Робота над помилками: як має змінитися Євросоюз через війну в Україні
Ми у Євросоюзі не воюємо з Росією, але ми також стикнулися з війною.
Вона тут, поруч.
Бо навіть якщо ця війна не є світовою, її наслідки – глобальні. Тому ми повинні допомагати Україні ще сильніше, маємо надавати їй ще більше військової, фінансової, гуманітарної, політичної та моральної підтримки. А коли Україна каже, що хоче вступити до Євросоюзу, ми повинні рішуче й урочисто сказати "так" і подякувати. Бо насправді Україна вже є почесним членом Союзу, адже пролитою кров’ю захищає не тільки свою територію, а й наші свободи.
Те, що Україна буде кандидатом, робить нам честь. Її місце – в нашій європейській родині. І ми повинні швидко надати їй необхідні гарантії.
Але є одна річ, яку ми не маємо права робити під час цієї війни. Ми не можемо казати Україні, з чим вона повинна погоджуватись, не маємо права вказувати Україні, що їй робити. Адже ми самі не воюємо, ми не надсилали війська доєднуватися до української армії, а тому ми не отримали на це право і не повинні цього забувати.
А ще, у першу чергу, ми повинні навчитися на своїх помилках.
Адже вторгнення в Україну – це ознака того, що ми помилилися.
Якби ми прийняли Україну до НАТО після 2014 року, коли вона справді взяла курс на Захід під час Євромайдану, на неї б не напали. Тим, хто виступав проти цього, хто вважав, що "політики відкритих дверей" достатньо, щоб показати Україні свою прихильність (а насправді просто залишив її на порозі Альянсу!) – їм бракувало бачення.
Вони помилялися.
Серед них були і французи, тобто це також помилка моєї держави.
Якби ми більш жорстко відреагували на російську агресію проти Грузії, анексію Криму та війну на Донбасі, якби ми не відвернулися, коли в Алеппо під російськими бомбардуваннями загинула 21 тисяча мирних жителів, Володимир Путін не вирішив би, що ми дозволимо його армії безкарно атакувати Україну.
Але ми відводили очі, коле це відбувалося, і тим самим закликали до дій Росію і всіх, хто мріє повернутися до брудних днів сфер впливу та імперіалізму.
Наша відповідальність за це – величезна.
Ми прокинулися пізно, але все одно прокинулися.
Настав час.
Зараз ми доставляємо зброю в Україну, а Євросоюз уперше у своїй історії фінансує це постачання. Це наш обов’язок і наш інтерес, тому що перемога Росії в Україні мала б катастрофічні наслідки як для нашої безпеки, так і для нашого впливу у світі.
Але чому ми не зробили цього раніше, чому не запустили це фінансування перед початком бойових дій, коли Києву вже загрожували? Тоді ми лише неохоче надавали нелетальні засоби техніки на кілька мільйонів євро! Чому до Києва до початку бойових дій не доставили винищувачі? Ми всі знали про стратегічне значення Чорного моря – але ми не відправили військові кораблі до Одеси, коли на це ще був час. Чому Туреччина так довго пропускала російський флот через Босфор, замість того, щоб перекрити протоку, коли кораблі та підводні човни агресора вже готувались до вторгнення?
Сьогодні саме російська блокада українських портів на Чорному морі чинить тиск на світ, не даючи Україні експортувати свою пшеницю. Москва шантажує світ голодом. Але давайте визнаємо, що ми не спромоглися це передбачити.
Навіть сьогодні чи діють європейські держави правильно і достатньо швидко, щоб доставити зброю до Києва?
М’яко кажучи, відповідь не є однозначною. Деякі держави роблять усе, що в їхніх силах, бо вони відчули на собі, чим є російська загроза. Франція теж виконує свою роль. Але в ЄС є також деякі країни, що ігнорують сигнал тривоги, а також є ті, що обіцяють і порушують слово.
У кількох європейських країн вичерпуються запаси зброї та боєприпасів – тоді давайте розберемося з цим. Давайте разом закуповувати необхідне нам та нашим партнерам озброєння.
Ми ж зробили це з вакцинами, замовляючи їх разом і виробляючи в Європі? То давайте зробимо це з обладнанням, яке захистить європейців. Спільна закупівля не дасть найбагатшим країнам забезпечувати себе першими, а інших залишити без нічого. Це також стимулюватиме закупівлю саме європейського обладнання. Особисто я пропоную ухвалити Акт "Купуй європейське" щодо військової техніки, бо від цього залежить і наш суверенітет, і довіра до нас.
Для довіри є також інша перепона.
Європейський Союз схвалив шість пакетів санкцій проти Росії. Нам доведеться продовжувати санкційний тиск перед обличчям небаченої агресії. Але ми просуваємося темпом найповільнішої з 27 держав-членів.
І це – у час кризи, коли ми повинні діяти швидко!
Скільки часу знадобилося Раді ЄС, щоб одноголосно схвалити нафтове ембарго? Лише одна країна, Угорщина, змусила нас витратити дорогоцінний час, вимагаючи виняток з російського ембарго на свою користь, який вона нарешті отримала.
Але Будапешт не зупинився на такому здобутку в прагненні задовольнити Кремль та домігся також виключення російського патріарха Кирила зі списку російських чиновників, на яких наклали санкції за підтримку цієї протиправної війни.
Тому ми повинні відмовитися від принципу одностайності у зовнішній політиці ЄС.
Зараз передбачене право вето.
Найбільш нерішуча країна, або та, яка найбільше піддається впливу з-за меж ЄС, може заблокувати будь-яке рішення. Ми повинні забути про це і перейти до ухвалення зовнішньополітичних рішень кваліфікованою більшістю. В цьому переконаний Європейський парламент, цього очікують громадяни ЄС.
Зараз до політиків приходить розуміння нових реалій.
Так, Європарламент вражаючою більшістю ухвалив рішення, яке я запропонувала, закликавши надати Україні статус кандидата, збільшити поставки зброї та зміцнити нашу спільну оборону. Після голосування деякі євродепутати казали мені, що вони б не проголосували за цей текст кілька місяців тому, але війна в Україні змінила їхню точку зору.
Зараз вони нарешті бачать необхідність справжньої європейської оборони.
Що ж, Європа просувається завдяки кризам.
Хоча я три роки закликала усіх не чекати кризи в обороні ЄС, бо в цьому разі криза має назву "війна". Але тоді колеги дивилися на мене з недовірою.
Європейська оборона і НАТО не суперечать, а доповнюють одне одного, і ми бачимо доказ цього зараз, коли Фінляндія та Швеція хочуть приєднатися до НАТО, але цей крок блокує турецький президент, ще раз демонструючи те, наскільки мало його інтереси збігаються з нашими. Утім, Стокгольм і Гельсінкі вже можуть розраховувати на нашу повну солідарність відповідно до статті 42-7 Договору ЄС, яка каже про спільну оборону.
Ще одна ознака того, що часи змінюються: Данія щойно приєдналася до спільної європейської оборонної політики. Це історичний крок для країни, яка при створенні ЄС вирішила залишитися осторонь у цій сфері.
Це демонстрація того, як має розвиватися політична Європа: іноді розумно рухатися вперед з тими, хто цього бажає, і нікого не змушувати. А згодом ті, хто буде готовий, приєднаються.
А ще цей приклад доводить: "Євросоюз різних швидкостей" вже існує і вже діє! Хорватія нещодавно отримала схвалення свого приєднання до єврозони. Болгарія та Румунія готуються приєднатися до Шенгену. Це все – приклад того, що ЄС може робити крок уперед навіть коли не всі готові або коли є неохочі.
Ці роздуми особливо важливі зараз, коли українці знову поставили на порядок денний питання розширення Євросоюзу.
Що ми маємо зробити? Чи можемо ми просто відповісти, що Україна не готова до цього, що ми не готові її прийняти? Якщо ми оберемо цю відповідь, це буде ознакою слабкості та безсилля, ознакою, що ми не віримо в себе і у власну здатність змінюватися.
Україна не готова? Це правда. То давайте допоможемо їй змінитися.
Для цього затвердимо її у статусі кандидата і покажемо їй дорогу.
Про яку іншу відповідь можна взагалі говорити, коли українці воюють за своє право бути європейцями? Сказати їм: "Ні, вибачте, поверніться пізніше, коли ви вирішите всі свої проблеми"?
Невже ЄС зважиться зробити такий подарунок Путіну?
Небажання принизити Росію не повинно призводити до приниження України. Українці, з якими я спілкуюся, повторюють мені, що якщо вони здатні воювати проти російської армії, то чи ми справді віримо, що вони не зможуть боротися з корупцією і не досягнуть успіху у своїх реформах? Давайте будемо серйозними і перестанемо їх недооцінювати.
Чи, може, хтось хоче сказати їм: "Ми у ЄС не замислювалися про своє майбутнє, розширеною Європою стане складно керувати, тому ми до вас повернемося, коли знайдемо час над цим подумати"?
Але ж ми і до того, ще від останніх хвиль розширення, чудово знали, що спосіб роботи Європейського Союзу має бути змінений. Конференція про майбутнє Європи породила багато ідей. Європейським громадянам не бракувало бачення та сміливості, щоби вимагати припинення правила одностайності рішень. І це стане ще важливіше, якщо ЄС збільшиться. Настав час їх почути.
ЄС здатен протистояти викликам.
Європа, яка вітає країни, які бажають приєднатися до неї, і при цьому стає міцнішою та не відмовляється від своїх цінностей, можлива.
Нам треба лишатися сильними у реальному світі, де є Китай, Росія та Індія, демографічне зростання Африки та старіння нашого населення. Ми маємо бути готові і до можливості того, що США виростять нового Дональда Трампа, повинні бути достатньо сильними на цей момент.
Тому Еммануель Макрон каже про Європейську політичну спільноту, а Європарламент закликає до договорів ЄС. Ті, хто відкидає ці ідеї – це нові лунатики, які вірять, що ми можемо продовжувати жити як раніше, коли світ навколо нас змінюється.
Ця боротьба вже триває. Перемогти у ній – в наших силах. Але ця перемога можлива лише за умови, що ми готові усвідомити, що відбувається, і очолити ці зміни.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів