Візит про майбутнє: чим стала особливою поїздка Зеленського до Варшави
Із жодним іншим закордонним лідером Володимир Зеленський не зустрічався так часто від початку повномасштабного вторгнення РФ, як із Анджеєм Дудою.
Польський президент неодноразово їздив в Україну, відвідував і Київ, і Львів, більш того – президенти зустрічалися у Польщі, адже під час візитів Володимира Зеленського і до Сполучених Штатів, і до Британії Польща була транзитною країною.
І це вже не кажучи про регулярні телефонні розмови лідерів країн, а також візити в Україну польського прем’єра Матеуша Моравецького та інших урядовців.
Іншими словами, нинішній стан відносин двох країн і так перебуває на історично високому рівні і ніби не потребує активізації.
Втім, візит Зеленського до Варшави все одно був дуже потрібний.
Польща була та залишається дуже важливим союзником України, надаючи військову допомогу, відстоюючи інтереси Києва у міжнародних організаціях, а головне – є безумовним лідером у наданні гуманітарної допомоги та у розміщенні українських біженців.
Віддавши належне підтримці з боку США та Британії, було б неправильно проігнорувати Польщу. Тож візит до Варшави був справді очікуваний та необхідний.
При цьому третій закордонний візит "воєнного часу" у Володимира Зеленського вийшов геть несхожий на попередні.
Навіть за формою – вперше програма візиту була максимально подібна до звичайної дипломатії мирного часу. Президент України прибув до Варшави з чималою делегацією, взяв участь у покладанні квітів (ніби звичайна частина дипломатичного етикету, проте за останній рік про неї дещо забули).
Певною мірою це знак вдячності Польщі - попри те, що вона не стала місцем першого закордонного візиту українського президента після 24 лютого минулого року, це перший його повноцінний державний візит. Більш того, до Варшави вперше від початку великої війни президент приїхав із дружиною, що теж є знаком особливих відносин між країнами.
Не менше відмінностей і в змістовній частині візиту.
І до Сполучених Штатів, і до Британії Володимир Зеленський їхав в першу чергу за зброєю - і саме до неї зводилися розмови.
З Польщею все інакше. Після того, як Варшава почала передавати Києву винищувачі МіГ-29, можна сказати, що Україна отримала всю можливу військову допомогу, яку сусідня держава може надати.
Навіть із МіГ-29 пауза у наданні була пов’язана не з нерішучістю Варшави, а зі скепсисом з боку США, які довгий час блокували передачу навіть радянських літаків. Якби в цій історії все залежало від Варшави, Київ отримав би винищувачі вже у першій половині минулого року.
Звичайно, що візит українського президента не міг не включати питання зброї та боєприпасів: зокрема, було озвучено про новий пакет такої допомоги від Польщі, включаючи додаткові винищувачі, а сторони домовилися про спільне виробництво 125-міліметрових танкових боєприпасів, однак вперше від початку минулого року тема війни не виглядала головною під час розмов на вищому рівні.
Лідери України та Польщі більше спілкувалися про взаємодію країн після завершення війни.
Зокрема, про участь польського бізнесу у відбудові України, про допомогу в отриманні членства у ЄС та НАТО, про співпрацю всередині Євросоюзу.
Два президенти анонсували підготовку нової редакції великого міждержавного договору. Це ключовий документ, що регламентує відносини між країнами, причому і його нинішня редакція є достатньо амбітною. Тож очевидно, що у новій редакції буде закладено справді стратегічний характер відносин, як до набуття Україною членства у ЄС та НАТО, так і після.
У цьому контексті привертає до себе увагу те, що під час візиту сторони повернулися до обговорення суперечливих питань нашої спільної історії. Це досить показовий момент – суперечки на історичному ґрунті вже кілька років отруюють відносини Києва та Варшави. Але ще рік тому такі розмови були б неможливі – усі розуміли, що треба їх відкласти до мирного часу.
Той факт, що за польської ініціативи ці питання знову винесені на порядок денний, може мати два пояснення. Або польська сторона вважає, що безпекова ситуація в Україні настільки покращилася, що можна знову повертися до звичних суперечок.
Або, що більш ймовірно, що нинішній рівень емпатії між народами зріс настільки, що зараз настає оптимальний час нарешті поставити крапку в цих суперечках й не дозволяти їм і надалі впливати на міждержавні відносини.
Втім, не обійшлося і без ложки дьогтю.
Нею стали протести польських фермерів, обурених зниженням внутрішніх цін на зерно через український імпорт. Дійшло до того, що фермери погрожували зірвати візит Зеленського, а в день візиту у відставку подав міністр сільського господарства Польщі Генрик Ковальчик, який не зумів втримати ситуацію під контролем.
Щоправда, за результатами зустрічі президента Зеленського та прем’єра Польщі Матеуша Моравецького було оголошено, що цю проблему вже вирішено. Ймовірно, йдеться про раніше анонсовані польським урядом плани викупати частину врожаю та направляти його для гуманітарної допомоги регіонам світу, що страждають від голоду.
Чи зможе це стабілізувати ситуацію? І чи буде у польської влади достатньо коштів для цього – наразі невідомо.
Ця проблема дедалі загострюється з наближенням парламентських виборів у Польщі.
Невдоволення фермерів може позбавити керівну партію "Право і Справедливість" перемоги та відправити її в опозицію.
Позитивом у цій ситуації є те, що українська сторона продемонструвала: вона розуміє проблеми своїх партнерів і готова брати участь у пошуках компромісного рішення.
Зрештою, якими б не були ці виклики, нинішній рівень відносин між країнами дозволяє сподіватися, що спільними зусиллями їх буде подолано.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів