Колишній латвійський прем'єр Валдіс Домбровскіс незабаром вступить на нову посаду – два тижні тому він був обраний віце-президентом Єврокомісії. До сфери його повноважень увійде забезпечення стабільного економічного зростання в "проблемних" країнах ЄС, а також стимулювання підвищення соціальних стандартів.

Представник маленької Латвії недарма отримав настільки вагомі повноваження.

У кризовому 2009 році Валдіс Домбровскіс прийняв країну з найбільшим в Європі спадом ВВП – глибше, ніж навіть в Україні.

При цьому він відмовився виконувати рекомендації МВФ і девальвувати лат. Вихід з кризи був досягнутий завдяки безпрецедентному для ЄС урізанню соціальних виплат: і зарплат держслужбовців, і навіть пенсій.

В Україні такі кроки здатні "звалити" будь-який уряд. Однак Домбровскіс вивів латвійську економіку з кризи, зберігши при цьому підтримку виборців. У відставку він подав лише в листопаді минулого року, взявши на себе політичну відповідальність за обвал ризького торговельного центру, внаслідок чого загинуло 54 особи.

"Європейська правда" скористалася участю Валдіса Домбровскіса в щорічному форумі Ялтинської європейської стратегії, щоб обговорити з ним можливість застосувати "литовський сценарій" в Україні.

– Ми знаємо вас як прем'єр-міністра Латвії, який вивів країну з найглибшої в Європі економічної кризи. Порівняйте ситуацію у вашій країні в 2009 році з нинішньою українською.

– За низкою аспектів ці ситуації не можна порівнювати. У нас не було зовнішньої агресії, відторгнення частини території. З цього погляду нинішня ситуація в Україні набагато складніша – крім економічних питань вам належить вирішувати питання національної безпеки, шукати шляхи боротьби з російською агресією.

Але якщо розглядати виключно економічні аспекти, то ситуація в Латвії була гіршою.

У 2009 році у нас була рецесія 18% – і це лише за один рік! У нас дефіцит бюджету становив 10% від ВВП, і це після прийняття серйозного пакету заходів для його зниження. Якщо розглядати українську ситуацію, ми бачимо, що прогнози МВФ вже виглядають оптимістичними, але вони не відображають реальність. Ці прогнози були зроблені до останньої ескалації російської агресії. Зараз вже не йдеться про спад ВВП у 6,5% і дефіцит бюджету на 10%.

Однак навіть якщо взяти до уваги погіршення цих показників, нинішня економічна ситуація в Україні дещо краща, ніж була у нас. Хоча ваш дефіцит держбюджету – це дуже велика загроза, і це має стати одним із ключових завдань українського уряду.

– Як з ним можна впоратися?

– Деякі заходи вже вживаються, наприклад реформування податкової системи. У ситуації, коли в країні поширене ухиляння від сплати податків, не можна робити ставку на політику, в основу якої покладено принцип високих податкових ставок.

– Необхідне зниження податків?

– Невисоку ставку податків потрібно компенсувати широким базисом – збільшенням кількості платників. Такі реформи проводилися в різних країнах, у тому числі в Центральній Європі, і вони давали позитивні результати.

– Однак зменшення ставок далеко не завжди призводить до швидкого збільшення загального збору податків. Частіше спостерігається тривалий період спаду, чого Україна зараз не може собі дозволити.

– Безумовно, не можна голослівно стверджувати, що будь-яке зниження податків призведе до збільшення зборів. Необхідні дуже ретельні розрахунки того, який рівень зниження країна зараз може собі дозволити. Досвід показує, що таке цілком можливо. Країни Балтії провели таку реформу ще в 1990-х, свіжіші приклади – Словаччина і Болгарія. Досвід цих країн дозволить уникнути помилок.

Також окремо слід говорити про коригування видаткової частини держбюджету. В Україні одразу виникає проблема справедливих цін на енергоносії (для населення). Країна витрачає від 7% до 10% ВВП на ці субсидії. Така політика невигідна ні для економіки, ні з точки зору захисту навколишнього середовища – адже вона не стимулює до енергозбереження.

У вирівнюванні тарифів теж є важливі аспекти. Йдеться про програми підтримки малозабезпечених верств населення. Але навіть якщо половина економії, яку країна отримає від підвищення тарифів, піде на соціальні програми, ви все одно залишитеся у виграші. Те ж саме – з субсидіями промисловості. Необхідна планова відмова від цих субсидій з чітким графіком, який дозволить бізнесу краще підготуватися до нових реалій. Єдина можлива субсидія – компенсація різниці ціни газу в Європі і тієї ціни, за якою його у РФ купує Україна.

Зараз вартість газу для України вища, і без таких компенсацій українська продукція не буде конкурентоспроможною.

Ще один момент – зменшення витрат на держапарат. Від України МВФ вимагає знизити ці витрати на 3,5% ВВП. Латвія – щоправда, за кілька років, – змогла знизити їх на 17%. Ми провели функціональний аудит, визначили, скільки чиновників нам насправді потрібно. Також ми встановили єдину схему нарахування зарплат чиновникам залежно від кваліфікації. Раніше в різних міністерствах встановлювалися різні зарплати, а ми провели уніфікацію.

Решті чиновників зарплати були знижені в цілому на третину.

Це дуже велика економія!

– А як же заява, що чиновникам не можна мало платити, інакше зростають корупційні ризики?

– Це правда, чиновникам не треба платити мало, але регулювання їхніх ставок, як показує наш досвід, повинно бути повністю зрозумілим. А для цього вони мають визначатися за єдиною формулою.

– Яке, на ваш погляд, оптимальне співвідношення середніх зарплат чиновників і середніх зарплат по країні?

– Це залежить від багатьох факторів.

Однак ми виходили з того, що зарплата чиновника не обов'язково має відповідати рівню зарплат у приватному секторі.

Все-таки робота чиновника більш стабільна, він має спеціальні бонуси і соціальні гарантії – це також має враховуватися. Хоча такий розрив теж не має бути дуже великим, інакше це стимулюватиме корупцію.

Ми вирішили не дослухатися до порад МВФ, а відразу
вирішувати структурні проблеми нашої економіки

– Латвія боролася зі спадом економіки, не проводячи девальвацію національної валюти – виключно за рахунок зниження бюджетних витрат. Україна і в 2009 році, і зараз вчиняє інакше. Який шлях правильний?

– Коли ми реалізовували свою програму реформ, МВФ нам також рекомендував – і навіть дуже наполегливо – проводити девальвацію. Але ми відмовилися.

– Через бажання вступити в єврозону?

–  Серед іншого і через це (Латвія стала учасником єврозони в січні цього року. – ЄвроПравда). Але були й інші фактори. По-перше, у нас з початку 1990-х років була традиція фіксованого валютного курсу. Лат був прив’язаний спочатку до кошика валют МВФ, а після нашого вступу в ЄС – до євро. Стабільний курс валют призвів до великої кількості позик в євро. У такій ситуації, якби ми пішли на девальвацію, ми б істотно погіршили проблеми банківського сектору, які врешті-решт все одно довелося б вирішувати за допомогою держбюджету. Також проблеми відчули б і бізнес, і населення. Ми повинні були уникнути цього.

Другий фактор: девальвація часто рекомендується як засіб для підвищення конкурентоспроможності країни. Знижується собівартість продукції, і в експортерів виникають додаткові переваги. Однак Латвія – дуже маленька і дуже відкрита економіка.

Перевагу, яку дає девальвація, ми дуже швидко втратили б за рахунок зростання цін на імпортні енергоресурси та інші товари.

Тому ми вирішили не дослухатися до порад МВФ, а відразу вирішувати структурні проблеми нашої економіки.

– Український бізнес теж стверджує, що конкурентна перевага від девальвації дуже коротка – до півроку. Можна говорити, що такий шлях є актуальним для України?

– Основне питання – чи здатний ваш центробанк утримати курс гривні. У нас теж були спроби розхитати курс, були спекулятивні атаки, але резервів нашого центробанку було достатньо для утримання курсу. При цьому слід пам'ятати, що побічний ефект боротьби з девальвацією – це зростання відсоткових ставок, що також шкідливе для національної економіки. Ми з великим трудом уникнули цього.

– За рахунок чого вдалося цього уникнути?

– Ми дали ринку чіткий сигнал, що не допустимо девальвації і маємо достатні резерви для цього. Також нам вдалося домовитися про фінансову підтримку з МВФ і Єврокомісією. Все це дозволило заспокоїти ринки і відновити економічне зростання.

Деякі великі зарплати у держсекторі
були знижені в декілька разів

– Ви проводили дуже жорстку бюджетну політику. Крім зарплат чиновників, у Латвії урізали пенсії. У нас вважається, що уряд, який проводитиме такі реформи, приречений...

– Порівняйте, як зараз впав курс гривні і як були підвищені в країні пенсії. Де-факто, пенсії в Україні вже урізані. Дійсно, ми знизили пенсії на 10%, а працюючим пенсіонерам – на 70%.

Цей захід був важливий для нас, щоб звільнити робочі місця і тим самим знизити в країні безробіття. До речі, це не дало очікуваного ефекту. Зрештою, ця міра була оскаржена в Конституційному суді, який дав нам кілька років для відшкодування урізаних пенсій. Однак до того часу економічна ситуація дозволила нам компенсувати їх за кілька місяців. Ми все повернули! А враховуючи, що за цей час в Латвії була не інфляція, а дефляція, то виходить, що пенсіонери зовсім не постраждали.

В держсекторі зарплати знизилися на 25%. У приватному секторі – лише на 6%.

Тепер дивіться: нам пропонували девальвувати лат на 30-40%. Отже, ми обирали між спадом платоспроможності громадян на 30-40% і на 6-25%. Який із цих сценаріїв менш болючий для суспільства?

Ще один момент – у разі девальвації доходи у всіх знижуються однаково. Ми ж підходили диференційовано. Деякі великі зарплати у держсекторі були знижені в декілька разів, тоді як маленькі були змінені несуттєво. Ми навіть змогли один раз під час кризи підвищити мінімальну зарплату. У підсумку ми стиснули шкалу зарплат, проте в соціальному плані ця міра була набагато  менш болюча, ніж девальвація.

– І все ж, який шлях ви порадили б українському уряду зараз, коли гривня вже девальвувала?

– Я б хотів уникнути порад без серйозного аналізу ситуації. Все ж таки курсоутворення залежить від дуже багатьох факторів.

– Провівши непопулярні реформи, вашому уряду вдалося пропрацювати до кінця 2013 року, не втративши підтримку населення...

– У нашому випадку, я думаю, спрацювали три фактори. По-перше, мій уряд розпочав роботу в березні 2009 року, коли всім було зрозуміло, що країна – в глибокій кризі. Ми прийшли у владу з опозиції, і населення не звинувачувало нас у створенні кризи, видавши нам кредит довіри. Це і дозволило нам провести необхідні реформи.

По-друге, у нас весь час був соціальний діалог. Ми шукали рішення за столом переговорів, консультуючись і з роботодавцями, і з профспілками. Ми зносили їхню критику і разом з ними шукали рішення.

По-третє, ми розуміли серйозність соціальних проблем і створювали додаткову мережу соціальної безпеки.

– Що це за мережа?

– Ми продовжили період виплат з безробіття, підвищили розмір виплат мінімального гарантованого доходу, який отримують після закінчення виплат з безробіття.

У розпал кризи ми поліпшили якість безкоштовних медичних послуг для малозабезпечених, збільшили фінансування шкіл. Але найголовніший захід – ми запровадили програму тимчасових робіт для безробітних.

Через неї пройшло понад 100 тис. осіб.

– Йдеться про будівництво інфраструктурних об'єктів?

– Ні, про менш кваліфіковану роботу на кшталт прибирання території. Це дало людям додаткову підтримку, а крім того, це було свого роду фільтром для прийому на роботу.

В цілому, проводячи бюджетну економію, частину зекономлених коштів  ми спрямували на додаткові заходи соціальної підтримки, показавши, що уряд дбає про тих, хто найбільше постраждав від кризи. Ці три чинники і допомогли нам зберегти соціальний спокій у країні. До парламентських виборів, які наприкінці 2010 року, ми вже змогли повернути економічне зростання, показавши тим самим, що Латвія вже виходить з кризи.

Зростання економіки ЄС має відчути
якомога більше європейців

– Тепер вас призначено віце-президентом Єврокомісії з питань євро і соціального діалогу. Наскільки можна застосувати ваш досвід на новій посаді? Чи необхідна така політика в цілому для Європи?

– Як ви знаєте, це нова посада в Єврокомісії. Відповідно до проведеної там реформи, перед віце-президентами ставляться в основному завдання координації роботи відомств. У моєму випадку йдеться про координацію служб, що займаються питаннями економіки і фінансів, з соціальними службами. Це необхідно для того, щоб ефект від зростання економіки відчуло якомога більше європейців. Також необхідно вирішувати питання нерівності доходів як між окремими членами ЄС, так і всередині цих країн.

– Як це зробити?

– Для цього мені треба коротко описати, з якими проблемами зараз стикаються економіки ЄС. Ми бачимо, що єврозона вже вийшла з фінансової кризи, і вже цього року ми будемо дуже близькі до того, щоб показати економічне зростання.

Новий ризик для ЄС – сценарій дуже повільного економічного зростання або навіть стагнації.

Я б навіть сказав – ризик японізації Європи. Багато проблем схожі. Це старіння населення, зростання державної і приватної заборгованості, а також дуже маленька інфляція, яка взагалі може перейти в дефляцію. Ми бачимо фактори ризику, а для їх зменшення нам необхідно підвищувати конкурентоспроможність Євросоюзу.

– Як цього можна досягти?

– Шляхом посилення внутрішнього ринку ЄС, а також розвиваючи такі напрямки, як ринок послуг, енергетики, а також IT-сектор. Необхідно збільшити відрахування на науку та інновації. Тут, до речі, ми вже бачимо позитивні зміни. Також потрібно послаблювати адміністративний тягар і розвивати міжнародну торгівлю, в першу чергу – за рахунок укладання договорів про зону вільної торгівлі з США, Канадою та Японією. Необхідно ще й проводити структурні реформи в окремих країнах-членах ЄС. Ми вивчали ці шляхи. Це може бути підвищення еластичності ринку праці, стимулювання створення нових професій... Як бачите – завдань дуже багато, а головна мета – щоб зростання економіки ЄС відчули якомога більше його громадян.

– Як ваші майбутні повноваження в цій сфері поєднуватимуться з повноваженнями національних урядів?

– Цей поділ прописано в договорі про створення Євросоюзу – нічого нового. Не втручаючись у питання, що лежать у компетенції національних урядів, до нашого завдання входить координація їхньої роботи, а також рекомендації.

– До ваших повноважень належать аналогічні консультації з Україною?

– Формально – ні, це буде завданням нового єврокомісара з питань сусідства і розширення. Проте завдання забезпечення сталого економічного зростання залежить від широкого кола країн-учасниць, а тому я думаю, що ця політика має поширюватися і на Україну. У своїй політиці ми повинні враховувати і українську ситуацію, консультуючи і ваш уряд.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"