Польські перевізники звинувачують українські компанії у демпінгу і вимагають від свого уряду захисту. Іронія полягає у тому, що польські водії також колись були в центрі скандальних обвинувачень у демпінгу – одразу після приєднання їхньої країни до Європейського Союзу. 

Різниця у заробітній платні між західноєвропейськими та східноєвропейськими перевізниками, а також у вартості фрахту спровокувала створення філій у Східній Європі для наймання місцевих водіїв.

Польських водіїв звинувачували у демпінгу, бо вони були готові працювати за зарплату, вдвічі меншу, ніж стандартна ставка в ЄС.

Водіїв зі Сходу навіть називали "транспортною мафією".

Через велику різницю у зарплатах люксембурзькі, бельгійські, голландські та французькі компанії створювали дочірні компанії у Східній Європі, щоб наймати там водіїв.

"За ту ж роботу водій отримає близько 1800 євро у Франції, плюс-мінус 2200 євро в Бельгії, 2700 євро в Люксембурзі та... 1300 євро в Словенії. Вони отримують заробітну плату відповідно до законодавства своєї країни, але працюють тут (у Франції. – Ред.), ось у чому проблема", – пояснював у 2012 році Ален Дюрант, представник бельгійської профспілки FGTB-UBOT.

В лютому 2012 року делегація UBOT (Бельгійської спілки працівників транспорту) поїхала до Братислави (Словаччина), щоб перевірити, чи дотримуються транспортні компанії європейських правил, що регулюють роботу автомобільних перевізників та заснування компаній в іншій країні. "Ми побачили те саме, що й два роки тому: компанії з поштовими скриньками, які існують на папері, але не фізично!"

Подібні звинувачення висловлювали французи у 2013 році щодо угорських та румунських перевізників, особливо коли розглядалося питання про дозвіл на каботажні перевезення.

"Румун за 500 або 700 євро на місяць буде виконувати ту ж роботу, що і я, за винятком того, що я заробляю 2400 євро на місяць. Але він може їздити майже без зупинки протягом трьох тижнів, тоді як я можу робити лише 208 годин на місяць. Якщо його спіймають, його начальник платить штраф, а мій – втрачає ліцензію на підприємницьку діяльність. Порахувати нескладно: якщо ми з румуном опинимося в одному човні, я впаду у воду!" – скаржився французький водій.

Згідно з рішенням 2009 року каботажні операції в ЄС обмежені трьома в одній країні та мають відбутися протягом семи днів після повного доставлення товару.

Поява онлайн-бірж вантажних перевезень дала можливість водіям з Румунії чи Словаччини відгукуватись на регіональні пропозиції вантажних перевезень у Франції, які раніше виконували виключно національні оператори. З урахуванням високих транспортних тарифів у Франції багато водіїв з країн Східної Європи залюбки беруть замовлення саме звідти.

У 2013 році лише 10% міжнародних вантажних перевезень в ЄС здійснювали французькі перевізники, порівняно з 50% у 1999 році. Кілька великих французьких компаній (Norbert Dentressangle, Geodis і т.д.) залишаються активними в цьому сегменті, однак їхні менеджери відзначають, що лише завдяки створенню дочірніх компаній у Східній Європі їм вдалося зберегти свою міжнародну діяльність.

У 2014 році французькі водії вантажівок отримували в середньому 31 тис. євро на рік, в той час як їхні польські колеги – лише 16 тис. євро. Крім того, розмір внесків на соціальне страхування в Польщі був майже вдвічі менший, ніж у Франції. Ці питання стали предметом обговорення у французькому Сенаті та Економічно-соціальному комітеті ЄС.

А саме явище отримало назву "соціальний демпінг".

Найбільша польська транспортна компанія Adampol, заснована у 1990 році, пережила своєрідний підйом у травні 2004 року, коли Польща вступила до ЄС і прикордонний контроль був скасований.

Під час виборчих кампаній у країнах ЄС став популярним образ "польського сантехніка", яким політики лякали виборців.

Наприклад, у Франції під час референдуму щодо Європейської конституції у 2005 році "польським сантехніком" ("le plombier polonais") лякали виборців, розповідаючи про наплив робітників зі Сходу. Цей символ дешевої робочої сили, яка прибувала з Центральної Європи, став викликом для західних суспільств, спровокувавши сприйняття мігрантів як нецивілізованих і загрозливих для національного способу життя.

Однак пізніше ці стереотипи не знайшли підтвердження. У 2005 році у Франції зареєстрували лише 15 тисяч поляків як іноземних працівників, у порівнянні з 14 тисячами у 2007 році.

До речі, у 2009 році той же французький політик, який створив стереотип про "польського сантехніка", Філіпп де Вільє, для своєї виборчої кампанії в ЄС вигадав нове кліше – "болгарський далекобійник". Він знову просував ідею, що дешеві болгарські водії приїжджають, щоб займати робочі місця у Франції.

Фраза "le plombier polonais" була узята на озброєння політиками та журналістами по всій Європі й використовувалася в політичних дебатах. Наприклад, швейцарська соціалістична партія використовувала гасло "Plombiers de tous pays unissez vous" ("Сантехніки всіх країн, єднайтеся") на підтримку вільного обігу людей у Європі; Паскаль Ламі, французький голова Світової організації торгівлі, засуджував "фобію сантехніка" за перекручування дебатів про майбутнє Європи.

Навіть у французькому соціалістичному таборі обговорювали встановлення статуї на честь польського сантехніка.

У той період полякам доводилося заспокоювати британців та французів: "Не хвилюйтеся, це просто тимчасово. Якщо Польща як країна зростатиме, це буде вигідно і Британії. Ми будемо гарним ринком збуту для британської продукції".

Однак британці, враховуючи досвід з поляками, пізніше обмежили кількість дозволів на роботу для румунів та болгар, посилаючись на "дедалі вище невдоволення економічними мігрантами зі Східної Європи".

Цьому передували місяці застережень у ЗМІ про прибуття на новий 2007 рік 30 мільйонів людей, які матимуть право працювати у Великій Британії; про "бездомних, які спричинять хаос на вулицях Британії"; про понад мільйон східноєвропейських робітників, що вже перебувають у Великій Британії; і про мільйон молдован, які отримали румунські чи болгарські паспорти для вільного пересування по Великій Британії.

Країни Центральної та Східної Європи, приєднуючись до ЄС-15, не очікували, що Союз виявиться для них зовсім іншим. Вступивши до Євросоюзу, вони змінили саму його природу.

Це був сюрприз не лише для східноєвропейських країн, але й для західних суспільств. Інтеграція нових країн викликала страхи та негативне ставлення до подальшого розширення ЄС, як особливо проявилося в цьому випадку з "польським сантехніком" у 2005 році.

Інші країни ЄС боялися значного припливу робочої сили з Польщі, і ці тривожні очікування фактично реалізувалися – за різними оцінками, від 1 до 2 мільйонів поляків виїхали з країни, переважно до Великої Британії.

З 2004 по 2008 роки Велика Британія прийняла 500 тисяч польських робітників. На британському телебаченні з’являлися сюжети, що багато водіїв автобусів навіть не вміють говорити англійською, оскільки вони з Польщі.

У самій Польщі відчувався гострий брак робочої сили, від робітників до вчителів і лікарів. Місто Вроцлав у Нижній Сілезії запустило кампанію у польських клубах і пабах Лондона, закликаючи людей повернутися.

Проте у 2008 році настав поворот – через рецесію зарплати у Британії знизилися, а Польща за цей час стала багатшою.

"Поляки більше не приїжджають. Епоха дешевих кредитів закінчилася, і дешеві монтажні роботи для ванних кімнат і кухонь відійшли в минуле. Подібно до тих транспортних організацій, які покладалися на польських водіїв, ми всі тепер повинні навчитися обходитися без великої кількості іммігрантів, прибуття яких ми так боялися, коли східноєвропейський блок приєднався у 2004 році", – писав британський The Telegraph у 2008 році.

Німці також висловлювали тривогу щодо зростання злочинності. "Злочинність тяжіє до відкритих кордонів, вважають представники профспілок, а розрив у доходах між Німеччиною та її менш розвинутими сусідами, такими як Польща та Чехія, спокушає злочинців". У Німеччині навіть відбулися протести поліції. Звістки у німецьких ЗМІ, що висвітлювали відкриття кордону, в основному стосувалися встановлення металевих віконниць, колючого дроту і навіть покупки зброї.

Але час розставив все на свої місця – страхи розвіялись, і виявилося, що приєднання країн Центральної та Східної Європи принесло збільшення добробуту для всього ЄС.

"Це все одно, що пояснювати сліпій людині, як виглядає день. Ніби змахнули чарівною паличкою – і черги на кордоні зникли, і раптом ми можемо поїхати до Литви, Німеччини, Чехії чи Словаччини, не витрачаючи на це дні".

Ці слова говорить не український водій після введення "транспортного безвізу" України з ЄС. Це були слова керівника польської транспортної компанії у 2009 році, спроба проілюструвати, як змінилося життя в Польщі протягом п’яти років після вступу до ЄС.

Тепер схожі побоювання транслюють вже самі поляки. І відповісти на них можна так само, як відповідали поляки: "Не хвилюйтеся, це просто тимчасово. Якщо Україна як країна зростатиме, це буде вигідно і для Польщі".

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів