Як у 2014, так і сьогодні я здивована тим, наскільки Захід виявився неготовий до дій Владіміра Путіна. 

Не треба забувати, що Путін був обраний президентом саме після масштабної провокації від ФСБ – підриву житлового будинку. Тоді загинули росіяни, а чеченці, котрі боролися за свою незалежність, натомість були негайно та неправомірно призначені винуватцями теракту. 

Ми не повинні дивуватися і тепер, коли спостерігаємо за тим, як рівняють із землею українські міста, тому що все це вже траплялося у минулому – згадайте лише, як виглядали Грозний та Алеппо.

Те, що ми спостерігаємо зараз, є нічим іншим, як послідовним втіленням 20-річного плану правління Путіна.

Однак навіть я приголомшена нелюдською жорстокістю, з якою Росія вбиває українців, намагаючись знищити Україну як націю.  

Багато хто питає, чому росіяни мовчать. Моя відповідь така: свій перший термін у кріслі президента Путін присвятив окупації Росії.

Він знищив свободу слова та вільні медіа, справжню опозицію. Він травив власний народ не лише хімічною зброєю "Новічок", а ще й брехнею поза людською уявою.  

Головною метою Путіна завжди було не лише захоплення України, а й війна з усім вільним світом. Він має чітку ціль: покласти край присутності Сполучених Штатів на Європейському континенті.  

На сьогодні не існує нічого важливішого для Європи, що включає як членів ЄС, так і інші країни, ніж виграти війну, розпочату Путіним.  

Важливо, щоб західні держави об'єдналися та ввели безпрецедентні санкції проти Росії. Європа має пообіцяти, що санкції не буде знято доти, доки останній російський окупант не піде з української землі. 

Ми маємо зупинити Путіна саме зараз, для чого знадобиться повне ембарго на купівлю російської нафти та газу, бо наразі Європа є найбільшим спонсором режиму. За нашими власними підрахунками, щодня європейці купують для Путіна 200 нових танків.

Після російського вторгнення в Україну ми мали не допустити поглиблення прірви між країнами Західної та Східної Європи

Саме тому ми маємо зрозуміти, що ми не впораємося з цим завданням без посилення військової допомоги Україні.

Я відмовляюся вірити, коли мені кажуть, що Україні нічим не допомогти, бо це може підштовхнути нас до ще масштабнішої війни.

Якщо ми не зупинимо кривавого агресора зараз, нам скоро доведеться битися з ним у вуличних боях у передмісті Брюсселя.

Ми вже мали нагоду бачити наслідки такої політики минулого століття. Ми маємо зупинити Путіна усіма доступним нам методами.   

Що може зробити Європейський Союз з огляду на його Спільну політику з питань безпеки та оборони? 

В першу чергу, необхідно збільшити витрати на оборону в усіх демократичних країнах Європи. Німеччина вже прийняла таке рішення та збільшила оборонний бюджет на 2% від свого ВВП.

Всі країни ЄС, що не входять до НАТО, також мають доєднатися до цієї мети, бо кожен зобов'язаний робити внесок до колективної безпеки.  

Після російського вторгнення в Україну ми мали не допустити поглиблення прірви між країнами Західної та Східної Європи. В той час, коли країни Північної Європи, такі як Фінляндія та Швеція, почали говорити про вступ до блоку НАТО, держави так званої Старої Європи все частіше стали наголошувати на принципі стратегічної автономії.

Нам ще доведеться шукати вирішення та порозуміння з цих питань, навіть якщо буде нелегко. 

Мені ще хотілося б звернути увагу на сам термін "стратегічна автономія". Ця концепція залишається не до кінця зрозумілою і моїм власним виборцям.

Краще було би говорити про "стратегічну відповідальність" Європи за безпеку на нашому спільному континенті

Така концепція полягала би в посиленні обороноспроможності Євросоюзу. ЄС має підтримувати стійкі трансатлантичні стосунки, бо я не можу собі уявити оборону Європи без участі Сполучених Штатів.

ЄС повинен вкластися в розвиток засобів кібербезпеки, методів протидії гібридним атакам та приділяти більше уваги іншим складовим безпеки, що вже зазначені у власних офіційних документах ЄС.  

Я пропоную розпочати дискусію з питань територіальної оборони Європи.  

Наприклад, у Литві з 2015 року повернули обов’язкову 9-місячну військову службу, до цього країну спонукали анексія Криму Росією та початок війни на Донбасі. Така модель дозволяє молоді здобути навички, необхідні для захисту їхньої батьківщини та власної родини.

В 2017 році Швеція також ввела обов'язкову військову службу. 

Крім того, я не вважаю, що об'єднана Європейська армія – це реалістичний проєкт у найближчі десятиліття. Ми маємо посилювати наші національні обороні потужності, налагоджувати спільні закупки зброї та координувати військові потенціали між країнами ЄС, особливо в таких сферах, як повітряна оборона. 

Європа має діяти в тій сфері, де вона найсильніша, а саме на політичному рівні. Таким чином, потужні політичні заяви та рішення прискорити процедуру отримання Україною членства у Євросоюзі стали би сьогодні величезною моральною підтримкою для всіх українців.  

Я пропоную європейським політикам набратися сміливості та взяти ініціативу у свої руки, бо, дивлячись на дані останніх опитувань, громадяни Франції та Німеччини вже бачать Україну як державу-члена ЄС.  

Я не сумніваюся, що Україна переможе. Вона вже підписала документи щодо приєднання до нашої європейської родини власною кров'ю.  

А ще я вірю, що вже за мого життя Росія також зміниться. Ми повинні бути готовими і до цього.  

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Стаття вперше вийшла у журналі The Parliament та републікується зі згоди автора