У грудні 2021 року, коли Ангела Меркель пішла з посади канцлера Німеччини після 16 років перебування при владі, були всі підстави вважати її претенденткою на звання одного з найвидатніших політиків від початку XXI століття.

Зараз – після трьох років мовчання, яке видавалися оглушливим на тлі того, як розвалювалася її політична спадщина, – Меркель просуває свої майбутні політичні мемуари.

Втім, краще б вона мовчала, бо навіть це було більш переконливим.

Перше інтерв'ю про свою книгу Ангела Меркель дала німецькому тижневику Der Spiegel. У ньому відставна канцлерка захищає основні політичні принципи, які допомогли сформувати Німеччину і Європу такими, якими ми їх знаємо сьогодні.

Один з цих таких принципів – її політика умиротворення Росії, що відповідала принципу часів холодної війни "зміни через торгівлю".

Також (серед дій, що викликали публічні запитання) канцлерка досі вважає правильним кроком прийняття Німеччиною у 2015 році понад мільйона біженців, переважно з Сирії та загалом Близького Сходу, і поетапне виведення з експлуатації німецьких атомних електростанцій.

Ще один пункт, який Меркель відстоює, стосується не політики, а її відсутності.

Через нездатність Меркель зробити щось помітне для адаптації німецької економіки до технологічних викликів цього століття країна залишається недостатньо цифровізованою, з ганебно поганим доступом до інтернету, абсурдно великою бюрократією, державними установами, для спілкування з якими навіть у XXI сторіччі потрібні факси, а також колись домінуючими компаніями, які більше не можуть конкурувати зі своїми американськими та азійськими колегами.

Німецькі автомагістралі та мости руйнуються, запізнення німецьких потягів стало нормою, а втілення великих інфраструктурних проєктів (наприклад, залізничного вокзалу та аеропорту в Берліні) триває удвічі або й утричі довше, ніж у Польщі чи Румунії.

Якщо колись німці глузували з поляків, вважаючи їх нібито дурними і некомпетентними, то тепер все розвернулося навпаки.

Сьогодні під час відвідин Німеччини можете з’ясуватися, що ви не можете навіть заплатити за сніданок кредитною карткою. Вам доведеться бігти до банкомата, але виявиться, що він або зламаний, або не приймає Visa чи Mastercard (як це буває у двох третинах випадків). І не надто розраховуйте на WiFi – навіть у Білорусі кращий доступ до інтернету (і динамічніший IT-сектор).

Понад те, за 16 років правління Меркель не зробила нічого, щоб підштовхнути галузі, якими пишається Німеччина – хімічну, фармацевтичну та виробництво автомобілів, досі сконцентроване на двигунах внутрішнього згоряння, – адаптуватися до вимог XXI століття.

Це вже дається взнаки.

І це ще ми не згадували про німецьку армію, яка є об'єктом глузувань в європейській пресі.

Звісно, якщо німці вважають за краще користуватися факсом і уникати інтернету, то це їхня справа. Але, на жаль, рішення їхнього уряду впливають на всю Європу.

Моральний аргумент Меркель щодо надання допомоги і притулку біженцям у 2015 році не викликає сумнівів.

Але вона, безумовно, мала розуміти, що імміграція в такому масштабі викличе зростання підтримки популістів не тільки в Німеччині (де саме після цього ми побачили феноменальний успіх ультраправої популістичної "Альтернативи для Німеччини"), але й по всій Європі.

Тож хоча Меркель вдавала, що відстоює ліберально-демократичні цінності, але її політика призвела до наступу на них і до послаблення ліберальної демократії, а зрештою - і до зменшення контрольованої імміграції.

Так само, вперто підтримуючи трубопроводи "Північний потік" з Росії, Меркель (яка досі не визнає, що згода на побудову "ПП-2" була помилкою) та інші німецькі лідери посилили владу небезпечного диктатора, ревізіоністські плани якого щодо Східної Європи були очевидними.

А заблокувавши надання НАТО Плану дій щодо членства Україні та Грузії на Бухарестському саміті 2008 року, Німеччина фактично запросила Росію до вторгнення. Цей факт ексканцлерка також не визнає, хоча будь-хто з елементарними знаннями про зовнішню політику Росії знав, що Кремль скористається невизначеністю, яка виникла в результаті.

Натомість Меркель тепер звинувачує інших у низці власних невдач.

Вона каже, що не тільки вона була проти процесу вступу України і Грузії до НАТО. Та чи це виправдовує її позицію? У ті часи європейці брали приклад з Німеччини, і голос Меркель важив більше, ніж інші, і вона чудово про це знає.

Меркель досі повторює тезу про те, що "Північний потік", мовляв, був суто економічним проєктом, хоча це, вочевидь, не так.

Захищаючи умиротворення Росії, вона стверджує, що Польща і Україна були не проти транзиту газу через їхні території, доки вони отримували від цього вигоду. Але суперечка навколо "Північного потоку" полягала якраз у тому, що цей проєкт, оминаючи Польщу та Україну, зменшував будь-який стримувальний вплив, який вони мали на Москву.

Насправді Меркель вирішила, що дешевший газ важливіший за польську чи українську безпеку.

Але зрештою її підхід призвів до енергетичної кризи і став однією з причин нової повномасштабної війни на європейському континенті. Як наслідок, не стало ані дешевої енергії, ані безпеки.

Рішення Меркель про поступову ліквідацію німецьких атомних електростанцій, ухвалене після катастрофи на японській АЕС "Фукусіма" у 2011 році, також додало Росії можливостей, зробивши німецьку економіку ще більш залежною від російських вуглеводнів.

Такий вибір можна було б виправдати, якби ми жили в блаженному невіданні про справжню сутність Владіміра Путіна.  

Але після 2008 року, а особливо після 2014-го, вже не було жодних сумнівів щодо того, ким є Путін і що він має намір робити.

До того ж саму Меркель неодноразово про це попереджали.

Ще 2006 року Радослав Сікорський, тодішній міністр оборони Польщі, порівнював проєкт "Північний потік" з пактом Молотова-Ріббентропа. П'ять років по тому він продовжував бити в цей дзвін, попереджаючи, що Польщі та Європі слід більше боятися німецької пасивності, ніж німецької сили.

Меркель проігнорувала ці аргументи.

За час її тривалого перебування при владі Німеччина намагалася обміняти безпеку Східної Європи на дешеву енергію, відмовилася від існуючого джерела відновлюваної енергії і дала популістам-націоналістам потужний привід для передвиборчої кампанії.

Вона зробила Європу менш захищеною від зовнішніх і внутрішніх загроз.

А сьогодні, коли Німеччина загрузла в кризі лідерства і під впливом нових глобальних зустрічних вітрів, Меркель продовжує переконувати себе в тому, що вона все зробила правильно.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника