь результат. 

Це питання взаємного ядерного обмеження, скорочення кількості та масштабу навчань у Східній Європі та нові домовленості щодо ракет малої та середньої дальності.

По суті, це спроба повернути договірну систему щодо ракетного та ядерного озброєння, яка через ворожі дії росіян була втрачена протягом декількох попередніх років. Проте і тут у російської делегації не було бажання нормально спілкуватися…

Є ще одна особливість, яку показали ці переговори. В головах росіян світ насправді виглядає в поняттях якщо не 1800-х, то як мінімум 1970-х (тут вже хто яку епоху любить). 

Пресконференція росіян підтвердила їхнє когнітивне упередження незламної сили: в їхніх головах взаємовідносини за лінією Вашингтон – столиці НАТО та Вашингтон – партнери будуються аналогічно до відносин на кшталт Москва – Мінськ або тепер вже Москва – Нур-Султан. 

Звідси і всі закиди та вимоги.

Залишається розгадати другу частину пазлу: чи є така політика усвідомлено створеним упередженням з боку РФ, чи йдеться про дійсну оману самих росіян?

Що це все означає на практиці?

Якщо до 13 січня не станеться нічого екстраординарного, росіяни продовжать розгортати нинішню стратегію, а саме провокувати накопиченням військ, провокувати інформаційно, і далі добиватися "рукоподаваності". 

Стратегія Заходу, очевидно, буде будуватися на спробах перехопити ініціативу в росіян і змусити вже їх реагувати, а не вибудовувати власну систему. 

А для України це означає, що нам потрібно проявляти більше ініціативи, швидше реагувати на нові виклики, а також зміцнювати власну оборону. 

І хоча нічого нового у цьому рецепті немає, його варто систематично виконувати. 

Рецепт звичний, але аби його ще систематично виконувати. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів