У 1995 році Дональд Трамп вивів свою готельно-казиношну компанію на фондовий ринок. CEO з розкрученим особистим брендом і гарні фінансові показники та прогнози привабили масового інвестора.

ІРО було успішним. Компанія, яка торгувалася під символами DJT, володіла аж одним готелем в Атлантік-Сіті і ще одним, недобудованим, у штаті Індіана. Ще два готелі, зокрема розпіарений Taj Mahal, залишились у приватній власності Трампа.

Але вже наступного року публічна компанія купила у Трампа обидва ці готелі за дуже високою оцінкою, взявши на себе і їхні борги. Ця нехитра схемка не тільки переклала борги з Трампа на інвесторів публічної компанії, а й поповнила приватний рахунок Трампа на якихось 100 мільйонів доларів чистими.

З того часу компанія так і не відновила фінансового здоров’я.

Вона інвестувала в низку проєктів, частина з яких так і не реалізувалася через регуляторні та інші перешкоди. Щоб казино завжди залишалось у виграші, його спочатку треба збудувати і відкрити. А це дорого і складно.

У 2004 році, через дев'ять років після виходу на біржу, компанія не змогла реструктурувати борги і подала на банкрутство. Трамп став міноритарним акціонером і відійшов від операційного управління компанією. Проте у борді компанії залишалися і він сам, і його донька Іванка.

Так тривало до 2009 року, коли компанія вчергове не змогла розрахуватися з кредиторами, бо втрачала сотні мільйонів на рік. Обоє Трампів пішли у відставку з наглядової ради, а через чотири дні компанія знову подала на банкрутство.

Залишки компанії закрились остаточно у 2016 році – так, після чергового банкрутства.

Трамп залишився в плюсах. Інвестори, які повірили в його підприємницький талант, – втратили великі гроші.

Ця історія важлива не просто тому, що Трамп поганий управлінець чи нечесний бізнесмен. Вона ілюструє неспроможність Трампа успішно грати за зовнішньо встановленими правилами.

Він виграє тільки порушуючи правила чи навʼязуючи свої.

Це обʼєднує його зі ще одним підприємцем, який заробив дуже-дуже багато, але не любить грати за правилами – з Ілоном Маском.

Маск неодноразово конфліктував і судився з SEC, американським регулятором фондового ринку, через свої дії навколо Tesla (єдиної публічної компанії Маска). Решта його бізнесу – приватні компанії, зокрема й Х (екс-Twitter), яку він викупив і вивів із фондового ринку.

Маск, як і, до речі, віцепрезидент Венс, – виходець із Кремнієвої долини, де панує специфічна культура управління. Здається, найкраще її сформулював Марк Цукерберг в одному з ранніх гасел ще тоді приватного Facebook: "Move fast, break things." "Рухайся швидко, ламай речі".

Інакше кажучи, не бійся руйнувати, аби тільки рухатися вперед.

І це звучить дуже спокусливо. Безліч людей читали це гасло як заклик руйнувати статус-кво і творити інновації. Але виявилося, що руйнувати можна – і навіть треба – не лише застарілі моделі та продукти, не лише традиції та древні норми, а все і всіх підряд. Аби тільки рухатися, зростати, заробляти.

Ця культура породила Цукерберга і його Meta, яка торгує приватністю і не дбає про захист користувачів. Google, який, як розлючений тиранозавр, монополізував величезний ринок і захопив доходи більшості суміжних ринків. Theranos, засновники якого успішно розводили навіть досвідчених венчурних інвесторів на мільйони.

І Маск, і Трамп, які здобули владу у Штатах зараз, поводяться не як очільники держави, а як СЕО приватної компанії. Своєї власної компанії. Де можна і треба встановлювати власні правила. Яка не підлягає нормам, встановленим для публічних бізнесів.

"Моє. Що хочу – те роблю". "Рухайся швидко, ламай все, що хочеш". Головне – бути успішним, тобто досягати своїх власних цілей.

Бо це і є сутність приватного бізнесу: створювати цінність для своїх акціонерів. А соціальна відповідальність – це абсолютно не обов’язково. Виконувати закони – лише ті, порушення яких матиме високу ціну. А якщо санкцій за порушення нема або вони незначні – то так і буде.

Тому й звільняють неугодних держслужбовців, навіть тих, яких за законом не можна звільнити.

Адже у приватному бізнесі будь-яке внутрішнє правило можна просто переписати.

Тому й говорять про анексію Канади чи Гренландії – це ж просто "недружнє захоплення" іншого бізнесу заради підвищення власної маржі.

Тому й ігнорують суб’єктність Данії, Панами, України – на ринку панують ті, хто контролює велику його частку. А дрібноту треба або нищити, або купувати.

У них – повнота виконавчої влади, більшість у "наглядовій раді" (Конгресі) та "свої судді" на всіх рівнях. І ментальність власників.

І вже зараз виглядає, що Україна може стати однією з тих "речей", які не шкода поламати на шляху до успіху.

Вже зараз очевидно, що такі поняття, як "верховенство права" та "міжнародний порядок, заснований на правилах", абсолютно нічого не означають для нових американських управлінців.

Вони повністю ігнорують той факт, що оперують не у приватній, а у публічній сфері. І їм це не просто сходить з рук: багатьом це подобається.

Інституції, правила, закони витісняються на все меншу територію: ЄС, Канада, Сполучене Королівство, Австралія, трошки Латинської Америки. І Україна. І зсередини на інституції, ліберальні цінності та верховенство права теж чиниться тиск.

Решта світу вже працює за принципом "хозяин – барин" (так, російське прислів’я використано навмисне).

Пристібаємо ремені, товариство. Влітаємо в зону, токсичну для демократії.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів

Стаття була вперше розміщена на facebook-сторінці авторки та публікується з її дозволу