Чи стала РФ повністю токсичною для західного бізнесу?

Компанії-резиденти ЄС після повномасштабного російського вторгнення по-різному реагували та оцінювали власні репутаційні бізнес-ризики від продовження прямого чи опосередкованого ведення операційної діяльності на ринках РФ.

Цивілізований бізнес провів гігієнічну інвентаризацію контрагентів, перебудував взаємодію зі страховими компаніями, банками, операторами логістики, юридичними радниками, бізнес-партнерами на всіх ланцюгах кооперації.

Окремі глобальні компанії, навпаки, шукали опції "еластичного" тлумачення етичних стандартів корпоративної культури, публікували пресрелізи із заявами про псевдонейтралітет та неможливість виходу з ринків РФ через значні фінансові втрати. Бізнес-кредо таких компаній зводилося до формули: "Сучасний світ надто складний, а етика – оціночний інструмент, аби вести бізнес винятково у позитивному ключі".

Територіальна токсичність

Річ у тому, що для західних корпорацій "токсичність" контрагентів – це нова форма ВІЛ-інфекції/СНІДу, що має різні форми: відкриту чи закриту, ідентифікація токсичності відбувається під юридичним мікроскопом та вимагає превентивних заходів, аби не інфікуватися.

Армії юридичних радників перманентно модифікують внутрішні комплаєнс-програми компаній ЄС, аби не пропустити отруйні пілюлі у вигляді співпраці з небажаними контрагентами.

Токсичність лежить у площині напівтонів, а алгоритми ідентифікації сірого контрагента вимагають дослідження ДНК останнього.

Щоб зняти ці ризики, в сучасних контрактах надання послуг, поставки товарів резиденти ЄС за територіальним принципом відсікають окремі держави та території, з яких та на які контрагенти в ланцюгу поставки не мають права прямо/опосередковано надавати послуги/передавати товари.

Список токсичних суб’єктів формується за принципом двох складових.

Держави, що безпосередньо потрапили під санкції ЄС

Це фільтр "грубої" очистки, куди серед інших потрапляють: РФ (агресія проти України), Білорусь (агресія проти України), Іран (порушення ядерних програм), Куба, Північна Корея, Афганістан, Сирія.

Більшість із цих держав "проявляють" себе в ООН, зокрема, на ГА ООН проти резолюції "Забезпечення засобів правового захисту та репарацій у зв’язку з агресією проти України" голосували: РФ, Білорусь, Центральноафриканська Республіка, Китай, Куба, Північна Корея, Еритрея, Ефіопія, Іран, Малі, Нікарагуа, Сирія, Зімбабве.

Території, що перебувають під окупацією, невизнані території чи ті, щодо яких є невизначеність

До цієї групи належать: Турецька Республіка Північного Кіпру, Абхазія, Нагірно-Карабаська Республіка, Крим, а також анексовані українські території.

Типовий дисклеймер регіонів, що є токсичними для компаній ЄС, має такий вигляд:

Проти Турецької Республіки Північного Кіпру та окремих інших регіонів Євросоюз не запроваджував санкцій, і формально резиденти ЄС не мають юридичного обов’язку утримуватися від транзакцій з цими територіями. Проте їх маркують токсичними через невизначеність геополітичного статусу та ймовірні репутаційні втрати для компаній через контакти з цими регіонами.

Такий рівень обережності пояснюється не тільки високими етичними стандартами, але й досвідом західних компаній із трансформації токсичності в грошовий еквівалент. Зокрема, Credit Agricole виплатив $787 млн штрафу за недотримання санкцій проти Судану та Ірану; TN Kangxun сплатив OFAC $100,871 млн штрафу за порушення санкційного режиму проти Ірану; Deutsche Bank був оштрафований на $258 млн NYDFS за транзакції в Сирії та Ірані; Barclays виплатив $2,5 млн штрафу за транзакції в Зімбабве; Siemens отримав репутаційний удар та більше чотирьох років публічно пояснював органам ЄС транзакцію непрямої поставки турбін до Криму в обхід санкцій.

Overcompliance 

Термін overcompliance на сленгу комплаєнс-офіцерів означає, що компанії ЄС подекуди надмірно суворо, невиправдано довго проводять перевірку контрагентів та передчасно маркують їх токсичними.

Прикладом overcompliance компаній ЄС стосовно України є:

Онлайн IT-сервіси

Міжнародні сервіси, що надають онлайн-підписки до своїх додатків, як-от Airbnb, в рамках overcompliance блокують усю територію України за географічним принципом, оскільки електронні фільтри можуть не відрізнити території ОРДЛО від підконтрольної уряду території України, що призведе до порушення санкцій.

Точний електронний класифікатор територій для мобільних додатків потребує часових та фінансових ресурсів.

Тому частина операторів приймає економ-рішення – повністю відсікати територію України від власних підписок.

Деревообробний сектор

Члени Багатосторонньої платформи із захисту та відновлення світових лісів від ЄС 29 квітня 2022 року прийняли рекомендації, якими зафіксували три рівні диференціації походження деревини з України:

- з непідконтрольних територій України (Крим, ОРДЛО) – заборона імпорту деревини до ЄС.

- з районів активних бойових дій (через неможливість відстеження трекінгу походження деревини, в тому числі радіоактивного фону) – призупинено імпорт до ЄС.

- з інших територій України – дозволено імпорт до ЄС за умови можливості достовірної перевірки походження деревини.

Проте проблема полягає в тому, що компанії деревообробного сектора ЄС в переважній більшості не бажають проходити експрес-курси географії України, досліджувати, які райони знаходяться поза зоною бойових дій.

Для уникнення ризику імпорту деревини з непідконтрольних територій чи зони бойових дій у власних комплаєнс-програмах вони повністю виключають територію України зі список держав, з яких імпорт деревини можливий.

Внаслідок такого overcompliance українські постачальники вимушені шукати інші ринки збуту або встановлювати демпінгові ціни, аби резиденти ЄС купували товари та прийняли ризик, якого насправді не існує.

* * * * *

Як бачимо, за останній рік обсяг обмежувальних заходів ЄС набагато збільшився, фокус контролю за дотриманням санкцій змістився в бік внутрішніх комплаєнс-політик.

При цьому токсичність контрагентів та територій виходить за межі санкцій ЄС, західні компанії маркують токсичні території на випередження – з етичних та репутаційних мотивів. З таких регіонів не тільки не приймають нових клієнтів, а й розривають відносини з існуючими контрагентами, щодо яких наразі не введено санкцій.

Так унаслідок бажання західного бізнесу перестрахуватися з'являються штучні та невиправдані перепони для українського бізнесу – як у можливостях отримати послуги з ЄС, так і в поставках товарів з України на ринок Євросоюзу.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів