Після кількох місяців переговорів лідери Євросоюзу таки включили ембарго на постачання російської нафти до пакета санкцій проти Росії. 

Відповідно до домовленостей, які схвалені, але ще не опубліковані офіційно, дві третини імпорту (який надходить морським шляхом) має бути припинено негайно (раніше в ЄС казали, що для цього потрібен піврічний перехідний період) і до 90% – до кінця року.

Послаблення отримали країни, які найбільше залежні від російської нафти – в першу чергу Угорщина, а також Словаччина та Чехія.

Причина таких винятків зрозуміла: у цих країн немає виходів до морських портів і можливості швидко переорієнтуватись на інші джерела постачання, тому для них залишається можливість певний час купувати російську нафти через нафтопровід "Дружба".

Також окремий дозвіл на купівлю російської нафти до кінця 2024 року отримала Болгарія, через особливості роботи її нафтопереробного заводу.

Для Європейського Союзу відмова від російської нафти – складне, але не критичне рішення.

Частка Росії в загальному імпорті нафти складає трохи більше 20%. Найбільші обсяги нафти купують Німеччина, Польща та Нідерланди, але саме ці країни з доступом до моря мають можливість швидко знайти інше джерело постачання.

Ба більше, Німеччина і Польща вже заявили, що планують добровільно відмовитись від купівлі російської нафти, що надходить нафтопроводом "Дружба".

Тож за умови, якщо всі країни-члени ЄС зможуть виконати взяті зобов’язання, втрати Росії за окремими оцінками складатимуть щомісяця від $3 млрд до $4,5 млрд.

Нарешті санкції призведуть до швидких та відчутних втрат для країни-агресора. Але тепер треба моніторити, щоби плани справді були реалізовані на практиці, і всі країни-члени ЄС таки виконали взяті зобов’язання в рамках поставлених термінів.

Інше питання, чи не призведе ембарго ЄС до зростання цін, внаслідок чого РФ може компенсувати собі (повністю чи частково) бюджетні втрати.

Про це тепер часто говорять у РФ, мотивуючи це тим, що у газовому секторі ціни реагують швидким зростанням на будь-яке скорочення постачання газу на ринок.

Є окремі сигнали, що в нафтовому секторі ціна на нафту також може піднятись як реакція на прийняте ЄС рішення, однак навіть самі росіяни не вірять у те, що такі стрибки можуть компенсувати їхні втрати.

Росія продавала в ЄС біля 40% своїх нафти та нафтопродуктів. Країни ЄС уже кілька місяців скорочують обсяги закупівлі нафти в Росії, російський ресурс і так продається з великими знижками на інших ринках, а саме ембарго розтягнуте в часі, відповідно, ринок встигне адаптуватися, а споживачі – знайти заміну російському ресурсу.

Уроки з газовими "ціновими гойдалками" уже враховано.

Самі росіяни планують переорієнтувати поставки нафти на Азію – в Індію та Китай. Однак там такого обсягу нафти не потребують.

Більше того, ускладнення логістики збільшить вартість російської нафти, а заборона ЄС на страхування танкерів може взагалі зробити російський товар неконкурентним.

Як результат, як російські, так і західні експерти уже зараз прогнозують скорочення видобутку нафти в Росії (як і газу). А це вже буде стратегічним ударом для країни на багато років вперед, бо на її місце відразу прийдуть конкуренти з інших регіонів.

Разом із тим, прийняте ЄС рішення, хоча і позитивне, але має бути проміжним у посиленні тиску на енергетичний сектор Росії.

По-перше, росіяни сподіваються, що ембарго триватиме недовго, і скоро можна буде відновити бізнес-зв’язки з членами Євросоюзу. Тому з боку Європи мають бути постійні і зрозумілі сигнали про те, що співпраця зупинена назавжди.

По-друге, окрім нафти є ще газ, який країнам ЄС буде складніше замінити, але яким Росія продовжує маніпулювати, щоб отримувати надприбутки для свого бюджету.

Немає іншого шляху, ніж включати газ до наступних санкційних пакетів.

По-третє, у Росії все ще залишається хоч невеликий, але простір для маневру у вигляді ринків Азії. Щоб зовсім викинути її з сектора і позбавити можливості фінансувати війни, потрібно попрацювати і в цих країнах для визнання російської нафти та газу недоторканними і там.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів