У вже далекому 2020 році головною темою Мюнхенської безпекової конференції для українців стало те, що на цьому авторитетному міжнародному форумі Україні намагалися нав’язати вигідний РФ "план примирення", за яким наша держава мала би піти на неприпустимі, неприйнятні поступки і навіть поступитися своєю ідентичністю.

Для більшості ця історія нині пішла у минуле; утім, для "Європейської правди" вона тривала аж донині – через судовий процес щодо нашої публікації зі згадкою цього плану.

"Європейська правда" три роки тому чимало писала про цей документ; рекомендуємо, зокрема, проглянути підсумковий матеріал "За лаштунками мюнхенської змови". Чи не найбільше обурення тоді викликав той факт, що цей план представляли у Мюнхені як такий, що має українське співавторство. І справді, документ зазначав, що серед його розробників поруч із представниками РФ були українські експерти (одіозність яких тепер, з початком великої війни, не викликає сумнівів) – два колишні дипломати Василь Філіпчук і Олександр Чалий, а також соратник останнього Олексій Семеній.

Двоє останніх експертів не надто переймалися, бо давно відомі через свої погляди на схід, а Семеній взагалі публічно просував ідею євразійської інтеграції України.

Натомість Філіпчука (хоча він також мав у багажі дії, які дехто вважає проросійськими), як виявилося, дратувала згадка його імені у контексті "мюнхенського плану".

Зрештою він надіслав до "Європейської правди" через свого адвоката вимогу не згадувати його ім’я у контексті його співпраці з росіянами і видалити ці згадки з опублікованих матеріалів. Ми, звісно ж, відмовилися цензурувати свої чинні публікації.

Сатиричною відповіддю редакції Василю Філіпчуку стала колонка редакторів ЄП за назвою "Той, хто заперечує співпрацю з росіянами".

А далі був позов проти редакції.

Заявлений співавтор "мюнхенського плану" попросив суд змусити ЄвроПравду спростувати згадку про нього, а на додаток – стягнути з редакції "моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн", бо вважає, що інформація була поширена "виключно з метою його дискредитувати".

Розгляд справи припав на часи пандемії і через це серйозно затягнувся, а потім почалося повномасштабне вторгнення…Утім, зрештою справа дійшла до рішення, копію якого цього тижня отримала ЄвроПравда. 

Ми повністю виграли. Усі претензії Василя Філіпчука відхилені. А ще суд зауважив, що вимоги Філіпчука суперечили європейським принципам свободи слова.

"Рішення просто зразкове за якістю. Суддя розлого посилається на практику Європейського суду з прав людини; доводить, чому стаття "Європейської правди" є прикладом того, як медіа здійснює свою функцію, навіть коли використовує сатиру", – розповіла Оксана Максименюк, керівниця юридичного напрямку Інституту розвитку регіональної преси, що супроводжувала ЄвроПравду в цьому процесі.

І справді, це рішення суду позитивно вражає.

У ньому є і про потребу "розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, враховуючи обставини та загальний тон висловлювань", і про те, що у питаннях, які становлять суспільний інтерес, медіа мають усі підстави вдаватися до оцінок.

"Як вбачається з матеріалів справи, суспільний інтерес становить безпекова конференція у Мюнхені, на якій організаторами було оприлюднено "план припинення війни в Україні", підготовлений групою співавторів, у тому числі Російською радою з міжнародних справ (близький до держави експертний центр), від України у розробці плану брали участь три експерти, одним з яких є Василь Філіпчук… Цей план через пропозицію визначення нової ідентичності українців викликав широке публічне обговорення", – констатує суд, нагадуючи, що Філіпчук так і не заперечив своє співавторство щодо цього одіозного плану та не відмежувався від нього.

Та окремої уваги потребує твердження, яке Філіпчук вимагав заперечити.

Річ у тім, що як підставу для позову він зрештою обрав статтю, яка допомогла запобігти його призначенню в урядові структури.

Навесні 2020 року ЄвроПравда опублікувала текст про виклики, з якими стикається урядова система координації євроінтеграції. Однією з причин його появи стало те, що ЄП отримала інформацію про спроби проштовхнути в уряд одіозних експосадовців, у тому числі – так, ви правильно, зрозуміли, саме Філіпчука. Фрагмент статті, що на це вказував, викликав ключові заперечення позивача.

Ця фраза звучала так: "Уявіть, що фахівець на кшталт Василя Філіпчука, неодноразово помічений у співпраці з росіянами, виграє конкурс на головну посаду в державі з координації євроінтеграції. Чи буде це прийнятним? Запитання риторичне".

Суд натомість встановив, що "такі розмірковування у авторів статті... це сатирична форма, озвучена у формі риторичного питання та можливого розвитку подій". З усього цього суд зробив висновок: Василь Філіпчук просить спростувати оціночні судження, які у принципі не підлягають спростуванню – ані за українським законодавством, ані за міжнародними правовими принципами, що встановлені Радою Європи.

Тож позов Філіпчука до "Європейської правди" був відхилений як необґрунтований.

Утім, окрім радості від цього рішення, є також сумний висновок.

Ми можемо радіти з того, що тепер суд дозволив відкривати той факт, що хтось із публічних осіб співпрацює з росіянами, та заперечив можливість цензурування цього; ми можемо тішитися від того, що тепер з’явилося більше розуміння, що ця співпраця є токсичною... Але попри повномасштабну війну, цю думку й досі підтримують не всі.

Так, інший співавтор сумнозвісного "мюнхенського плану" Олександр Чалий досі є шанованим для влади експертом, а торік він навіть став членом офіційної делегації України для переговорів з РФ.

Тому від медіа і надалі потрібна особлива уважність до пропозицій, які лунають, і до того, від кого вони походять.

"Європейська правда" продовжить виконувати цю суспільно важливу місію, навіть коли це дратуватиме героїв публікацій – аж до судових позовів проти нас.