40% українців працездатного віку, що живуть у Швейцарії зі статусом тимчасового захисту S, мають до кінця цього року працевлаштуватися. Принаймні, такі плани ставить собі уряд цієї країни.

Це досить амбітно, адже наразі середній показник по країні становить трохи більше ніж 28%. До стимуляції працевлаштування держава активно залучає всі регіональні центри зайнятості. Також щорічно виділяється 3 тисячі франків на особу на освітні та інтеграційні програми та мовні курси.

Спробуємо пояснити, навіщо українцям із тимчасовим статусом шукати роботу у Швейцарії, як це робити і чи підтримує ця держава повернення українців додому.

Перш за все, попри урядові плани,

швейцарські компанії не поспішають пропонувати роботу українцям.

Проте не так через недостатнє знання національних мов, як з інших причин.

Три причини "проти"

Платні ліцензії на працевлаштування

Щоб узяти на роботу людину зі статусом S, працедавець має подати відповідну заявку в міграційну службу кантону і заплатити за її розгляд 100 франків (близько 4860 грн). Ця процедура покликана не допустити демпінгу зарплат для українців, адже контролює відповідність гонорарів середнім показникам за аналогічними вакансіями у країні. 

Проте невеликі компанії та приватні бізнеси часто надають перевагу кандидатам з іншим статусом, для яких не потрібно заморочуватися з ліцензією та інвестувати, хоч і невеликі, але гроші. 

Навесні 2024 року парламент і Федеральна рада вирішили спростити процедуру, перетворивши її з ліцензування просто на вимогу звітності, тому є шанс, що ця проблема буде вирішена. 

Потрібні лише сертифіковані фахівці

На більшість вакансій у таких сферах, як освіта, медицина, спеціалізовані ремонтні роботи, неможливо працевлаштуватися без швейцарського сертифіката. А підтвердження українського диплома може займати від декількох місяців до року.

Тобто українському електрику чи медсестрі недостатньо просто на практиці продемонструвати свій професіоналізм, в більшості випадків їм доведеться закінчити місцеві курси у своїй сфері.

Потрапити на такі курси (а тим паче безоплатно) буде значно складніше для тих, хто працював в Україні не за фахом і не має офіційних підтверджень кваліфікації.

Тимчасовий статус унеможливлює довгострокові робочі стосунки

Як і Євросоюз, Швейцарія реєструє українців не під статусом біженця, а надає особливий тимчасовий дозвіл на проживання.

У Швейцарії він називається "статус тимчасового захисту S".

Наразі немає правових підстав для зміни статусу S на інші статуси. Тому часто компанії, які шукають кандидатів для тривалої співпраці, навіть не розглядають резюме від осіб із "тимчасовим" статусом S, побоюючись, що інвестують місяці в onboarding-процес, а за рік доведеться знову відкривати вакансію.

Хоча, згідно з останнім рішенням Федеральної ради Швейцарії, роботодавцям і працівникам гарантують збереження статусу S як мінімум протягом наступних 18 місяців, до кінця березня 2026 року.

Всередині одного з швейцарських будинків спільного проживання

для людей зі статусом S.  Фото Альберто Лореса

Тимчасове чи постійне?

Виходом із ситуації може стати зміна статусу, зокрема перехід зі статусу S на інші (наприклад, статус B, як для працевлаштованих іноземців).

Такий перехід є темою активних обговорень та суперечок. Серед членів Федеральної ради Швейцарії є як активні прибічники, так і не менш активні противники цього. 

Ключовий аргумент на користь розробки законодавчої бази для переходу від статусу S до B – гарантія для швейцарських компаній, що працівник зможе лишитися в країні та в компанії і після закінчення дії статусу S.

Й відповідно, активніше сприяння робочій інтеграції та зменшенню кількості залежних від соціальних виплат українських сімей. 

Натомість основним аргументом проти є те, що статус захисту S за законом орієнтований на повернення (і отже, він тимчасовий). А потенційний дозвіл на перехід із тимчасового статусу на постійний  буде суперечити рекомендації Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР)

Зокрема, ОЕСР закликає дотримуватися "інтеграції з подвійним наміром" (Dual-intent integration). Тобто спрямовувати всі інтеграційні програми одночасно і на безстрокове проживання у приймаючій країні, і на потенційне повернення в Україну. І при цьому – мінімізувати всі можливі бар’єри для повернення українських шукачів захисту на батьківщину. 

В теорії Dual-intent інтеграція – це підхід, в якому приймаючі країни спільними зусиллями сприяють зменшенню масштабів "відпливу мізків" з України і альтруїстично зобов'язуються надавати шукачам захисту доступ до мовних курсів, посилювати вже наявні у них професійні навички та навчати нових, всіляко сприяти побудові соціальних зв’язків тощо.

Але на практиці таку ідею надто важко "продати" як пересічним швейцарцям, так і українцям.

Адже перші застрягають у наративі: "Нащо інвестувати час та сили в українських робітників (особливо в тих, що посередньо володіють місцевою мовою і не знають нюансів роботи), якщо вони все одно скоро поїдуть звідси".

А другі, начитавшись місцевих новин, особливо з цитатами представників правих партій у заголовках, втрачають і без того слабку мотивацію: "Нас все одно скоро виженуть, нащо напружуватися, вчити мову і шукати роботу".

Дві причини інтегруватися

Тож нащо українцям напружуватися і шукати роботу у Швейцарії, враховуючи тимчасовість та невизначеність статусу S?

"Ми завжди радимо як українцям, так і швейцарцям змінити надпопулярне питання: "Ви залишитесь тут (підставте країну) чи повернетесь в Україну?" – на питання: "Як ви можете найбільш ефективно для себе використати цей час у країні захисту?" – пояснює юристка з міграційного права та координаторка з розміщення та інтеграції українців у місті Кройцлінген Іріс Лагранж.

І хоча інтегруватися непросто, відмова від інтеграції може бути небезпечною.

Існує щонайменше дві причини не затримуватися на соціальних виплатах, а шукати роботу і бути фінансово незалежними.

Шахрайство з соціальними виплатами є кримінальною справою

Громадяни України можуть розраховувати на фінансову допомогу за тим самим принципом, що й усі інші резиденти Швейцарії, які оголошують про своє повне чи часткове банкрутство, неможливість жити без соціальної допомоги і, відповідно, неможливість забезпечувати свої базові потреби (житло, медичне страхування, їжа тощо). 

Спершу потрібно подати повну декларацію про свій фінансовий стан, включаючи виписки з усіх банківських рахунків і інформацію про стан здоров’я. Базуючись на цих даних, соціальна служба населеного пункту реєстрації має індивідуально розрахувати суму та формат соціальної підтримки. 

Усі майбутні доходи також потрібно декларувати, незалежно від того, чи це заробіток, чи надходження з будь-якого іншого джерела (аліменти, стипендія, пенсійні виплати). На розсуд соціального департаменту населеного пункту цей дохід може вираховуватись із соціальної допомоги або повністю замінювати її (залежно від суми).

Зловживання допомогою з безробіття, шахрайство і приховування свого фактичного фінансового стану загрожує відкриттям кримінального провадження з занесенням у спільну з ЄС базу даних. 

Соціальні виплати заборонено використовувати за межами країни, пересилати родичам в Україну, витрачати на донати тощо

Соціальна фінансова допомога призначена виключно на задоволення основних потреб шукача притулку (їжа, гігієнічні товари, одяг, транспортні витрати тощо). 

Звичайно ж, самостійно зароблені гроші кожен може витрачати на свій розсуд.

Навіть якщо сума зарплати ідентична до соціальної виплати – перевага зарплатні в тому, що на неї не діють обмеження.