Невдячність чи принциповість: які помилки зробив Київ у зерновому конфлікті з Польщею

П'ятниця, 22 вересня 2023, 18:30 — , Європейська правда
Фото: Piotr Molecki/East News
Промова Володимира Зеленського під час візиту до Польщі. Варшава, 5 квітня 2023 року

Українсько-польська зернова криза триває щонайменше з травня, проте саме цей тиждень став часом її безпрецедентного загострення.

Обмін звинуваченнями від президентів двох країн, причому прямо з високої трибуни ООН, заява польського прем’єра Матеуша Моравецького, яку сприйняли як сигнал, що Польща може припинити передачу зброї Україні – лише найбільш яскраві моменти цієї ескалації.

На щастя, ближче до кінця тижня стали з’являтися сигнали, що сторони розуміють небезпеку такого загострення та готові до діалогу.

Зокрема, було заявлено, що згадана заява Моравецького була "інтерпретована найгіршим чином" і що про зупинення військової допомоги не йдеться. А ще – польська сторона готова до обговорення запропонованого Києвом компромісного механізму контролю за торгівлею зернових, який має замінити скасований Єврокомісією мораторій на імпорт української агропродукції.

І взагалі – що суперечка щодо імпорту агропродукції не здатна суттєво вплинути на відносини між Варшавою і Києвом.

Звичайно, говорити про завершення кризи ще зарано, більш того, нинішня деескалація не гарантує неповторення загострення у відносинах.

Проте однозначним позитивом є те, що в обох столицях розуміють небезпеку такого конфлікту.

Як і те, що єдиним, хто може винести з нього користь, є Кремль.

Саме тому час проаналізувати, які помилки в цьому конфлікті робить українська влада.

Але перш за все, варто розглянути питання: чи був взагалі сенс йти на такий конфлікт? Адже щодо останнього в українському суспільстві явно немає консенсусу.

До повномасштабного вторгнення українське зерно та кукурудза були майже не представлені на ринку ЄС – цьому перешкоджали митні квоти, прописані в Угоді про асоціацію.

Все змінилося після того, як Єврокомісія з метою підтримки української економіки вирішила тимчасово обнулити усі мита і скасувати квотування для української продукції. По суті, зараз Україна має режим торгівлі з ЄС, який ми за звичних умов отримали б лише разом із членством в Євросоюзі. Та звинувачення з боку Варшави, мовляв, українцям були відкриті кордони лише для транзиту, тоді як вони почали нелегально продавати своє зерно всередині Польщі, просто не витримують критики, адже українські експортери діяли цілком легально.

Ринки сусідніх країн виявилися неготовими до цього. Тому обговорення Україною з цими країнами за посередництва ЄС такого механізму, який гарантував би захист для виробників цих країн, одночасно не закриваючи двері для української продукції – цілком правильний шлях.

Проблема полягає лише в тому, що наші сусіди спочатку обрали інший шлях – повністю закритися від українського імпорту. А найголовніше – зробивши це, вони не дотримались принципів торгівлі серед країн-членів СОТ.

І це в ситуації, коли через накладений Єврокомісією мораторій вони мали щонайменше чотири місяці – термін, цілком достатній для того, щоб вивчити ситуацію і в разі виявлення зв'язку між українським імпортом та погіршенням ситуації для національних виробників запровадити цілком законні захисні бар'єри. 

Поширений аргумент з боку Варшави: польський ринок не є таким важливим для українського експорту зерна, наскільки важливим є транзит. Тож, переконують у Польщі, Україна відмовилась від запропонованого компромісу – закриття польського ринку в обмін на збереження та навіть збільшення транзиту.

Втім, для України цей компроміс виглядає оманливим – по суті, нам запропонували добровільно погодитися на порушення з польського боку, без поширення цього порушення на транзит.

А головне, в українській владі сприйняли цю пропозицію як опрацювання Варшавою майбутньої моделі відносин з Україною. Моделі, в якій у Польщі завжди буде вирішальне слово щодо умов співпраці з Україною.

На таку модель відносин у Києві погодитися не могли, після чого наше звернення до СОТ стало неминучим.

Окремо варто зазначити вкрай болючу реакцію Варшави на те, що проблему у двосторонніх відносинах ми воліємо вирішувати не у прямому діалозі (де ми не маємо важелів впливу на Варшаву, а тому діалог заздалегідь не є рівним), а через СОТ чи Єврокомісію.

Це не дуже здорова (навіть варто сказати прямо – токсична) реакція наших сусідів. Варто наполягати на тому, що судове (чи арбітражне) вирішення конфліктів – це цивілізований спосіб вирішення проблем. І що він набагато кращий за публічні погрози та звинувачення.

Інше питання: чи можна було почекати і не з'ясовувати стосунки з важливим союзником до кінця війни? Очевидно, так, адже втрата польського ринку для нашого зерна і кукурудзи є неприємною, проте не фатальною.

Але, з іншого боку, погодившись один раз на такі умови, нам надалі буде складніше вимагати рівності у відносинах. І цей аргумент виявився для української влади більш вагомим за бажання уникнути суперечок до кінця війни.

Наступне питання: чи були дії України бездоганними? Чи не наробив Київ помилок під час цього загострення?

На жаль, наробив. По-перше, варто назвати вкрай невдалі заяви українських посадовців (включно з президентом), що лише підвищували градус напруги. Той факт, що польські урядовці діяли так само, не може бути виправданням.

По-друге, українська влада провалила комунікації. Як із польським, так і з українським суспільством. І це відверто дивує, адже досі українська влада неодноразово демонструвала здатність до дуже потужних комунікацій.

Замість цього значна частина українського суспільства досі не дуже розуміє, навіщо було йти на загострення з Польщею і чого саме в цьому конфлікті прагне добитися Київ.

До того ж українська влада навіть не спробувала пояснити свої дії польському суспільству.

Дуже бракує фрази, що Україна поважає бажання уряду Польщі захистити своїх фермерів, проте ми наполягаємо, що це має проводитися лише законними методами.

А ще дивує бажання влади оскаржувати незаконність польських обмежень, одночасно погрожуючи аналогічними заборонами для продукції з цієї країни.

Криза ще далека від завершення, а тому Україна ще має можливість виправити ці помилки й таким чином посилити свою переговорну позицію.

Серед іншого, треба дати відповідь на нове звинувачення Варшави – мовляв, в той час, коли вони захищають дрібних фермерів, українська влада дбає про прибутки олігархів та міжнародних корпорацій.

А разом із тим – комунікувати, що допомога Польщі в безпековій сфері, яку ми справді цінуємо та вдячні за неї, не дає індульгенцій на порушення в інших сферах.

І що нинішні дружні відносини з Варшавою не означають, що всі конфлікти між нами (а вони ще будуть) ми маємо вирішувати лише у "сімейному" колі, не використовуючи цілком легальні інструменти вирішення таких суперечок.

 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: