Захистити захисників: чому Україні потрібен військовий омбудсмен і як він має працювати

Починаючи з 2014 року сотні тисяч українських громадян стали на захист України від російської агресії. Водночас ситуація така, що захист наразі особливо потрібен і самим нашим захисникам, а також їхнім родинам.

Військовослужбовці є вразливими і часто незахищеними, адже вони залежать від командира та змушені виконувати накази, ризикуючи життям і здоров’ям.

Тому Україні потрібен інститут захисту прав військових. Саме тому впровадження військового омбудсмена в Україні – важливий крок до посилення захисту прав військовослужбовців. 

Тут важливе не лише формальне створення, а й забезпечення прозорості його роботи, щоб військові та суспільство загалом розуміли, як саме це працює. А також, звісно, довіра.

Щоб досягти цього, варто детально вивчити досвід інших країн. 

Інститут військового омбудсмена – ідея не нова і вже має приклади успішної реалізації.

Перші спроби формалізувати цей механізм були зроблені у Скандинавії. Зокрема, у Швеції інститут військового омбудсмена з’явився ще у 1915 році, ставши першим спеціалізованим органом для захисту прав військовослужбовців.

Його створення було логічним продовженням традицій демократичного нагляду, закладених ще у 1809 році, коли Швеція впровадила загальний інститут омбудсмена для контролю за дотриманням законності в державних органах, включно з армією.

Військовий омбудсмен у Швеції був покликаний стежити за тим, щоб права солдатів і офіцерів не порушувалися, навіть у межах суворої військової дисципліни. Він також контролював діяльність командування, розглядав скарги військовослужбовців та стежив за тим, щоб до них застосовувались справедливі та законні процедури.

Поняття військового омбудсмена як окремої інституції особливо актуалізувалося після Другої світової війни, коли стало очевидним, що права військових мають бути особливо захищеними.

У 1950-х роках Норвегія та Німеччина також інституціоналізували військових омбудсменів. Ці посади запроваджували для забезпечення прозорості у діяльності збройних сил, розгляду скарг військовослужбовців та запобігання зловживанням. 

В цілому можна говорити про декілька моделей функціонування інституту військового омбудсмена.

Парламентська модель

Парламентська модель передбачає інтеграцію військового омбудсмена в існуючий інститут омбудсмена з окремими повноваженнями, спрямованими на захист прав військовослужбовців, ветеранів та їхніх сімей, або ж повне підпорядкування парламенту.

Така модель діє, зокрема, у Норвегії, де військовий омбудсмен підпорядковується парламенту, працюючи над скаргами військовослужбовців, контролем за умовами служби та забезпеченням відповідності стандартів у збройних силах. Це дозволяє забезпечити фокус на відповідних питаннях.

Виконавча модель 

Омбудсмен діє в межах уряду, наприклад, при Міністерстві оборони, але зберігає незалежність в ухваленні рішень.

Така модель забезпечує прямий доступ до урядових структур, але іноді може обмежуватися адміністративним впливом.

А в Канаді військовий омбудсмен підпорядковується безпосередньо міністру національної оборони, але має автономію у своїй діяльності. Він розглядає скарги військовослужбовців та їхніх родин, проводить розслідування щодо порушення прав, надає рекомендації для усунення виявлених проблем.

Гібридна модель

Поєднує елементи парламентської та виконавчої моделей.

Омбудсмен може діяти як незалежна особа, але водночас мати зв’язки з іншими державними структурами.

Наприклад, в Австрії військовий омбудсмен – комісар з питань оборони працює у тісній співпраці з парламентом, але має певну автономію у своїй діяльності.

Одним з яскравих прикладів такої моделі також є Сполучені Штати.

У США функції нагляду за дотриманням прав військовослужбовців виконують уповноважений з питань захисту прав військовослужбовців та система генеральних інспекторів. Уповноважений виступає посередником між військовослужбовцями та командуванням і консультує щодо способів вирішення проблем.

А генеральні інспектори працюють у межах військових структур, розглядають скарги, проводять розслідування та звітують про виявлені порушення.

Ця система забезпечує прозорість і підзвітність, оскільки інспектори не лише взаємодіють із військовими відомствами, але й надають звіти Конгресу США.

Незалежна модель

Незалежна модель військового омбудсмена передбачає створення окремого органу або посади, що працює незалежно від виконавчої влади. Такий омбудсмен призначається парламентом, підзвітний йому і суспільству, що гарантує автономність і неупередженість у його діяльності.

Наприклад, у Німеччині парламентський військовий омбудсмен здійснює нагляд за дотриманням прав військовослужбовців та демократичних стандартів у збройних силах. Він має повноваження проводити розслідування, розглядати скарги, отримувати доступ до військових об’єктів і документів.

Щороку омбудсмен звітує перед парламентом, забезпечуючи прозорість у військовій сфері та підвищуючи довіру суспільства до системи захисту прав людини в армії.

Натомість у деяких країнах омбудсмен є повністю підпорядкованим виконавчій гілці влади і взагалі не має реальної автономії. Це створює ризик упередженості, обмежуючи ефективність захисту прав військових.

Наприклад, у Китаї військовий омбудсмен залежний від політики керівної партії. А в РФ це відбувається на рівні прокурорського нагляду. 

Яка ж із цих моделей була б оптимальною для нашої країни?

На мою думку, для України як для достатньо молодої держави, яка до того ж бореться за власне існування й демократичний шлях, найбільш доцільно розглянути незалежну або, в крайньому разі, парламентську модель військового омбудсмена.

Вони враховують специфіку нашої країни, а також те, що ми, на відміну від багатьох, маємо реально воюючу армію, яка складається переважно з людей, що декілька років назад мали зовсім інші професії, а в найскладніший для країни час стали на її захист.

Такі моделі максимально відповідають "Венеційським принципам", що підкреслюють важливість забезпечення авторитету, неупередженості та легітимності інституту омбудсмена: він повинен обиратися або призначатися за процедурою, яка гарантує максимальну незалежність.

Адже саме незалежність – ключовий фактор для ефективного функціонування інституту військового омбудсмена.

Натомість виконавча модель з підпорядкуванням Міноборони, як на мене, не є найкращим вибором для України.

Так, вона передбачає кооперацію з силовими структурами, але натомість може обмежувати незалежність омбудсмена та створювати ризик конфлікту інтересів. Крім того, вона була б більш дієвою у разі повної довіри до Міноборони, чого зараз немає.

У військовослужбовців і суспільства можуть виникати сумніви щодо неупередженості такого інституту. 

В будь-якому разі насамперед варто представити законопроєкт і вже в ході діалогу приймати остаточне рішення. Крім того, за будь-якої обраної моделі обов’язковим є звітування омбудсмена перед парламентом і, зрештою, суспільством.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів