21 серпня чехи згадують річницю введення радянських військ та подавлення "Празької весни". Цього року ці події виглядають як ніколи актуальними.

Мені пощастило зростати в родині, яка була очевидно антикомуністичною. Окупацію тодішньої Чехословаччини в серпні 1968 року завжди називали окупацією, а не братською допомогою, як це називала компартія.

Коли мені було шість, відбулася Оксамитова революція, за нею – падіння комунізму в 1989 році. З роками я отримую нові знання про деталі цих подій, і думка про політичне підґрунтя стає дедалі гострішою.

На прикладі історії Чехії та окупації українці можуть бачити, що відбувається, коли ви не чините опір. 

За подіями в Україні та міжнародною ситуацією я спостерігала в довгостроковій перспективі, бо моя друга освіта – міжнародні відносини. Бачила, як зростає інтенсивність переміщення військ і попередження про можливий напад Росії на Україну. Та мені хибно здавалося, що Путін достатньо розсудливий, щоб не нападати на Україну.

Я чітко пам’ятаю той момент, коли прокинулася, подивилася на телефон і побачила жахливу новину. Протягом наступних кількох тижнів я була фактично паралізована і не могла зосередитися ні на чому, крім перегляду новин про Україну. 

На мою думку, та згідно з більшістю опитувань, понад 80% чехів засуджують напад Росії та повністю підтримують Україну.

У перші місяці війни була велика хвиля солідарності чехів, які різними способами допомагали українцям. Наш ліберальний уряд негайно висловив підтримку. Чеська Республіка демонструє величезну підтримку військовою технікою, гуманітарною допомогою, збором грошей, навіть в міжнародному масштабі.

Це те, чим я дуже пишаюся. 

Проте з іншого боку, я бачу, що з кожним днем у реальності війни люди знову почали зосереджуватися на собі.

Вони відчувають наслідки війни для свого життя та власних витрат. Надзвичайно дорогими стають енергоносії й, відповідно, все інше. Деякі чеські політики, як Томіо Окамура та Андрій Бабіш, кажуть виборцям, що чеський уряд більш піклується про українських біженців, ніж про чеських громадян.

Політики намагаються використати цю жахливу ситуацію для власної політичної вигоди й розділити суспільство. 

Зараз я все ще уважно спостерігаю за подіями на фронті. Мене розчаровує недостатня підтримка деяких країн та політиків, які відмовляються називати Путіна воєнним злочинцем. Це розчарування я намагаюся втілити в щось значуще, і намагаюся допомогти тим, що вмію найкраще, – своєю роботою. 

Для мене музика та культура є найбільш універсальною мовою, яка може зблизити людей попри мовні та інші бар’єри. Після вивчення соціальної антропології я стала частиною організаційної команди ромського фестивалю Khamoro.

Його створили люди, які приїхали в Чехію в 90-ті як біженці після війни в колишній Югославії. Пізніше я була серед організаторок головного святкування річниці Оксамитової революції. 

Після початку війни ми з колегами вирішили зробити культурний захід на підтримку українців, які приїхали в Чехію. Це була цілоденна подія UkaUkrajinu, яка представляла саме українську культуру, музику та кухню.

З одного боку, ми хотіли показати чехам як досить однорідній нації, що вони повинні звикнути ділитися своєю державою з українцями. Тому чудово було б ближче пізнати культуру один одного. З іншого боку, це подія для українських біженців, які могли зібратися разом і гарно провести час. 

У ці дні я готую ще один захід для чехів і українців у Празі, але зовсім з іншою концепцією. Головна увага приділяється річниці радянської окупації колишньої Чехословаччини в 1968 році.

Я завжди вважала 21 серпня одним із найжахливіших днів в історії Чехії. Цей день не лише спричинив наступні роки темної нормалізації, а й сформував суспільство стосовно себе й зовнішнього світу.

У контексті брутального нападу Росії на Україну ця дата набуває іншого виміру. 

Небагато націй та держав мають такий болісний досвід відносин з Росією, як колишня Чехословаччина та нинішня Україна. На обидві країни напала Росія з дуже подібних причин, через їхнє бажання наблизитися до демократичного західного світу.

Так само як серпнева окупація Чехословаччини прийшла після Празької весни, лютневий напад Росії на Україну стався після багаторічних зусиль наблизитися до ЄС.

Саме в річницю нашої окупації чеський народ ще сильніше усвідомлює цю історичну паралель та розуміє, що історія не повинна повторюватися.

Відкрита подія NeverMore 68 у Празі 21 серпня – з виступами чеських та українських музикантів, виставкою знімків воєнних фотографів – це ще один спосіб висловити підтримку українцям. 

Ви бачите на прикладі нашої історії, що відбувається, коли ви не відбиваєтеся. Протягом десятиліть окупація формує націю, її самосвідомість і впливає на країну та її людей.

Тож беріть приклад із нашої історії та продовжуйте боротьбу.

Інший варіант – це рабство під російською диктатурою протягом десятиліть.

Чехія продовжить підтримувати вас у цій боротьбі. Особливо зараз, коли Чехія головує в ЄС, наш уряд докладатиме максимум зусиль, щоб наблизити Україну до ЄС.

Боріться і Слава Україні!

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів