Польща вступала до Європейського Союзу двадцять років тому, саме в той час, коли я писала свою дисертацію на кафедрі аграрної політики в Університеті ім. Гумбольдта в Берліні поруч з польськими колегами і колежанками.

І я досі добре пам’ятаю наші дискусії щодо готовності чи неготовності польського, а згодом румунського і болгарського аграрного сектора до вступу.

Двадцять років потому, напередодні двадцятої річниці приєднання Польщі до ЄС, у публічних і не дуже дискусіях, пов’язаних з непростою ситуацією саме в аграрних відносинах між Польщею та Україною, дехто з польських експертів і політиків заявляє, що національний аграрний сектор перебуває, можливо, навіть у більш складній ситуації, ніж це було перед вступом до Євросоюзу. Про причини таких настроїв (і конкуренція з боку українських виробників там далеко не на першому місці) – трішки згодом.

А спочатку – про двосторонню торгову дипломатію прямо зараз.

Перші ознаки загострення польсько-українських відносин у сфері аграрної торгівлі почали з’являтися ще восени 2022 року.

Тоді збіг декількох об’єктивних і суб’єктивних факторів почав впливати негативно і на ринок зернових у Польщі, і на настрої місцевих агровиробників.

В першу чергу – невеликих фермерів.

Збільшення обсягів двосторонньої торгівлі в агропромисловому комплексі (АПК) між ЄС та Україною, як і між Польщею та Україною (при цьому варто нагадати, що експорт з Польщі до України зростав швидшими темпами, ніж навпаки), реальний сплеск агропродовольчого експорту з України до ЄС і транзиту до третіх країн через територію ЄС у 2022 році (ЄС вимушено став експортним ринком №1 для українського АПК, а експорт аграрної продукції до Польщі досяг $2,6 млрд, продемонструвавши збільшення у 1,6 раза порівняно з попереднім роком), волатильність світових цін на основні види зернових.

А до цього варто додати виборчі цикли, заяви політиків та топчиновників (яскравий приклад: колишній міністр сільського господарства Польщі з його закликами до фермерів не продавати зерно восени 2022 року, бо, мовляв, ціни зростуть у 2023-му, чого, як ми вже знаємо, не сталося), а також відсутність швидких і ефективних рішень щодо розбудови логістики та інфраструктури.

Усі ці фактори призвели до накопичувального ефекту і вибуху емоцій вже на початку 2023 року, коли почалися перші протести на західному кордоні України.

Популізм (часто з обох сторін), спроби знайти винних на поверхні, медійний та політичний хайп на темі не давали можливості для більш глибокого погляду і аналізу причин ситуації, яка склалася, та пошуку взаємно прийнятних виходів з неї.

Страждають, але підтримують: чому поляки не вимагають зупинити антиукраїнські протести фермерів

Безпрецедентне рішення Європейської комісії навесні 2022 року про запровадження додаткових автономних преференцій у торгівлі з Україною, яке розширило можливості для експорту українського агропродовольства без митних і нетарифних обмежень і фактично дало українському АПК необхідний для виживання "люфт" у той момент, коли морські шляхи експорту були заблоковані, з одного боку, викликало позитивні процеси, а з іншого – вказало на слабкі місця в самому ж ЄС, а особливо у сфері Спільної аграрної політики і системі прийняття рішень на загальноєвропейському та національному рівнях.

У рамках круглого столу, організованого днями офісом польського депутата Європарламенту Марека Бельки щодо стану та перспектив співпраці Польщі та України в аграрній сфері, саме представники польської сторони, польських бізнес-асоціацій говорили про те, що український АПК у політичних дискусіях всередині Польщі за останній рік просто зробили таким собі цапом-відбувайлом.

Достатньо одного погляду на графіки внутрішніх цін на зернові в Польщі та цін на біржах на кшталт MATIF, щоби побачити, що польські ціни напряму корелюють із біржовими цінами, тобто з цінами міжнародних ринків. І, о сюрприз, ніяке постачання українського зерна критично на ці ціни не впливає.

Коли розмова з польськими колегами виходить за рамки поверхневих і популістських аргументів про українські латифундії, "чорне зерно" і "низькі стандарти якості", то

нашим сусідам доводиться визнати, що основною причиною ситуації, в якій польські фермери опинилися у 2024 році, є відсутність структурних реформ в АПК.

Нереформованість польського аграрного сектора залишила цілий пласт мікровиробників не інтегрованими в національний і міжнародні ринки, не вирішила питання прихованого безробіття на селі та залишила серйозну залежність виживання великої кількості цих "фермерів" виключно від прямих субсидій з бюджету ЄС та Польщі.

Якщо не розглядати увесь довгий шлях інтеграції польського аграрного сектора до Європейського Союзу, а лише коротко зазначити головне, то я б звернула увагу на такі моменти:

1. Сільськогосподарське виробництво Польщі залишається навіть після 20 років членства в ЄС досить роздрібненим і різнорідним. До сьогодні в секторі зайнято понад 8% населення країни при всього лише 2% внеску агросектора до національного ВВП. Ці показники важливі з точки зору оцінки ефективності й продуктивності галузі.

На дискусії у Варшаві, до речі, прозвучала влучна теза якраз щодо цього: "Чи можемо ми собі дозволити, щоб ті, хто виробляє лише 2% нашого ВВП, тримали у заручниках всю країну і національну політику?". Ще одним важливим для України аспектом є те, що мікроферми розташовані переважно саме біля українського кордону, а от більші за масштабом комерційні господарства – на північному заході Польщі.

2. Ще напередодні вступу Польщі до ЄС питання реформи сектора, необхідності укрупнення господарств та кращої їх інтеграції до ринку було одним з головних у порядку денному національної аграрної політики. Але як тоді, так і двадцять років потому сміливості й політичної волі для більш радикальних підходів у реформах АПК в уряду Польщі немає.

Одним із пояснень може бути до сьогодні досить великий вплив жителів сільських регіонів, малих фермерів на політику Польщі й, відповідно, небажання консервативних політичних сил втрачати цю політичну підтримку села.

3. У процесі перемовин Польщі про приєднання до ЄС саме фермери були найбільш євроскептичною групою. І двадцять років тому не менш різкі й популістичні заяви, ніж зараз у бік українських аграріїв, лунали в бік ЄС. Але вже через п'ять, а тим більше через десять років стало зрозуміло, що саме польські агровиробники стали найбільшими бенефіціарами членства Польщі в Євросоюзі, навіть зважаючи лише на поступове збільшення рівня отримуваних прямих виплат в рамках Спільної аграрної політики ЄС.

З іншого боку, саме це зіграло злий жарт з польськими аграріями: за словами польських експертів і науковців, забагато фокусу в Польщі було саме на субсидіях та їх отриманні, а не на реформах, технологіях та інвестиціях.

Наприклад, у рамках круглого столу серед викликів для польського сільського господарства сьогодні називали недостатню цифровізацію сектора, відсутність достовірної статистики, в тому числі про торгівлю (привіт експорту з РФ та Білорусі), проблемні невирішені питання землекористування тощо.

4. Попри дійсно серйозні успіхи АПК Польщі на зовнішньоекономічному напрямку (ще на початку 2000-х років у Польщі був від’ємний баланс в агроторгівлі в понад 8 млрд євро), постійне зростання експорту агропродовольчих товарів не лише до країн ЄС, а й за його межі, питання побудови національного бренду, з яким буде асоціюватись якісна польська продукція, досі залишається актуальним.

Польські виробники продовжують шукати своє місце на світових ринках і адаптуватися до змін у споживчих трендах.

5. Рамкові умови Спільної аграрної політики ЄС є, з одного боку, стимулом для розвитку аграрного сектора.

Але одночасно, у разі недалекоглядної національної політики, можуть призводити до ринкових викривлень і знижувати темпи технологічного розвитку і зростання рівня продуктивності.

Як приклад недолугого використання європейських субсидій наводилися факти закупівлі малої причіпної техніки малими фермерами замість інвестицій у точне землеробство чи інші технології, коли в ній вже не було ніякої потреби, але кошти витрачати потрібно було.

Повертаючись до питання двосторонніх відносин між Польщею та Україною в аграрній сфері й пошуку виходу з тієї ситуації, в якій вони перебувають зараз, я б відзначила такі важливі пункти:

- На рівні уряду Польщі й у переважної більшості представників польського бізнесу є чітке розуміння важливості та необхідності налаштування нормальних добросусідських відносин у сфері АПК з Україною.

На мою думку, Польща не блокуватиме вступ України до ЄС, добре пам’ятаючи власний непростий досвід. Зокрема, досить жорстку позицію Ірландії в агросфері щодо польського вступу;

- З польської сторони вбачається за необхідне активізувати і систематизувати двосторонню роботу як на урядовому рівні (Українсько-польська міжурядова комісія) з особливим фокусом на АПК, а також створення постійно діючої комунікаційної платформи між бізнесами країн з обов’язковим висвітленням питань, які опрацьовуються, і доведенням аргументів і фактів до широкого загалу з метою перебити популістській маргінальний фон у медіа;

- Освітня та інформаційна робота з розвінчування негативних міфів і одночасно формування стійкої репутації українськими агровиробниками і експортерами – це не одноразова акція, а постійна робота на всіх рівнях, вичавлювання маргінальних популістів з аграрного інформаційного поля – одне з головних завдань боротьби з дезінформацією;

- Польська сторона визнає, що за останні два роки не скористалася тими можливостями, які створила робота "коридорів солідарності" та збільшення обсягів торгівлі з Україною, як і додаткове фінансування з боку ЄС.

Наприклад, на майбутнє, варто сфокусуватися на спільних інвестиціях у розвиток інфраструктури, логістики, переробки, не лише в прикордонних регіонах. Український бізнес вже інвестує в польський АПК, польській – у проєкти в Україні, але цей процес має масштабуватися;

- Аграрні сектори обох країн мають свою специфіку і свої проблеми й виклики на сьогодні, і над деякими з них можна працювати спільно, розпочинаючи вже зараз діалог щодо формату і умов вступу України до ЄС у сфері "агрофуд".

Польща має стати нашим основним "провідником" і партнером у євроінтеграційному процесі. Більше того, на мою думку, варто ініціювати Центральноєвропейський аграрний хаб / клуб / кластер і виходити зі спільними ініціативами щодо реформи Спільної аграрної політики ЄС, щодо напрямків розвитку агропродовольчого сектора в ЄС тощо;

- Спільна аграрна політика ЄС та її еволюція створюють для агровиробників обох країн велику кількість можливостей для кооперації: від виробництва протеїнів і біотехнологій до карбонового сільського господарства і відновлюваних джерел енергії.

Ми маємо доводити спільно з нашими союзниками всередині Польщі, що популістські гасла і страхи не мають нічого спільного з реальністю.

А разом із тим – нагадувати уряду Польщі, що страхи і протести фермерів не завадили прийняттю рішень (включаючи непопулярні про адаптацію до стандартів і вимог виробництва), необхідних свого часу для вступу країни до ЄС.

Зараз ситуація в чомусь схожа, і йдеться не лише про тимчасові автономні торгові преференції для України, а про майбутній раунд розширення Євросоюзу, який є невідворотним.

Наостанок хочу підкреслити: в Польщі набагато більше тих, хто нас підтримує, мислить конструктивно і дивиться у майбутнє, чудово розуміючи, що з геополітичної та геоекономічної точки зору вступ України до ЄС є більш вигідним і Союзу, і Польщі, ніж будь-який сценарій ЄС без України.

Наше завдання – ці голоси розуму і добросусідства підтримувати і посилювати.

Ультраправі політичні сили будуть продовжувати використовувати протести фермерів не лише в Польщі, але й в інших країнах Союзу задля своїх короткострокових цілей.

Ми ж маємо повертати цю дискусію завжди в русло майбутнього європейського проєкту як такого, розуміючи безальтернативність виживання Європи завдяки єднанню і членству в ЄС України.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів