"Польща веде повномасштабну торговельну війну з Україною і вбиває європейське майбутнє України", — таким є висновок редакційної статті "Європейської правди", що була опублікована 5 січня.

У цьому надзвичайно важливому тексті проаналізовано незрозумілу не лише українцям проблему загострення польсько-українських відносин, вираженням (а разом – і причиною) якої стало блокування прикордонних переходів.

Українські журналісти доходять висновку, що незалежно від того, хто керує у Польщі, у країні існує реальний консенсус, щоб не дати Україні інтегруватися в Європейський Союз і європейський ринок.

Аргументи, представлені авторами, є просто додатковими фактами, які важко пояснити інакше, ніж такими висновками.

Адже можна було зрозуміти, чому уряд Матеуша Моравецького, який йшов у відставку, не поспішав з вирішенням проблеми. Однак важко зрозуміти, чому цю проблему не вирішує Дональд Туск, який уже місяць перебуває при владі.

Зрештою, у своїй парламентській промові в день призначення на посаду прем'єра Туск запевнив у готовності підтримувати Україну. І таку заяву невдовзі повторив міністр закордонних справ Радослав Сікорський, який відвідав Київ 22 грудня минулого року.

Чи, може, ці заяви мали на меті приховати справжні наміри?

Тим зрозуміліші нетерплячість і дедалі більше роздратування української суспільної думки, які були чудово виражені у статті на "Європейській правді".

Зі зрозумілих причин доступ до зовнішніх ринків і можливість вільного обігу товарів має для України принципове значення.

При цьому блокада кордону також означає величезні втрати для польської економіки, адже Польща має великий профіцит у торгівлі з Україною. Однак польські компанії не можуть відправляти свій експорт і не заробляють на цьому. Так само польські компанії, які мають заводи в Україні, не можуть забирати вироблену там продукцію.

Кожен день блокади означає мільйони євро збитків.

І економічні, і політичні розрахунки очевидні: програють і Польща, і Україна.

А якщо це комусь і вигідно, то в першу чергу Росії. А також тим, хто може скористатися можливістю і перетягнути на себе вантажопотік, що йде через кордон України з Польщею. Як це вже намагається зробити Румунія.

На жаль, інші аргументи є не настільки очевидними. 

Почнемо з того, що з середини листопада прем’єр-міністром Польщі є Дональд Туск. Однак складення присяги новим урядом не означає остаточного здобуття влади. Цей процес триває, і в багатьох міністерствах повне комплектування політичного апарату ще не завершено.

Колишня опозиція поступово здобуває контроль над державними установами: спецслужбами, поліцією, громадськими ЗМІ, Польським пресовим агентством, державними компаніями, що мають ключове значення для функціонування держави.

Однак багато центрів влади та важливих для управління ще довго перебувають і будуть в руках сил, пов’язаних з попередньою владою. По-перше, Анджей Дуда буде президентом ще півтора року, а на додачу Конституційний трибунал, Центральний банк, а певною частиною – й Верховний суд контролюється людьми, ворожими до нинішнього уряду.

І вони роблять багато для того, щоб на кожному кроці ускладнити уряд. Один із можливих сценаріїв – президент використає ситуацію з неприйняттям закону про держбюджет для розпуску парламенту та оголошення дострокових виборів.

У такій ситуації пріоритетним для команди Туска є зміцнення влади як в особистому, так і в політичному плані. І це неминуче впливає на відносини з Україною.

Попри це, можна бути впевненими, що політичні наміри не змінилися і слова Дональда Туска були щирими. Незалежність України та її інтеграція з Європейським Союзом є життєво важливим стратегічним інтересом Польщі, оскільки це веде як до збільшення безпеки, так і до простору розвитку.

Такого переконання дотримуються не лише політики нинішньої влади, а й більшість експертів. Гарним вираженням цього переконання є звіт "Назад до Європи. Рекомендації щодо політики Польщі в Європейському Союзі", виданий Фундацією Стефана Баторія.

Проблема, однак, полягає в тому, що чітко визначена політична мета не завжди супроводжується чіткою стратегією дій, яка визначає, у чому полягає участь Польщі в інтеграції України з ЄС, а також у її повоєнній відбудові.

Досі немає центру координації польської політики щодо України. Міністр закордонних справ не має прямого впливу на міністра сільського господарства чи міністра інфраструктури, а вони своєю чергою дивляться на такі проблеми, як блокада кордону чи протести фермерів, не з точки зору міжнародних відносин, а з фокуса внутрішньої політики.

Адже пріоритетом залишаються питання консолідації влади, що відсуває на другий план усі інші проблеми.

Ще один виклик, який відвертає увагу політиків та громадської думки – ситуація на польсько-білоруському кордоні.

Уряд "Права і справедливості" свого часу визначив ситуацію як "гібридну війну", яку режим Александра Лукашенка (та Владіміра Путіна) оголосив Польщі влітку 2021 року та реалізує її за допомогою мігрантів, які намагаються нелегально перетнути кордон.

Саме там гуманітарною та правовою допомогою мігрантам займаються численні громадські організації, що також привертає увагу ЗМІ (варто додати, що ці ж організації займалися допомогою біженцям від війни з України після 24 лютого 2022 року). Це пов’язано з тим, що проблема міграції, незалежно від її фактичного масштабу, стала політичною проблемою номер один у всій Європі, включно з Польщею.

Тож якщо емоції українців викликають події на польсько-українському кордоні, то в Польщі значно більші емоції викликає ситуація на кордоні з Білоруссю.

Це, однак, не означає, що поляки відвернулися від України і втратили інтерес до війни, яку українці ведуть проти російського агресора. Навпаки – підтримка військової допомоги Україні та інтеграції з Європейським Союзом у Польщі досі є однією з найвищих у Європі.

Проте ця підтримка не призводить до сприйняття ситуації на польсько-українському кордоні як кризової.

Хоча ця тема постійно присутня в польських ЗМІ, а редакційну статтю "Європейської правди" опублікував громадський сайт Oko.press, а інші видання опублікували статті з аргументацією українського видання. З цього питання йде постійний діалог як дипломатів, так і організацій, зокрема Польсько-української господарської палати.

Будемо сподіватися, що як стабілізація політичної ситуації в Польщі, так і згаданий вище діалог принесуть рішення. Сподіваюся, це відбудеться якомога швидше.

Однак, працюючи над цим рішенням, українській стороні також варто зробити все необхідне для зменшення напруженості чи сприяння переговорам.

Польські перевізники скаржаться на роботу системи електронної черги. Є питання, шокуючі та незрозумілі для польської суспільної думки. Це, наприклад, питання мораторію на ексгумацію останків жертв Волинської різанини.

Хоча останнє питання не має прямого стосунку до блокади кордону, скасування мораторію, безперечно, було б важливим поштовхом для польсько-українського діалогу.

Редакція "Європейської правди" у своєму тексті попереджає, що тривала криза в польсько-українських відносинах може підірвати довіру українського суспільства до євроінтеграційного процесу загалом.

Я згоден, що такий розвиток подій означатиме катастрофу.

Але було б небезпечно використовувати кризу для того, щоб відвернути увагу від того, що процес інтеграції буде дуже складним.

На кожному етапі будуть вимоги до української держави, які можуть викликати роздратування чи знеохочення.

Цей процес також означатиме як необхідність боротьби з корупцією в Україні, так і протистояння групам інтересів у Польщі, Румунії чи Німеччині. Саме так виглядав процес євроінтеграції Польщі, Чехії та Румунії.

Щоправда, Україна одночасно воює з жорстоким загарбником і справедливо вважає, що захищає не лише свою незалежність.

Однак було б помилкою пов’язувати війну та законне очікування допомоги від європейських країн у воєнних зусиллях з процесом євроінтеграції. Цей процес має свою логіку, яка полягає не лише у процедурі вступу, яка здійснюється в діалозі з Єврокомісією, а й у постійних переговорах з державами-членами на захист різних інтересів.

Обидві тенденції є однаково важливими, оскільки згода на приєднання України до ЄС зрештою залежить від одностайного рішення всіх держав-членів.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів