Рішення Польщі та низки інших країн ЄС обмежити експорт української агропродукції став справжнім викликом для відносин Києва та Варшави.

"Європейська правда" уважно стежить за переговорами з цього питання. Раніше свій погляд на можливу стратегію дій української влади виклав експерт з міжнародної торгівлі Назар Бобицький. 

Тепер публікуємо погляд на внутрішні польські передумови цього конфлікту.

* * * * *

1. Про заборону ввезення і транзиту української аграрної продукції оголосив Ярослав Качинський на виборчій зустрічі керівної партії "Право і справедливість", перед якою — важкі осінні парламентські вибори.

Від цих виборів залежить, чи партія далі правитиме одноосібно. Або навіть чи правитиме взагалі.

Показовий момент: Ярослав Качинський ніколи не оголошує технічні рішення, але майже завжди — виборчі та політичні.

2. Невдоволення польських аграріїв політикою "Права і справедливості" — автентичне, і йому щонайменше кілька років.

Чому так сталося? Польське фермерство, на відміну від величезних українських латифундій, являє собою малих та середніх виробників, яких, по-перше, багато, і які, по-друге, значно більше страждають від коливань ринкової інфраструктури.

"Право і справедливість" принесли в економічну і сільськогосподарську політику волюнтаризм, корупцію і тенденцію до монополізації. Це все підсилили пандемія і повномасштабна війна.

3. Незадоволення через українське збіжжя в польському селі триває від літа минулого року.

Коли Польща лобіювала на європейському форумі транзит українського збіжжя, вона сама не подумала про склади, колії та свої можливості. Це дуже типово для "Права і справедливості": робити красиві заяви чи вести романтичну боротьбу, але не думати про логістику.

Така політика рано чи пізно призводить до появи системних проблем. Так сталося і зі збіжжям.

4. Коли українське зерно рік тому прибувало до Польщі, воно почало "розчинятися" в прикордонних регіонах і дуже швидко заповнило місцеві зерносховища.

Як наслідок, у виробників збіжжя його просто припинили купувати. Тож не дивно, що виробники дуже швидко збагнули, про що йдеться.

Та навряд чи тут винна була Україна — такими речами стали займатися потужні гравці польського ринку.

І ці гравці, як виявилося, близькі до "Права і справедливості". Ймовірно, саме тому партія влади просто ігнорувала попередні протести аграріїв — свої на цьому заробляли.

5. Спробуйте подивитися очима польського виробника.

У минулорічний сезон ціни на добрива зросли астрономічно. Ціна палива — також.

А після жнив виявилося, що ціни на зерно, навпаки, знижуються. І у тебе його взагалі ніхто не хоче купувати, бо навколо все зайняте збіжжям з України.

6. Протягом зими та початку весни фермерські протести та обурення польського села розрослися настільки, що "Право і справедливість" вже не могла цього ігнорувати.

"Право і справедливість" — єдина політична сила на польському селі, інші "міські" партії не мають тут великих здобутків, без села їй не виграти.

Тому Качинський виходить і оголошує повний бан українській продукції. Запевняє, що держава відкуповуватиме зерно, встановлює мінімальну ціну відкупу. Це абсурд — бо гроші (облігації) можна надрукувати, але куди дівати саме збіжжя?

7. Усе це — гра на публіку, причому саме ту, яка має обирати "Право і справедливість".

Вплинути на ринок уже неможливо — надто багато є українського зерна у Польщі. Ба більше, йдеться ж не тільки про локальний, але і про глобальний ринок, де збіжжя, як і нафтові продукти, дешевшають.

На це вже не вплинеш ніякою кількістю польських облігацій.

8. Українська сторона, як здається, має якусь щиру віру в переговори з Варшавою. Це наївність. Йде агресивна гра на внутрішню публіку, у якій йдеться не про результат, а про процес.

Єдина роль для української сторони тут — бути блазнем чи хлопчиком для биття. Навряд Києву варто в це гратися.

На Варшаву треба тиснути через Брюссель.

9. Рік тому Польща була першою, хто заявляв, що хоче бути хабом для української аграрної продукції. Проте тепер Варшава першою опускає на неї шлагбаум.

З цієї ситуації треба зробити кілька висновків.

По-перше, у політиці не можна впадати в міфоманію "товаришів по зброї", "великих братів" чи "надійних партнерів".

Довіра — прекрасна річ, але не треба бути заручниками міфів. А таке часто бувало у відносинах між Києвом і Варшавою.

По-друге, не ігнорувати волюнтаризм Варшави у її деклараціях.

Так, вони можуть подобатися (типу "надішлімо F-16 українцям"), але чи не є це така сама хайпова гра на публіку, як із зерном — із тією різницею, що Україна в ній — на добрій стороні? І що йдеться саме про цю гру, а не про F-16?

І нарешті, по-третє, антиукраїнська фракція у Польщі нікуди не зникла (також у "Праві і справедливості"). Після 24.02.2022 вона шукає для себе ідей і зараз якраз готує відповідні тези. Мовляв, польське суспільство, безперечно, призвичаїлося до війни, співчуває воякам у Бахмуті: так, але це "там", далеко, вони так чи інакше битимуться, але нас більше обходить інше.

Антиукраїнська фракція грає саме на те, щоби відокремити цю війну від поляків, а відокремивши, почати звинувачувати в ній і в купі інших проблем українців.

Тож не варто дивуватися, якщо весняний польський політичний сезон буде обертатися навколо українського збіжжя; а вже влітку прийде час згадати про 80-ту річницю Волинського злочину.

Календар уже прописаний. Хотілося б знати, чи готова в України відповідь на нього. 

Текст початково було оприлюднено на facebook-сторінці автора та републікується з його дозволу

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів