Надання Україні статусу країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу стало значним кроком з боку ЄС для підтримки країни, яка веде жорстоку збройну боротьбу проти агресора.

Тепер Україна є не просто сусідом ЄС (співпраця з якою відбувалася в межах Угоди про асоціацію, а також політики ЄС "Східне партнерство"), а державою, яка має перспективи одного дня стати членом Європейського Союзу.

Однак ця символічна подія не свідчить про те, що вступ України до Євросоюзу вже майорить на горизонті. Отримання статусу кандидата є лише початковою ланкою комплексної процедури розширення ЄС, яка передбачає імплементацію acquis ЄС за 33 переговорними розділами.

Це означає, що Україні необхідно буде пройти непростий шлях, який може зайняти роки і вимагатиме проведення складних реформ.

Україна вже прозвітувала про виконання рекомендацій ЄС для відкриття переговорів про вступ, а також про завершення процедури так званого "селф-скринінгу" для того, щоб оцінити масштаб роботи під час переговорів. Ключовими питаннями, якими займається український уряд, наразі є: як організувати процес адаптації українського законодавства та як посилити державні органи влади, дотичні до цього процесу.

Тобто євроінтеграція України зараз розглядається радше в технічно-правовій площині. Це важливий, але не єдиний аспект, який має врахувати країна-кандидат.

Країна, яка вступає в ЄС, повинна мати свій історичний наратив – своєрідну легенду, котра пояснює, чому так важливо прийняти цю країну до європейської сім'ї. Наратив має інструментальне значення – він покликаний створити позитивний образ країни-кандидата в європейських країнах і бути легким для сприйняття.

Влучний наратив також може сприяти подоланню скептицизму щодо розширення в країнах-членах ЄС, розвіянню стереотипів щодо країни-кандидата, ближчому знайомству з нею.

На це, зокрема, звертає увагу професор історії та політики Південно-Східної Європи університету Граца Флоріан Бібер в дослідженні Українського центру європейської політики "Реалістичний шлях вступу України до ЄС". Він підкреслює: "Якщо такого чіткого наративу нема, натомість може постати образ "бідної країни, ласої до європейських грошей", що поширився серед більшості істеблішменту ЄС впродовж останнього десятиліття".

Яскравим прикладом такого наративу була концепція "повернення до Європи", що активно просувалася лідерами країн Центрально-Східної Європи.

Наприклад, 1991 року під час переговорів щодо Угоди про асоціацію з ЄС голова польської делегації Анджей Олеховський заявив: "Технократичного підходу недостатньо в цих переговорах, які мають історичну мету: повернути Європу Польщі, а Польщу – Європі".

Як показала тодішня динаміка переговорів країн-членів щодо розширення ЄС, наратив "повернення до Європи" виявився цілком ефективним – він став відчутним чинником зміни позиції кран-членів в бік "за".

Інший приклад – це південне розширення, наратив якого полягав у тому, щоб залучити до ЄС поставторитарні країни. А приєднання нейтральних країн (Австрія, Фінляндія) було спрямоване на подолання розколу Схід-Захід і залучення країн, які вже були дуже близькі.

Іншими словами, наратив нерозривно пов’язаний із технічним і дипломатичним процесом вступу до ЄС, він має висвітлювати країну-кандидата у позитивному ключі, а також відгукуватися в багатьох європейських країнах, які мають різні інтереси.

Отже, який наратив може запропонувати Україна?

Повномасштабна війна Росії проти України змусила ЄС переосмислити свою роль як світового лідера і врешті визначитися, що межі Союзу лежать там, де Україна захищає його базові цінності. Дискусії, що зараз лунають в ЄС навколо внутрішньої реформи, також показують, що питання захисту основоположних цінностей Союзу стали актуальними і для самих європейців.

Наприклад, звіт франко-німецької "Групи дванадцяти" базується на ідеї зміцнення верховенства права і дотримання правил функціонування демократії у країнах-членах ЄС як на даному етапі, так і після розширення. Але поруч з цим розширення розглядається у дуже прагматичному контексті, а саме: скільки доведеться вкласти коштів в Україну і які вигоди це принесе чинним членам Євросоюзу?

Наратив про вступ України до ЄС має обов’язково враховувати цей контекст і відповідні побоювання європейців.

Ми могли би розказувати і показувати, що Україна рішуче відкидає все радянське і азійське і стає центром вільної та інноваційної периферії, де пануватимуть закон, технології і креативність.

В очікуванні рішення Європейської ради про відкриття переговорів про вступ України до ЄС Український центр європейської політики закликає українських лідерів думок, передусім філософів та істориків, поміркувати над формуванням наративу для України.

Команда переговірників з українського боку має представити ЄС не лише сильну переговорну позицію в окремих секторах, але й розповісти переконливу історію, чому Євросоюзу все ж таки варто прийняти Україну.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів