Суд Євросоюзу, розташований у Люксембурзі, є досить "чужою" та не знайомою українцям інституцією ЄС.

Якщо про Європейський суд з прав людини (Страсбург, орган Ради Європи) або Міжнародний кримінальний суд (Гаага, ООН) чув, мабуть, кожний українець, то про Суд ЄС донедавна чули хіба що фахівці з права ЄС.

Але тепер ситуація змінилася. Саме тут, у Люксембурзі, перебувають на розгляді позови Віктора Януковича та його прибічників, а також громадян і компаній з Росії, які вимагають скасувати санкції Євросоюзу – заморожування активів та заборона в’їзду в ЄС.

В четвер "Європейська правда" зустрілася з суддею Суду ЄС, який розповів чимало деталей про справи, які перебувають на розгляді, але відмовився говорити офіційно, пояснивши, що не хоче бути звинуваченим в упередженості (його заяви щодо перспектив розгляду "справ Януковича і Ко" можна прочитати в першій новині і другій новині).

Водночас "Європейській правді" вдалося взяти офіційне інтерв’ю прес-офіцера суду Балаша Лягоцького. Оскільки цей посадовець не братиме безпосередньої участі у розгляді справи, він дозволив собі досить відверті заяви щодо того, що чекає на колишнього українського президента.

– Чи є в Суду ЄС досвід розгляду позовів щодо оскарження санкцій?

– Так, в Суді ЄС вже напрацьована досить значна практика таких рішень. Оскаржувалися санкції по всьому світу – від Зімбабве до Ірану, від Сирії до Тунісу, від Білорусі до Єгипту. Є чимало країн, громадяни яких підпадали  під санкції, тому у нас вже є прецедентне право.

Є справи, в яких суд скасовував санкційне рішення Євросоюзу.

Однак є також рішення, законність яких була підтверджена судом.

– Скільки часу потрібно для винесення рішення?

– В суді загальної юрисдикції, де справа перебуває зараз, для винесення рішення потрібно близько двох років. Після цього для тієї сторони, що програла, буде можливість апеляції в Європейському суді, тобто в суді вищого рівня. Ця процедура забере ще півтора роки.

– Якщо суд ухвалить рішення про незаконність введення санкцій проти українських посадовців, що це означає на практиці?

– По-перше, важливо розуміти, що в разі подання апеляції вердикт не набуває чинності. Рішення Ради ЄС щодо санкцій діятиме, доки не завершиться оскарження.

Також рішення суду не означає, що Євросоюз не може знову ухвалити таке саме рішення, яке було оскаржене і скасоване.

Жодна інституція, жоден суд у системі ЄС не може заборонити Раді ЄС ухвалити нове рішення щодо накладання санкцій.

Рада ЄС може ухвалити його вже наступного дня. Але це рішення має належно оформленим, воно має враховувати всі зауваження Суду ЄС.

Але найважливіше – інше.

Іноді буває, що задовго до того для, коли Суд ЄС виносить рішення, Рада ЄС встигає ухвалити нове рішення з новими обмеженнями.

Річ у тім, що рішення Ради ЄС щодо санкцій, як правило, обмежені в часі – вони діють півроку або один рік. Приміром, рішення щодо Януковича було винесене 5 березня 2014 року і діє до 6 березня 2015 року.

А оскаржується саме це конкретне рішення.

І якщо Рада ЄС вважатиме за потрібне продовжувати санкції проти Януковича, вона має ухвалити не пізніше 6 березня нове рішення, яке Януковичу доведеться оскаржувати окремо.

Отже, якщо взяти до уваги топовий строк розгляду справ у Люксембурзі, стане очевидно, що на момент винесення рішення Судом ЄС те рішення, яке оскаржує Янукович, швидше за все, вже не буде чинним, а діятиме інше.

В цьому разі, якщо Янукович виграє позов у суді ЄС, це нічого не змінить – він лишатиметься під санкціями, доки не скасує нове рішення.

Тобто Януковичу і його соратникам доведеться оскаржувати кожне наступне рішення, яке, знову ж таки, найімовірніше, матиме обмежений період чинності.

– Чи є можливість у тих осіб, які незаконно потрапили під санкції, домогтися грошової компенсації з боку ЄС?

– Це можливо, якщо рішення про санкції було ухвалене з порушенням законодавства ЄС. Відповідно до європейського права,

ЄС несе фінансову відповідальність за свої рішення, якщо причиною збитків стало некоректне застосування законів ЄС.

У разі, якщо суд визнає, що якісь особи були незаконно включені до санкційного списку, вони не лише мають бути видалені із санкційного списку, але також отримують право вимагати компенсації від ЄС.

Однак це – швидше теоретична можливість. Я не хочу передбачити, яке рішення  буде по українським заявникам, але досі в Суді не було жодного випадку, щоби особа, яка потрапила до санкційного списку, отримала компенсацію. В нашій практиці був один такий позов  – там йшлося про антитерористичні обмеження, проти особи, наближеної до Осами бін Ладена та Талібану.

Ця людина виграла суд щодо виключення свого імені зі списку, але у компенсації йому було відмовлено.

Річ у тім, що для призначення компенсації діють значно суворіші критерії, аніж для того, щоби скасувати рішення.

– Чи є в практиці суду рішення, які стосуються України?

– Так, є, і в досить несподіваних питаннях. Приклад – рішення у справах Босмана і Симутєнкова. Це – два футболісти, які домоглися в суді ЄС, щоби в країнах-членах Євросоюзу було знято ліміт на "легіонерів". Справа Босмана була в 1995 році, цей футболіст довів, що УЄФА не має права обмежувати кількість гравців з інших країн ЄС у команді.

Симутєнков – росіянин, після його позову це обмеження було знято також з тих країн, з якими ЄС має угоди про партнерство або про асоціацію.

Тобто це рішення стосується також України.

Тобто тепер, завдяки рішенню Суду ЄС, теоретично в якомусь британському клубі на поле може вийти 11 українських гравців.

І це поширюється не лише на футбол, але й на інші види професійного спорту.

Ще одне рішення, ухвалене не за українським позовом, але таке, що стосується України – рішення про компенсації пасажирам у випадку затримки або скасування авіарейсу. Початково в законодавстві ЄС йшлося про виплати пасажирам у разі скасування рейсу, але суд розширив це правило на випадки, коли рейс затримано більше ніж на 3  години.

І якщо українець є пасажиром такого рейсу, що мав відбутися між Києвом та будь-яким європейським містом, або між двома аеропортами ЄС, – тоді він також маєте право на  відшкодування.

– Чи були випадки позовів від українського бізнесу?

– Так, і вже є рішення. Предметом позовів з боку закордонного бізнесу, як правило, є антидемпінгові мита, що вводяться Єврокомісією у випадку, якщо ЄК бачить ознаки державної допомоги таким бізнесам.

Щоби позиватися до суду ЄС, ви не маєте бути зареєстровані в ЄС. Це може бути українська, індійська, китайська чи будь-яка інша компанія.

Зокрема, такий позов був від компанії Інтерпайп, яка звернулася до суду у 2006 році. Інтерпайп виграв у Євросоюзу двічі – в суді першої інстанцій та в апеляції, і 2012 року рішення вступило в силу.

Так, я розумію, що шість років – це багато, але антидемпінгові справи, як правило, досить складні, тому їх розгляд тривалий.

До того ж, Інтерпайп подав документи англійською, а не французькою, і через це була потреба перекладу величезного пакету документів.

– Хто ще може подавати з України в Європейський суд?

– Я хочу підкреслити різницю з Європейським судом з прав людини у Страсбурзі. ЄСПЛ – зовсім інша інституція, яка створена в рамках Ради Європи,  ЄСПЛ розглядає справи проти Української держави після того, як позивач пройшов всі рівні, всі інстанції національних судів.

В Суді ЄС – все інакше. Це – суд першої інстанції у разі, коли громадяни або компанії оскаржують рішення органів Євросоюзу, яке порушило порушило їх права.

Важливо, що оскаржуване рішення має напряму і безпосередньо стосуватися саме вас. Ви не маєте право ос ташувати загальне рішення Єврокомісії, пояснюючі, що ваша компанія через введення якогось нового регулювання ЄС має збитки.  

До прикладу, якщо уявити, що ЄС введе загальну заборону на імпорт курятини з України, і ви – один з виробників курятини, ви не можете оскаржити це рішення.

Але якщо у забороні буде названа саме ваша компанія – у вас з’являється можливість звернутися до суду  ЄС.

Саме тому у Януковича з’явилася можливість звернутися до суду ЄС, адже в санкційному списку вказане саме його ім’я.

– А країна, якщо вона згадана в рішенні (припустимо, Росія чи Україна) може звернутися до суду?

– Теоретично така можливість є, але досі не було таких позовів від країн за межами ЄС. Причина в тому, що навіть в санкційних рішеннях проти диктаторських режимів ЄС впроваджує обмеження не проти країни в цілому, а проти конкретних осіб чи компаній.

Припустимо, санкції проти Лівії були адресовані не проти країни, а проти режиму Каддафі, із зазначенням прізвищ. Тому члени родини Каддафі оскаржувала санкції індивідуально, як приватні особи, а не в якості країни і навіть не в якості керівників держави.

– А від держав-членів ЄС позови бувають?

– Так, такі справи були. В тому числі країни-члени ЄС мають позиватися до суду одна проти одної. Остання така справа – дуже цікава, йдеться про суперечку між Угорщиною та Словаччиною. В 2009 році словацькі прикордонники не пустили в країну угорського президента Ласло Шойома, який хотів відвідати національну меншину.

Будапешт порушив питання – як це могло статися, адже в ЄС діє правило свободи пересування? Рішення суду виявилося досить несподіваним та цікавим.

В кінці 2012 року Суд вирішив, що словаки діяли законно, адже президент – це не звичайний громадянин, і на нього розповсюджується не правило про свободу пересування, а міжнародне дипломатичне право.

А за міжнародними конвенціями Словаччина має права відмовляти у візитах закордонним лідерам.