Як ЄС має змінити підходи до розширення, щоби втримати мир та Україну
3 лютого 2023 року в Києві відбувся особливий саміт Україна-ЄС.
Окрім президентів Шарля Мішеля та Урсули фон дер Ляєн, до Києва напередодні приїхали більш ніж половина членів Єврокомісії, які провели спільну зустріч Колегії та уряду України у місті, яке лишається у зоні ракетних обстрілів з боку РФ.
А вже за тиждень, 8-9 лютого, відбувся візит президента Зеленського до Лондона, Парижа та Брюсселя. У Брюсселі він виступив перед Європарламентом, Європейською радою та провів зустріч з усіма лідерами держав-членів ЄС.
Порядок денний зустрічей є надзвичайно широким за змістом.
По-перше, ЄС розширює фінансові інструменти підтримки України: у січні Україна вже отримала 3 млрд з 18 млрд євро макрофінансової допомоги на 2023 рік, 303 млн євро на швидке відновлення інфраструктури та 105 млн євро на гуманітарну допомогу та розмінування.
Перед великою війною такі обсяги допомоги неможливо було уявити – як і те, що держави-члени ЄС зможуть спільно виділити Україні 12 млрд євро військової допомоги.
Зменшуючи збитки від ударів, завданих Росією по електромережах України, ЄС поставив 5400 генераторів та 35 млн світлодіодних ламп. Проголошені наміри щодо включення України до єдиного ринку ЄС і планується угода про її входження до безкоштовного роумінгового простору. ЄС також має намір посилити роботу зі спрямування заморожених активів Росії на суму 300 млрд євро на відновлення України.
Ці та інші ініціативи – конкретні дії, які відбуваються одночасно з початком процесу вступу до ЄС.
Проте діапазон сценаріїв у ЄС щодо того, як відбуватиметься цей процес вступу, дуже широкий – і достатньо невтішний. В той час як прем’єр України каже про вступ до ЄС протягом двох років, президент Макрон знеохочувально говорить про десятиліття (у множині) у кращому разі.
З огляду на це, важливо визначити чітку послідовність процесу вступу України в ЄС.
Наразі вона так і не встановлена ЄС.
Україна разом зі статусом кандидата отримала сім попередніх умов, але неясно, чи їхнє виконання призведе до початку переговорів про вступ. На саміті 9 лютого ЄС обмежився заявою про те, що ЄС "визнає рішучість України виконати усі необхідні вимоги, щоб якнайшвидше почати переговори про вступ". Від конкретніших заяв у Євросоюзі утримуються.
На нашу думку, країни-члени ЄС повинні дати принаймні принципову згоду на те, щоб розпочати переговори про вступ до кінця 2023 року, якщо попередні умови будуть виконані Україною достатньою мірою.
Невідповідна методологія розширення
Загальновідомо, що розширення ЄС зараз потребує нового імпульсу.
Перегляд методології розширення у 2020 році цього не забезпечив, доводить досвід держав Західних Балкан.
Наразі у робочих групах Ради ЄС точаться дискусії навколо таких ключових слів, як: "прискорена", "вдосконалена", "просунута", "поступова" та "секторальна" інтеграція, що має передувати вступу, охоплюючи практично всі сектори та розділи. Держав-кандидатів заохочують імплементувати acquis, тобто адаптувати власне законодавство до права ЄС настільки швидко, наскільки вони здатні, незалежно від того, чи були відкриті переговори за відповідними кластерами та розділами формального процесу вступу.
Також Єврорада у висновках від 23-24 червня 2022 року стосовно Західних Балкан закликала ці країни до "поступової" інтеграції, і напевно поширить це запрошення на Україну, Молдову та Грузію.
Таке зростаюче використання прикметників саме по собі свідчить про відсутність суттєвих зрушень у Єврокомісії щодо нових підходів до розширення (хоча, можливо, нове керівництво відповідального директорату змінить ситуацію на краще).
А також це вводить в оману та продукує шкідливу розмитість власних доктрин ЄС.
Єврокомісія закликає держави-кандидати до втілення реформ на основі існуючих угод про асоціацію – попри те, що існує фундаментальна відмінність між вступом та асоціацією. Їхнє змішування підживлює скептицизм серед держав-кандидатів щодо того, чи є реальними наміри держав-членів досягти розширення ЄС.
Наслідки цього вже помітні на Західних Балканах.
Там спостерігається суттєве послаблення стимулів до проведення євроінтеграційних реформ.
Щоб уникнути цього ефекту для України та Молдови, Європейській раді варто було б чітко наголосити, що виконання умов, викладених у висновках Єврокомісії, призведе до початку їхніх переговорів про вступ до ЄС.
Є також одне концептуально просте рішення, здатне надати нового імпульсу процесу розширення.
Для цього треба перейти до голосування кваліфікованою більшістю для відкриття і закриття окремих кластерів і розділів, зберігаючи одностайність лише для найбільш важливих рішень (щодо надання статусу кандидата на початку процесу і щодо приєднання до ЄС наприкінці).
Для цього навіть не потрібно переглядати угоди про Європейський Союз. Достатньо визнати, що вісім років впровадження угод про асоціацію означають, що ці країни вже відповідають низці критеріїв для відкриття перемовин за багатьма розділами.
Зміна процедури голосування має призвести і до глибокої реформи процедур розширення. Центр європейських політичних досліджень (CEPS) у Брюсселі спільно з Європейським політичним центром (CEP) у Белграді підготували детальну пропозицію щодо реформування, яка передбачає поетапний процес вступу, що відштовхується від нинішньої методології кластерів та розділів. Це може та має бути вбудовано у вже існуючу методологію розширення Євросоюзу з метою посилення стимулів для кандидатів для необхідної гармонізації із законами, стандартами та нормами ЄС.
Україна повинна перемогти у війні з Росією.
Проте якщо ЄС не реформує механізм розширення, то разом з Україною вони можуть програти мир. Ставки занадто високі.
Колонка вперше була опублікована Центром східноєвропейських досліджень у Стокгольмі (SCEEUS).