На яких умовах Україна може здобути мир чи перемир’я?

Надзвичайно висока ціна перших успіхів України у війні проти Росії – велика кількість загиблих, зруйнована економіка та інфраструктура – викликає вельми емоційну реакцію українців. Щира природна і зрозуміла лють, яка об’єднала націю у ненависті до ворога, між тим не повинна завадити спокійній та аргументованій дискусії про можливі умови майбутньої домовленості з Росією та про повоєнне облаштування нашої держави.

Перш за все, маємо почати з припущення, що за результатами мирної угоди жодна зі сторін конфлікту не досягне у цій війні поставлених цілей.

Росія не зможе знищити, упокорити чи підкорити Україну.

Натомість Україна за результатами цієї угоди не поновить територіальну цілісність та суверенітет у межах міжнародно визнаних кордонів початку 2014 року.

Видається, що при загальному ворожому ставленні росіян до України і українців (що є результатом десятиліть, якщо не століть, промивання мізків та плекання імперських міфів) російське суспільство підтримує, але не розуміє мету Путіна в Україні, а сам кремлівський вампір, як виявилось, не зовсім уявляє собі реалістичні способи досягнення власних маніакальних цілей.

Танками не досягаються значні суспільні трансформації – колишній кагебіст мусив би знати історію придушення повстань в Угорщині в 1956 році чи в Чехословаччині в 1968 році, але не знає чи нездатний зробити правильні висновки.

А поза танками інструментарій Росії теж не вельми ефективний – пропагандистський апарат цілком безпорадний в Україні і щоразу гірше справляється навіть з внутрішньою російською аудиторією, а гібридна ДРГ під егідою політичної партії ОПЗЖ або ховається десь на болотах, оплакуючи втрачений "голубой вагон", або розбігається, як пацюки з тонучого корабля.

Росія звикла також купувати лояльність своїх міньйонів, але і тут в умовах зниження обсягів торгівлі газом та нафтою з ресурсами на "благородну справу" широкої міжнародної корупції ситуація може бути кепська.

З іншого боку, для того щоб поновити контроль над усієї своєю територією в межах 2014 року, Україна має завдати повної і нищівної військової поразки Росії. Цього наразі не відбудеться. І через фактор ядерної зброї, і через низку інших причин, які зараз не висвітлюватимемо.

Можна припустити, що втрати України та Росії у цій війні будуть цілком різними за масштабами, але достатньо рівними у пропорції втрат до наявних ресурсів та здатності їх відновлювати.

В разі, якщо Україна зможе зберегти та посилити міжнародну коаліцію та свою підтримку, час буде на боці нашої держави – ми зможемо розраховувати на зовнішні ресурси, в той час як доступ до зовнішніх ресурсів Росії буде значною мірою обмежений, а власні ресурси зменшуватимуться.

Окрім цього існують і інші, напряму не пов’язані з українсько-російськими відносинами ситуації, що можуть поновити чи призвести до виникнення нового конфлікту і протистояння між Україною та РФ. Наприклад, це може бути конфлікт в іншій частині світу, який розділить планету на непримиренні табори та примусить обирати сторону.

Також варто не забувати, що окрім ідіотичних уявлень Путіна про українську історію та самобутність, що дозволили йому дійти висновку про доцільність початку війни, на сьогодні в світі зруйнована довіра та архітектура безпеки, а міжнародне право піддається корозії. У цьому контексті українсько-російська війна є зовсім не ізольованим явищем, а навпаки – одним із пазлів глобальної картини протистояння та хаотизації міжнародних відносин, які посилюються.

Отже, майбутні домовленості між Україною та Росією не розв’яжуть основні суперечності між цими державами, ставши компромісними та тимчасовими.

Реалізація таких домовленостей в реальності перетвориться на гонку підготовки до наступного вирішального протистояння.

Це потрібно враховувати і при веденні переговорів. Адже результат далеко не усіх компромісів очевидний з точки зору подій майбутніх 2-5 років.

Не варто повторювати незбагненні помилки, допущені в ході підготовки Мінських домовленостей, – нехтувати дрібницями.

Навіть назва майбутнього документа матиме значення – договір, меморандум чи декларація? Це важливо з точки зору майбутньої ратифікації і денонсації. Якщо документ в силу обставин непереборної сили міститиме складні для сприйняття суспільною думкою положення, краще уникнути його подальшої ратифікації Верховною радою – значить, це не повинен бути договір.

А далі – це вже питання переговірної майстерності української делегації переконати росіян, що домовленості виконуватимуться і без згоди українського парламенту.

До складно прогнозованих компромісів я би в першу чергу відніс питання "нейтрального статусу" України.

Допомога НАТО Україні є масштабною, і без неї успішна протидія Росії була б неможлива.

Навіть беручи до уваги, що основні поставки і закупівля іноземних озброєнь в Україну відбуваються все ж таки не через НАТО (де завжди знаходиться хтось проти – як не ФРН, то Угорщина), а за лінією двосторонніх відносин, саме сучасний рівень взаємодії з Альянсом відкриває нам двері в окремих його державах-членах.

Відмовившись від стратегічного курсу на членство в НАТО з огляду на дуже непереконливий аргумент "вони не хочуть зараз нас прийняти до себе" заради нав’язуваної росіянами нейтральності України, ми можемо опинитися в ситуації, коли партнерські держави-члени НАТО втратять причину та інтерес до співробітництва з Україною у військово-технічній сфері, а Росія отримає додатковий правовий та дипломатичний аргумент, щоб перешкоджати нашій державі набувати сучасних військових технологій.

Це може стати серйозною перешкодою у процесі відновлення і зміцнення обороноздатності України.

Те саме з членством у ЄС. Європейський Союз постав з торговельної організації. Він явно не створювався з метою спільної оборони або надання гарантій безпеки воюючим європейським націям.

Процедури прийому в ЄС складні й бюрократичні. Але якщо прогнозоване невдовзі отримання статусу країни-кандидата на членство ми зможемо поєднати з отриманням усіх можливостей європейського громадянства для українців (до моменту набуття повноправного членства), а також доступу до ресурсів відбудови і відновлення – це і є мета, яка якнайповніше відповідає нашим нагальним потребам.

Назагал наша прагматичність у відносинах з ЄС і НАТО має базуватися на усвідомленні очевидного: ніде в світі безкоштовно немає усього, що нам потрібно для зміцнення обороноздатності та відбудови і розвитку. Але найбільше цього потрібного і на найкращих умовах (політичних та економічних) можна отримати в НАТО і ЄС.

На усвідомленні цієї аксіоми варто вибудовувати зовнішню політику після мирного договору.

Проте чи не більш важливим у відносинах із державами ЄС і НАТО буде питання збереження режиму санкцій проти РФ.

І формат, і суть укладених майбутніх домовленостей не повинні давати ні найменшого шансу путінферштейнерам різного штибу демотивувати уряди дружніх країн продовжувати політику економічної війни проти Росії.

Надзавданням української дипломатії буде досягнути широкої згоди (а краще – формальної домовленості як одного з елементів обговорюваних гарантій безпеки Україні) з дружніми державами про те, що економічні санкції проти Росії не повинні скасовуватися до моменту повного виведення військ РФ з усієї території України.

Озвучений у пресі підхід української делегації на переговорах з РФ про те, що вони відокремлюють питання тимчасово окупованих територій до і після 24 лютого 2022 року, може поставити під сумнів можливість зберегти режим санкцій проти РФ у нинішньому вигляді.

З високою ймовірністю можна прогнозувати, що найменша демонстрація Росією поступливості викличе і на Заході, і в Україні непереборне бажання робити їй зустрічні кроки.

Ми вже переконали увесь світ, що на своїй землі відстоюємо універсальні людські цінності заради інших волелюбних демократичних націй. Далекоглядна послідовна діяльність України у питанні зміцнення міжнародного режиму санкцій, окрім суто прагматичного значення, має сенс і з точки розвитку теорії міжнародних відносин – потужні вбивчі економічні санкції мають бути пересторогою для майбутніх агресорів, які зараз активно приміряють на себе досвід Росії.

Санкції не лише примушують до миру Росію, але й зберігають майбутній мир.

Проте ще раз наголошу на основному: Україні варто усвідомлювати, що в разі збереження санкцій у їх нинішньому вигляді час гратиме на нашому боці. Послаблення санкцій надасть Росії суттєві переваги та дозволить швидше підготуватися до наступної війни.

Досвід підготовки так званих Мінських домовленостей (як зрештою і вся історія з моменту Переяславських домовленостей 1654 року) вчить, що росіяни є майстрами інкорпорування до тексту документів положень, які з часом створюють для Росії переваги.

У світлі пропонованої теорії про тимчасовість майбутніх мирних домовленостей з Росією було б помилкою вважати, що ці домовленості слід вважати підставою для початку нормалізації відносин з РФ у всіх сферах. Російська Федерація не полишить спроб використовувати торгівлю, економіку, гуманітарну сферу в рамках власних доктрин гібридних воєн. Зрештою навіть корупція є невід’ємною частиною бізнесу по-російськи.

Спроби українського бізнесу відновити обсяги торгівлі з РФ неодмінно призведуть до значного пом’якшення санкцій, накладених проти Росії.

Фінансові дивіденди від збільшення українсько-російської торгівлі стратегічно обернуться колосальними жертвами для України, якщо Росія отримає змогу поновлювати втрати від війни та санкцій швидше, ніж наша держава.

Тому питання диверсифікації джерел енергопостачання, ринків збуту залишатиметься гострим для України. В законодавстві України доцільно передбачити запобіжники проти бажаючих продати майбутнє заради швидкої наживи.

Саме через далекосяжні політичні наслідки подібних "продажних підходів" сьогодні гинуть українські діти.

І хоча основу успіху на мирних переговорах Україні забезпечують її неймовірно мужні та віддані Збройні сили, як не дивно, Україна має можливість використати і економічні аргументи для посилення своєї позиції. Для цього нашій державі необхідно якнайшвидше реалізувати ініціативу глобального фонду відродження України.

Цей фонд має акумулювати конфісковані у Росії активи та внески країн-донорів на майбутню відбудову української інфраструктури. Чим більше коштів Україна накопичить у цьому фонді, тим очевиднішим для РФ буде неможливість швидко здолати нашу країну.

Натомість діяльність зазначеного фонду можна буде використовувати для посилення антиросійських санкцій.

В умовах сталого перемир’я чи миру Україна перетвориться на один з найбільших будівельних майданчиків світу. Так, умовами залучення іноземних компаній до участі у використанні коштів Фонду може бути відсутність у них представництв, відділень чи ділової активності на території Росії та Білорусі.

Сподіваюсь, що ці пропозиції хоч трохи сприятимуть поновленню дискусії в українському експертному колі, яке нині, як того і варто було очікувати від розумних та патріотичних людей, майже повністю поринуло в питання територіальної оборони.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів