Раніше "Європейська правда" неодноразово публікувала матеріали про українсько-грузинські відносини, зокрема з критичними оцінками на адресу чинної грузинської влади.

Найбільшого резонансу мало інтерв'ю з  тимчасовим повіреним у справах України в Грузії Андрієм Касьяновим. 

У відповідь свою думку щодо відносин двох країн виклав голова аналітичного центру Geocase Віктор Кіпіані. В грузинських ЗМІ він також згадується як адвокат засновника правлячої  партії "Грузинська мрія" Бідзіни Іванішвілі. 

* * * * *

Українсько-грузинські офіційні відносини переживають зараз явно не найкращі часи. І це, на жаль, ні для кого вже не секрет.

Проблеми у відносинах відбиваються в низці питань, де спільність інтересів і належна взаємодія важливі як ніколи. Утім, попри наявні складнощі у взаєминах між державами, міжлюдські відносини залишаються реальним прикладом гідного наслідування для офіційних Києва та Тбілісі.

Не вдаючись у непотрібну емоційну деталізацію проблематики, хотілося б звернути увагу на кілька зауваг загального характеру.   

Без зайвої теоретизації питання, думаю, що головна причина полягає у відсутності міцних і тривалих традицій сучасної державності. Підкреслю ще раз для ясності – державності в сучасному світі та в нинішніх реаліях.

Це своєю чергою відображається і в дефіциті цивільних міждержавних відносин. Кажучи про "цивільність", важливо зауважити, що

відносини між Україною та Грузією, на жаль, зациклилися на особистісних і міжособистісних факторах.

Такий стан речей ускладнюється також тим складним геополітичним простором, у якому перебувають наші країни. Цей простір характеризується не тільки дефіцитом належного державницького мислення, а й високим ступенем концентрації в різних геополітичних впливах та інтересах.

Саме в контексті спільних причин потрібно шукати правильні причини нинішньої кризи, а разом із тим – і адекватні рішення для її розв'язання.

Думаю, що якісне поліпшення міждержавних відносин можливе і вкрай необхідне. Також гадаю, що пов'язувати поліпшення цих відносин із внутрішньополітичними процесами – це крок у непотрібному, ба більше, вкрай небезпечному напрямку.

Сьогодні, що вже далеко не секрет, почастішали коментарі наших шановних колег з Києва про процеси в самій Грузії.

Ці коментарі, мусимо зізнатися, вже давно зашкалюють як за частотою, так і за гостротою. Я, звісно ж, уникав би вживати такий термін, як "втручання у внутрішні справи", але варто зауважити, що вищезгадані коментарі, у низці випадків, є не лише не серйозними – вони відкрито шкодять нашим партнерським і міждержавним відносинам.

Існуючий підхід необхідно переосмислити, і чим раніше, тим краще.

У процесі переосмислення наших відносин варто виходити з такої позиції: не говорити одне з одним мовою ультиматуму і не вимагати будь-яких абстрактних і безпідставних поступок для досягнення реального прогресу.

Ба більше, в нинішніх умовах говорити про поступки з тієї чи іншої сторони означало б зайву драматизацію питання. Радше має йтися не про поступки, а про дотримання загальноприйнятих і елементарних принципів, притаманних саме партнерським відносинам.

Насамперед це – максимальна делікатність і утримання від необґрунтованих і недоведених звинувачень.

Наприклад, низка коментарів українських високопосадовців про те, що влада Грузії і народ Грузії – це дві взаємовиключні й протилежні категорії, навряд чи можуть знаходити розуміння з грузинської сторони. Я вже не казатиму про низку інших "звинувачень", коли вимоги або запити офіційного Тбілісі надати належні роз'яснення або документальні факти так і залишилися без відповідного реагування.

І ще: наскільки близькими б не були Україна та Грузія через певну спільну історико-політичну спадщину або ж наявну геополітичну кон'юнктуру, як суверенні країни вони повинні керуватися передусім власними національними інтересами, брати до уваги ризики та виклики власній національній безпеці.

Сьогодні дуже часто чуєш абсолютно безвідповідальні заяви, що нібито Тбілісі не надає належної підтримки Україні в такі складні для українського народу часи.

Тут ідеться навіть не стільки про відповідальність, скільки про провокаційне формулювання подібних заяв.

Хай би як ми не намагалися трактувати підтримку Грузії, будь-яке неправильне трактування втрачає сенс одразу ж під час ознайомлення з фактичним станом речей.

Факти ж свідчать про те, що практично не існує жодної політичної декларації або ж економічної та гуманітарної ініціативи, де голос Грузії не був би чутний. Ба більше, у випадку Грузії неможливо було б уявити щось інше, коли йдеться про країну, яка першою на всьому пострадянському просторі стала жертвою грубого нехтування нормами міжнародного права.

А отже, говорити про відсутність належної солідарності з боку Тбілісі було б як перекрученням фактів нинішнього етапу, так і нечистоплотною спробою переписати історію на майбутнє.

Говорячи про спільність інтересів, як для України, так і для Грузії питання відновлення територіальної цілісності є одним із ключових. З урахуванням і належним розумінням української специфіки, хотілося б у двох словах зауважити і про грузинську.

Будь-яка політична формація Грузії чітко розуміє, що проблеми територіальної цілісності країни – це насамперед проблеми, що випливають з її зовнішньополітичного вибору. Тому хочу підкреслити, що відносити ці конфлікти до категорії суто етнічних було б применшенням або спотворенням ролі першорядних причин.

Що ж до відновлення територіальної цілісності, то цей процес може і має реалізовуватися лише через розвиток і вдосконалення грузинської державності в усіх можливих аспектах.

Жодна влада в Грузії не має права говорити зі своїми громадянами – включно з абхазами та осетинами – мовою сили. Лише проєктування так званої "м'якої сили", чи то економіка, чи то освіта, соціальна сфера або громадянські права, видається тією самою дійсною силою, яка має сприяти привабливості Грузії в очах як власних громадян, так і партнерів по регіону.

Конструктив у діалозі – категорія хоча й зрозуміла, але вельми складна. У цьому плані як політикам двох країн, так і громадським діячам необхідно переосмислити наявні підходи й не лишитися, скажімо так, заручниками особистісних чинників і персональних впливів.

В іншому разі є значний ризик, що відсутністю належної поваги до себе і партнера ми мимоволі нашкодимо нашим відносинам і в довготерміновій перспективі.

Цей шлях не піде на користь ані національним інтересам України, ані національним інтересам Грузії.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів