Ви коли-небудь замислювалися, звідки походить назва "робот"? Звідки взялося слово, що звучить однаково і українською, і, скажімо, англійською?

Це – термін, що походить з чеської мови, і є одним з чеських винаходів, відомих усьому світу.

Ця назва, яку придумав письменник Карел Чапек, від початку символізувала як прогрес, так і небезпеку. Чапек був переконаним пацифістом і бачив роботів у ролі інструментів, що створені для служіння людству; але він також передбачав, що колись роботи можуть повстати проти своїх творців.

Час довів, наскільки вражаюче актуальним було це його бачення.

Є застосування для роботів і у війні. Дрони – які є різновидом роботів – домінують на сучасних полях битв, змінюючи те, як нині ведеться війна і здобувається перевага.

Епоха Карела Чапека також була сповнена конфліктів. Чеський письменних застав Мюнхен 1938 року, коли у відчайдушній спробі уникнути війни європейські лідери зрадили Чехословаччину, віддавши Гітлеру частину її території.

Для Чапека, який помер невдовзі після зради, це стало нищівним ударом по його вірі в справедливість і людську порядність.

Як кажуть, "історія не повторюється, але римується", тобто події сьогодення часто нагадують минуле.

Тож сьогодні, коли Україна відстоює не лише свій суверенітет, а й принципи, на яких ґрунтується демократичний світ, ми бачимо немов відлуння фатального 1938 року. Знову лунають заклики до компромісу та голоси, які кажуть, що стабільність можна купити, пожертвувавши справедливістю.

Знову є ті, хто вважає, що умиротворення диктатора може задовольнити його амбіції.

Ми, чехи, надто добре знаємо ціну такого підходу.

85 років тому Мюнхен не приніс миру. Він дав старт окупації та руйнуванням і відкрив одну з найтемніших сторінок XX століття.

Умиротворення додало впевненості Гітлеру, і так само воно додасть впевненості Путіну. Відмовитися від України – означатиме, що ми відмовилися від принципу, за яким нації мають право визначати власну долю.

Поганий "мир" з Росією не закінчить цю війну, а лише відтермінує наступну.

Припинення вогню, яке заморозить територіальні здобутки або позбавить Україну її законного місця в європейській і трансатлантичній спільноті, стане для Кремля винагородою за насильство і шахрайство.

А ще воно легітимізує воєнні злочини та гарантує, що винуватці звірств у Бучі, Маріуполі та Ірпені уникнуть покарання.

Ми дійсно хочемо жити у світі, де агресори та воєнні злочинці лишаються безкарними, а демократичний світ буде змушений сплачувати відбудову України? Чи ми хочемо жити у світі, де Росія поверне собі заморожені активи, наче нічого й не сталося?

Це буде не мир, а капітуляція, замаскована під дипломатію.

Зараз у Росії закінчуються варіанти, і її відчай може бути небезпечним. Але якщо ми дозволимо, щоби похитнулася наша рішучість і підтримка України, то Москва досягне за допомогою "мюнхенської дипломатії" того, що так і не змогла досягти на полі бою: дестабілізації та ерозії демократичного світового порядку та власного домінування.

Адже успіх Росії означає поразку Заходу.

Це "гра з нульовою сумою", коли дві сторони не можуть виграти одночасно. На кону стоять фундаментальні принципи нашого спільного майбутнього – суверенітет, справедливість і підзвітність.

Ми повинні відкинути будь-які переговори, які ігнорують ці принципи.

Мирні переговори не можуть перетворитися на простий територіальний торг. Ми повинні говорити про притягнення воєнних злочинців до відповідальності за їхні звірства, про повернення дітей, викрадених Росією, і про виплату репарацій. Повноцінне правосуддя є важливим для того, щоб ця війна не переписала принципи міжнародного права.

Мир починається з притягнення агресора до відповідальності.

А уроки Мюнхена нагадують нам, що відступати від принципів заради короткострокової стабільності – це шлях до ще більшої нестабільності. Для досягнення миру потрібні мужність, наполегливість і, перш за все, ясність.

Ясність щодо того, що перемога України є не лише її власною перемогою.

Йдеться про спільну перемогу демократичного світу на чолі з націями, які розуміють ціну свободи.