Компроміс із нюансами: яким Київ бачить вирішення зернового конфлікту з країнами-сусідами
Як виглядає компроміс, за допомогою якого Київ має владнати суперечки з країнами, які раніше запровадили заборону на імпорт української агропродукції?
Відповідний проєкт уряд України вже представив Європейській комісії. Згідно із запропонованим планом, Україна контролюватиме та регулюватиме власний експорт до п’яти країн-членів ЄС відповідно до узгодженого між сторонами переліку та обсягу аграрної продукції з чотирьох культур. Планується, що дозволи на експорт такої продукції видаватимуть лише після узгодження з приймаючою стороною.
По суті, це означає, що обсяги українського агроекспорту будуть визначатися Україною з кожною з країн "п’ятірки" (Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Болгарією).
Схоже на те, що цей компромісний варіант є найкращим виходом із ситуації та влаштовує Єврокомісію, але не Польщу та Угорщину, які вже встигли заявити про вихід з переговорів та застосування односторонніх обмежувальних заходів у торгівлі.
На це рішення у Києві відредагували досить жорстко.
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль вже заявив, що Україна оскаржуватиме в СОТ односторонні обмеження на імпорт агропродукції з Польщі, Угорщини та Словаччини. Відповідний запит вже надіслали до Світової організації торгівлі.
Проте одночасно, за словами Шмигаля, Україна розпочне антидискримінаційне розслідування щодо недружніх дій цих країн у торговельній сфері та навіть може застосувати рішення щодо заборони імпорту до України певних категорій товарів з Польщі та Угорщини, якщо вони не погодяться на узгоджені з Єврокомісією заходи та не скасують односторонні заборони щодо українських товарів.
Проблема тут полягає в тому, що ці дві анонсовані відповіді: оскарження у СОТ та введення заборони у відповідь – явно суперечать одна одній.
СОТ допоможе. Але не швидко
Мінекономіки повідомило, що Україна подала вимоги про проведення консультацій зі Словаччиною, Польщею та Угорщиною відповідно до Домовленості про правила та процедури вирішення спорів Угоди про заснування СОТ.
По суті, це відкриття першого етапу врегулювання суперечки в рамках механізму СОТ.
Цікавим фактом залишається те, що вимоги висунуті до конкретних країн, а не до Європейського Союзу, який має статус члена цієї організації.
З одного боку, це логічно, бо Єврокомісія скасувала заборону і готова рухатись у компромісному варіанті, погодженому на Координаційній платформі, а з іншого це може свідчити про той факт, що Київ не готовий сперечатися з Європейською комісією.
При цьому українська вимога поставила Єврокомісію у досить непросте становище.
Річ у тім, що нинішня суперечка порушила європейську єдність у питаннях щодо України, при цьому до компетенції Єврокомісії належить представництво інтересів у сфері торгівлі.
У будь-якому разі усі три вимоги на консультаціях у майбутньому будуть об’єднані в одну і Європейський Союз буде стороною в ній. Тож Єврокомісія повинна буде відстоювати власне рішення щодо скасування обмежувальних заходів або інтереси Польщі, Угорщини та Словаччини.
Швидше за все, Київ буде консультуватися з Брюсселем та розраховувати на компромісний варіант, бо не варто забувати, що ЄС має право відкликати односторонні преференції, надані Україні після війни.
На сайті СОТ тексту вимоги ще немає, бо зазвичай Секретаріат потребує декілька днів для публікації. Однак вже зараз можна спрогнозувати, на що скаржиться Київ.
Україна могла заявити, що обмеження, застосовані згаданими країнами, є несумісними з кількома положеннями статті XI:1 ГАТТ 1994, оскільки вони забороняють або обмежують імпорт сільськогосподарських товарів з України на територію цих країн; статті V:2 ГАТТ 1994 в частині обмеження свободи транзиту українських сільськогосподарських товарів, а також статей 4.2, 5 Угоди про сільське господарство.
Безперечно, Україна наполягатиме, що ці заходи є дискримінаційними, оскільки застосовуються лише до українського імпорту, а не до імпорту інших членів СОТ.
Не виключено, що розгляд цієї справи завершиться достроково, наприклад, на стадії консультацій, і не матиме подальшого розвитку з метою скликання групи панелі ("арбітрів") для розгляду справи по суті.
Проте не менш імовірно, що ця суперечка може тривати декілька років.
Український уряд свідомо обрав цей механізм через його публічність, проте швидкість явно не є його перевагою.
Саме тому, як стало відомо, український уряд розглядає альтернативний варіант дій – застосування заходів у відповідь. Проте й тут є проблема – такі заборони є порушенням норм СОТ.
Цей шлях може виявитися дієвим, проте з великою ймовірністю він призведе до ще більшого загострення ситуації та порушення законодавства.
План В для Києва
Коли Денис Шмигаль говорив про застосування заборони за результатом недружніх дій держав, то напевно мав на увазі застосування ст. 29 закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".
Ця стаття передбачає, що за результатом розслідування може бути встановлений факт дискримінаційних та недружніх дій держав чи митних союзів чи економічних угрупувань та може бути застосовано ембарго, позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму, запровадження спеціального мита, запровадження режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій, встановлення квот тощо.
За процедурою, таке розслідування має проводитися Мінекономіки за заявою суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України або органу виконавчої влади (наприклад, Мінагрополітики) та може тривати до 60 днів. Законодавство не передбачає процедур про повідомлення сторін чи потреби у проведенні слухань.
По суті, це буде закритий аналіз поданих заявником матеріалів, за результатом якого Мінекономіки подасть висновок до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі для прийняття рішення про наявність або відсутність факту (фактів) дискримінаційних дій.
Раніше Україна мала практику застосування цієї процедури лише до країн, що не є членами СОТ – Білорусі, Узбекистану.
Натомість єдиною країною-членом СОТ, проти якої Україна застосувала заборону, стала Росія.
Однак це стало можливим лише після внесення змін до закону, в якому визначили, що такі заходи можуть бути застосовані до держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом.
І це створює чималу проблему. Навіть якщо Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі дійде висновку, що дії Польщі та Угорщини є дискримінаційними, то застосування заходів у відповідь буде не узгоджуватись зі статтею 29 закону, яка передбачає, що у разі, якщо Україна та держава чи митний союз або економічне угруповання, які застосували щодо України дії, що містять ознаки дискримінаційних та/або недружніх, є членами тієї самої міжнародної міжурядової організації, розгляд та врегулювання спірної ситуації здійснюються відповідно до правил і процедур такої організації.
Іншими словами, українське законодавство не дозволяє вводити такі обмеження проти держав-членів СОТ і відсилає до врегулювання суперечки за процедурою, передбаченою в СОТ.
Звичайно, що Україна ще може внести зміни до законодавства, проте цей варіант виглядає не дуже ймовірним.
* * * * *
Україна пішла ризикованим шляхом, вирішивши оскаржити обмеження, введені проти українського агроекспорту.
Не розглядаємо, чи було правильним рішення йти в арбітраж, оскаржуючи дії Варшави, Будапешта та Братислави – цей крок має як свої плюси, так і мінуси.
Натомість Київ обрав механізм, в якому вирішення суперечки займає пару років, проігнорувавши більш швидкий й не менш надійний інструмент – арбітраж у рамках Угоди про асоціацію.
А головне – оскаржуючи дії наших країн-сусідів, Київ у відповідь сам планує вводити заходи, законність яких виглядає дуже суперечливою.
І послаблює такою хаотичною діяльністю свої шанси на перемогу в суперечці.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів