Микола Точицький – один з кращих фахівців з питань Ради Європи в українській дипломатичній службі.

З 2010 року він очолює представництво України в Страсбурзі. В 2011 році Точицький успішно провів період головування нашої держави в Раді Європи, а цього року українська дипмісія в Страсбурзі виявилася вельми успішною в лобіюванні санкцій проти Росії.

Зокрема, виконавчий орган Ради Європи – Комітет міністрів (КМ РЄ), – став першою міжнародною організацією з участю РФ, яка офіційно визнала наявність російських регулярних військ на Донбасі.

"Європейська правда" поспілкувалася з Точицьким у Страсбурзі, під час осінньої сесії ПАРЄ.

"Я дозволив собі бути настільки недипломатичним, наскільки це можливо", – зізнався він після інтерв’ю, в розмові за чашкою кави.

Висловлювання посла дійсно виявилися досить відвертими. Але ця щирість допомагає зрозуміти реальні процеси, які відбуваються у Страсбурзі в питаннях, дотичних до вирішення української кризи.

– "Європейська правда" минулого тижня писала про зміну настроїв депутатів ПАРЄ. Парламентарі з країн ЄС, які ще півроку виступали за позбавлення Росії права голосу в асамблеї, тепер наполягають на її поверненні в зал. Скажіть, а у Комітеті міністрів є схожі настрої?

– Це все ж таки специфіка асамблеї. Рішення про позбавлення Росії права голосу було ухвалене саме у ПАРЄ і стосувалося лише органів асамблеї – Комітет міністрів не накладав на РФ такі санкції.

В КМ дійсно і раніше, і зараз лунає думка про те, що краще мати Росію в складі Ради Європи і підтримувати з нею діалог, аніж лишити її за межами організації.

Але я би сказав, що у Раді Європи з’явився більший рівень розуміння того, що Росія безпосередньо залучена до конфлікту. Буквально два тижні тому КМ у своєму рішенні офіційно визнав присутність російських військ на сході України.

За це рішення проголосувало 40 країн-членів РЄ і лише дві були проти.

В залі ПАРЄ вже розкрили результати голосування, тому немає сенсу приховувати, що проти голосували Вірменія та Росія.

– В січні ПАРЄ розгляне питання про повернення російської делегації до зали. Москва активно лобіює зняття санкцій. На яке рішення ви очікуєте?

– Ви правильно помітили, що є тенденція до зміни думки депутатів. Навесні говорили про позбавлення Росії права голосу, а тепер лунають заклики до діалогу з РФ.

Але такі заклики з’явилися не лише у ПАРЄ. Подивіться на Європарламент – ця тенденція помітна і там. Очевидно, що окремі європейські депутати сьогодні проводять ту саму політику, яку окремі європейські країни проводили напередодні Другої світової війни.

Під час сесії ПАРЄ висловлювалися думки, що потрібно поважати "легітимні інтереси РФ в регіоні". Але такі самі фрази лунали напередодні захоплення Польщі у 1939 році.

Тоді казали, що потрібно визнати легітимний інтерес двох великих країн, які домовилися (фашистської Німеччини та Радянського Союзу), аби вони інших не чіпали.

Схоже, що Росія сподівається саме на аналогічний ефект. Розраховує, що  вчергове почнуть говорити про якісь "інтереси великих країн", а не про право кожного народу самостійно обирати шлях свого розвитку.

Що ж до позиції України, то вона така: ми стверджуємо, що Росія не виконує свої зобов’язання. Більше того, вона порушує ключове положення, ключову ідею, навколо якої було створено Раду Європи, – про те, що вирішення всіх спорів (між державами) має відбуватися лише мирними засобами.

А отже, зарано говорити про можливість її повернення до зали Парламентської асамблеї Ради Європи.

– Росіяни активно використовують фінансові важелі. Вже була заява віце-спікера Ради Федерації про те, що Москва не перераховуватиме свій внесок до РЄ і чекатиме на відновлення права голосу в ПАРЄ. Чи критичні російські гроші для РЄ?

– Тенденція маніпулювати внеском РФ до Ради Європи – не нова. Вона з’являється кожного разу, коли виникає "надмірна" критика РФ. Слово "надмірна" тут треба взяти в лапки, адже насправді Росію не критикують в КМ РЄ так, як на її місці критикували б Україну, Молдову або Вірменію.

Ця поблажливість до РФ – саме через те, що Росія завжди шантажувала у кулуарах, мовляв, ми вийдемо з Ради Європи, заберемо свій внесок, і ви побачите, наскільки це буде для вас сумно.

Але я не думаю, що для держав-засновниць Ради Європи фінансовий аспект є визначальним і достатнім, щоби нехтувати фундаментальними цінностями: демократією, правами людини і верховенством права.

Це – моє переконання. І якщо я тут неправий, тоді, дійсно, складно говорити про майбутнє організації.

– Які механізми та інструменти РЄ можуть допомогти Україні вийти з кризи?

– Давайте розділимо відповідь на декілька аспектів.

Є суто правові, судові інструменти.

Ви знаєте, що держава Україна подала позов щодо Російської Федерації до Європейського суду з прав людини. На першому етапі предметом позову були численні факти порушення прав громадян України, які продовжують жити в Криму після його анексії росіянами, починаючи з прав звичайних громадян і завершуючи правами журналістів, військових, релігійних спільнот.

Окремо стоїть питання примусового надання кримчанам громадянства РФ.

А коли конфлікт на Донбасі переріс у збройне протистояння, наша держава доповнила позов фактами і доказами порушень прав людини в Луганській та Донецькій областях.

В позові йдеться про те, що ці дії вчинені терористами, яких підтримує і контролює Росія.

Внаслідок розвитку подій позов України з п’яти сторінок розрісся до сотень аркушів документів і матеріалів. На жаль, це ще не межа…

Україна має також низку інших інструментів в рамках РЄ.

Найважливіші з них – рішення Комітету міністрів щодо конфлікту. З кінця лютого 2014 року було ухвалено уже шість таких рішень. Саме вони заклали юридичні підвалини для санкцій, які сьогодні застосовуються до РФ у зв’язку з анексією Криму.

Також всі ці рішення Комітету міністрів лягають у доказову базу нашого позову до ЄСПЛ.

Ще один важливий інструмент – Консультативний комітет Рамкової конвенції про захист прав національних меншин, представники якого їздили в Україну і довели, що серйозних проблем у цій сфері в Україні не існує. Вони навіть підкреслили, що російськомовна меншина захищена краще за інші, та просили довести рівень захисту інших меншин до її рівня.

Звичайно, у такій делікатній справі, як права національних меншин, завжди можна знайти "билинку в оці", але кричущих порушень виявлено не було – тим більше таких, які вимагали б військового втручання або гуманітарної інтервенції.

Більше того, ще в грудні 2013 року була доповідь Комітету щодо України, де йшлося про забезпечення прав усіх нацменшин. Хочу підкреслити, що ця доповідь була ухвалена без жодних зауважень з боку Російської Федерації.

Тобто ще в грудні права російськомовної меншини для РФ в Україні не порушувалися. В тому числі – в Криму. А вже в лютому-березні вони несподівано "почали порушуватися".

Це – яскравий доказ штучності аргументів РФ.

Також ми чекаємо на допомогу від Європейського комітету з питань запобігання та протидії тортурам.

Якщо ми говоримо, що проти Надії Савченко застосовуються тортури – а я не можу інакше назвати її викрадення з території України, насильницьке утримання в російському СІЗО та призначену "психіатричну експертизу", – то комітет мав би сказати своє слово.

Ми вже надіслали звернення до комітету і очікуємо на його думку.

Чимало інструментів є також в арсеналі генсека Ради Європи Турбйорна Ягланда. Я думаю, що він має активніше використовувати свої повноваження.

І, нарешті, ми очікуємо нових рішень ПАРЄ, зокрема – на січневій сесії.

– Що конкретно ви чекаєте від генсека?

Я ще раз нагадаю, що є шість рішень КМ РЄ щодо ситуації в Україні.

До слова, мені не дуже подобається їхня назва – "про кризу в Україні". Ми ж всі чудово розуміємо, що джерело кризи – не в Україні.

Тим не менш, в рішеннях йдеться про цілу низку моментів, пов’язаних з Росією, аж до чіткого заклику до РФ вивести свої регулярні війська з території України.

Я думаю, що в цій ситуації генсек має цілком легітимне право підготувати доповідь про стан виконання конкретною державою-членом РЄ – Російською Федерацією – своїх обов’язків і зобов’язань перед цією організацією. І на підставі цієї доповіді – регулярно заслуховувати представників РФ.

Якщо, звісно, Росія вирішить залишитись членом Ради Європи.

Крім того, ніхто не відміняв інструмент дипломатичного діалогу генсека з владою РФ.

– Чого ми чекаємо в січні на ПАРЄ, окрім рішення про продовження санкцій асамблеї відносно РФ?

– На січневій сесії буде доповідь щодо України, і не одна.

Буде документ від моніторингового комітету, від його підкомітету (з питань "сусідів Росії"). До слова, дуже прикро, що доповідачка щодо України Марієтта Пурбе-Лундін не була обрана депутатом і тому більше не працюватиме в ПАРЄ.

Чого чекаємо?

По-перше, у нас дуже складна ситуація із українськими політичними в’язнями, нашими співгромадянами, які насильницьки і, підкреслюю, незаконно утримуються на території РФ. Звісно, йдеться про Надію Савченко, Олега Сенцова, його колег. Переконаний, що ці питання мають бути віддзеркалені у доповіді Моніторингового комітету.

По-друге, політичний комітет вирішив підготувати свою доповідь, оскільки проблема агресії Росії проти України вийшла за межі моніторингу зобов’язань РФ. Не виключено, що готуватиметься і доповідь міграційного комітету.

У цьому зв’язку існує небезпека – не без підтримки наших російських колег здійснюються спроби "розпорошити" проблему. Тож завдання української дипломатії і української делегації в ПАРЄ – вжити заходів для того, щоб у разі підготовки 3-4 доповідей кожна з них була ґрунтовною і цілісною.

– Ви згадали про позов України проти Росії у ЄСПЛ.  Але в України у самої – жахлива ситуація з виконанням рішень Суду, навіть з виплатою компенсацій. Які перспективи вирішення проблеми?

– Дійсно, ми вийшли на одне з чільних місць в РЄ з невиконання рішень Суду. Це структурна проблема, але вона не є наслідком дій або бездіяльності сьогоднішньої влади.

Тенденція до накопичення невиконаних рішень ЄСПЛ формувалась роками. Це наслідок невиконання тих зобов’язань, які держава взяла на себе за Конституцією, включивши соціальні гарантії – щодо пенсійного забезпечення, безкоштовного навчання, безкоштовної медицини тощо – до переліку невід’ємних прав.

Ми чудово розуміємо, що ці зобов’язання не виконуються. А скарги на це невиконання формують значну частку рішень ЄСПЛ, виконання яких держава, знову ж таки, не здатна забезпечити.

Держава, в першу чергу Мінюст, зараз працює над формуванням фонду, який дозволив би розірвати це порочне коло та забезпечити фінансування виконання рішень.

Ми звернулися до партнерів та до колег з Ради Європи, повідомивши їх, що нам потрібна допомога для розв’язання цієї проблеми.

Я не виключаю, що найближчим часом в Плані дій РЄ для України, окрім питань реформування законодавства щодо прокуратури, судочинства і так далі, з’явиться окремий блок, присвячений тому, як здійснити відшкодування громадянам, що виграли в ЄСПЛ справи проти нашої держави.

– Тобто буде фінансова допомога з боку західних донорів?

– Так, у тому числі. Але треба бути свідомим, що "просто так" гроші не дають.

Будь-який донор хотів би мати фінансовий план, план виходу з цієї кризи. І я думаю, що РЄ могла би допомогти у розробці такого документу.

Цей план має включати і прийняття законодавчих рішень, які зупинять потік скарг до ЄСПЛ з України, і проведення роз’яснювальної роботи в суспільстві про те, що держава Україна не відмовляється від своїх зобов’язань.

Просто люди мають увійти в нашу ситуацію і почекати на таке відшкодування деякий час. 

– Минулого тижня в ЗМІ було чимало новин протилежного змісту про направлення закону про люстрацію на експертизу до Венеціанської комісії (ВК) Ради Європи. То чи буде, за вашою інформацією, рішення ВК з цього приводу?

– Перш за все, оскільки в ЗМІ з'являлися різні думки з цього приводу, я хочу підтвердити, що голова Моніторингового комітету (МК) ПАРЄ дійсно має повноваження надсилати закон на експертизу у Венеціанську комісію. Для цього навіть не потрібне рішення комітету – достатньо звернення самого голови МК.

Не пам’ятаю випадків, щоби бюро ВК відмовляло в експертизі на прохання МК. Тому можна бути майже певним, що закон про люстрацію буде розглянуто.

Але є процедура – має пройти засідання ВК для ухвалення рішення про розгляд. Потрібно знайти доповідачів, вирішити фінансові питання. 

Адже експертиза – це наукова робота, яка повинна оплачуватися. Експерти не будуть виконувати цю роботу просто через те, що вони люблять Україну – вони мають отримати гонорар. І, нарешті, мають бути встановлені часові рамки.

Треба визнати, що питання нашого закону – неоднозначне. Венеціанська комісія взагалі намагається уникати будь-яких експертиз щодо політизованих питань, а проблематика люстрації є саме такою – політично забарвленою.

Та нам не слід сподіватися, що у висновках ВК буде враховано політичну складову. Це буде суто юридичний документ, побудований на основі аналізу конституційних принципів, правових традицій та досвіду держав-членів РЄ.

Виходячи з усталеної практики ВК, можна спрогнозувати, що він з’явиться не раніше, аніж за місяць-півтора, а оприлюднення готового висновку відбудеться ще пізніше.