У 2019 році, коли Дональд Трамп вперше проголосив, що Сполучені Штати повинні "купити Гренландію" у Данії, данська прем'єрка Метте Фредеріксен справедливо відкинула цю ідею як абсурдну та наголосила, що Гренландія не продається.

Але Трамп повертається до Білого дому, і тепер він вважає, що питання не зняте з порядку денного.

Майбутній президент відкрито заявляє, що для США є "абсолютною необхідністю" отримати "право власності і контроль" над Гренландією – величезною арктичною територією, що зараз перебуває у підпорядкуванні Данії. Ще більш шокує те, що Трамп не виключає застосування військової сили для досягнення цієї мети – хоча його основним сценарієм і надалі лишаються погрози запровадити "величезні тарифи" у міжнародній торгівлі.

Якими б приголомшливими не видавалися такі заяви, можна точно говорити, що це вже не жарти.

Питання Гренландії є важливим і таким, що потребує дипломатичної делікатності. До її статусу слід ставитися з обережністю і співчуттям, щоб не допустити набагато більшої кризи, яка не слугуватиме інтересам жодної зі сторін суперечки.

Згадаємо про історію, яка тут має значення.

Гренландія була данською колонією до 1953 року; відтоді вона стала фактичною провінцією Данії.

Потім 1979 року цей острів (найбільший у світі) отримав повноваження для самоуправління. А від 2009 року Гренландія зберігає широку автономію у складі Королівства Данія. В столиці ухвалюють рішення лише щодо кількох сфер політики – це перш за все безпека і оборона. Решта залишається під контролем уряду в Копенгагені.

Більшість політичних партій Гренландії прагнуть незалежності для острова, і за угодою 2009 року вони мають право провести референдум з цього питання.

Але більшість гренландців визнають, що час для такого кроку ще не настав. Спочатку Гренландія повинна розбудувати необхідний рівень спроможності, щоб далі вона могла функціонувати як незалежна національна держава.

На тлі останніх заяв Трампа можна з певністю припустити, що дискусії щодо незалежності острова домінуватимуть на наступних виборах у Гренландії, які відбудуться не пізніше 6 квітня. Але дуже сумнівно, що знайдеться багато прихильників обміну данського правління на користь переходу острова до міцних руки Трампа та його MAGA-уряду.

Подобається це чи ні, але гренландці віддані скандинавській моделі добробуту і наразі, схоже, не готові відмовлятися від неї на користь американської моделі.

Хоча Гренландія не є частиною Європейського Союзу, її жителі є складовою європейської спільноти – навіть суто через те, що вони є громадянами Данії, а отже, мають і громадянство ЄС. Наразі більше половини державного бюджету острова фінансує уряд Данії, а 90% експорту з острова (в основному креветки) йде до Євросоюзу, на ринок якого вони мають привілейований доступ.

Хоча Росія і Китай також мають територіальні та економічні амбіції в Арктиці, військові загрози для Гренландії мінімальні. Найближче розташування російських військових знаходиться на відстані 2000 кілометрів через Арктику. Китай ще далі, а обидва китайських "дослідницьких судна", створених для роботи за арктичних умов, в Арктиці, схоже, працюють переважно у водах навколо Антарктики.

А от США вже присутні у Гренландії.

За угодою ще 1951 року (підтвердженою у наступних домовленостях), Пентагон має право базувати військові об'єкти на території Гренландії.

Військово-повітряна база Туле на крайній півночі острова – величезний об'єкт, що мав дуже важливе значення на початку холодної війни.

На цій військовій базі – попри публічні заперечення та попри без’ядерний статус Гренландії – навіть зберігалася ядерна зброя. Зараз вона перейменована на космічну базу Пітуффік і виконує функції раннього попередження щодо можливих ракетних атак (звісно ж, йдеться про Росію) та космічного спостереження. Але американські військові мають право й на інші активності – за великим рахунком, вони можуть робити на острові все, що їм заманеться, за дотримання обов’язку консультуватися з владою Данії і Гренландії.

Данія зі свого боку тримає навколо Гренландії патрульні кораблі й незабаром отримає безпілотники для спостереження; але основною метою її невеликої військової присутності є пошукові та рятувальні операції.

Звичайно, зі спадщиною колоніалізму завжди нелегко боротися.

Близько 88% гренландців – інуїти, і сьогоднішні відносини між Гренландією і Данією не позбавлені складних питань з минулого.

Але США напевно не назвеш країною, що має добру славу через своє ставлення до власного корінного населення, – тож вони явно не мають морального права повчати інших у подібних питаннях.

Так, Гренландія має великі запаси рідкоземельних мінералів, які використовуються в багатьох високотехнологічних продуктах. Але інвестиційний клімат для видобутку цих ресурсів далекий від ідеального, враховуючи нову політичну невизначеність навколо острова, брак робочої сили та вразливу природу острова.

Дійсно, клімат Гренландії та решти Арктики теплішає щонайменше вдвічі швидше, ніж будь-де на планеті, і це тягне за собою також економічну, соціальну та політичну нестабільність. Це ще одна причина для того, щоб шлях Гренландії до більшої автономії був керованим і повільним. Можливо, зрештою цей шлях призведе острів до незалежності – але йти цією дорогою потрібно розважливо, а не через залякування та підштовхування з пихою.

А непристойна пропозиція Трампа, зроблена під дулом пістолета, не тільки абсурдна, а й небезпечна.

Натомість нинішні відносини Гренландії з Данією, що розвиваються в дружньому дусі і без примусу, є, очевидно, найкращим варіантом для острова.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника