Колишній прем'єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс входить у штаб відомих європейських політиків, консультує український уряд. При цьому, на відміну від словака Івана Міклоша, він залишається у великій литовській політиці, а отже, незабаром може приїхати до Києва вже в офіційному статусі.

Частина його порад українському уряду відома – консолідація бюджету, справедливі тарифи на енергоносії. Однак інша частина є несподіваною. Андрюс Кубілюс вважає, що Антикорупційне бюро буде не надто ефективним без усунення ключової причини політичної корупції – фінансування партій бізнесом. На його думку, бюджетне фінансування коштуватиме країні набагато дешевше.

Ще одна порада – перехід до жорсткої прив'язки курсу гривні до євро. Це дуже неоднозначна порада, і Кубілюс сам це визнає, оскільки, дослухаючись до неї, країна позбавить себе інструментів монетарної політики. Однак в невмілих руках, уточнює Кубілюс, такі інструменти можуть завдати більше шкоди, ніж користі.

– Насамперед розкажіть про мету вашого візиту до України?

– Візит був організований європейським співтовариством християнських демократів. Мета проста – розповісти, як ми проводили реформи в Литві, про моєму досвіді прем'єр-міністра. Про це я говорив як з бізнесом, так і з членами українського уряду, включаючи прем'єр-міністра. Зауважу, що з початку грудня я вже вшосте в Києві.

– Йдеться про постійні консультації для українського уряду?

– Про неформальну групу консультантів, організовану відомим шведським економістом Андресом Аслундом. До неї входять кілька канадських професорів українського походження, а також я та Іван Міклош (словацький реформатор. – Ред.).

– Іван Міклош вже офіційно став радником міністрів економічного розвитку та фінансів. А вам запропонована така посада?

– Я все ще залишаюся в активній литовській політиці, а тому не можуть так переключитися. Однак ми намагаємося використовувати всі наявні можливості, включно з міжпартійними зв'язками, для залучення якомога більшої кількості відомих експертів для допомоги Україні.

– Як ви оцінюєте роботу нинішнього українського уряду?

– Уряд має дуже хороші якості. Ми зустрічалися з рядом міністрів, і маю визнати, що їхня кваліфікація є дуже високою. Навіть я напівжартома говорив, що , згадуючи свій досвід прем'єра, я міг би заздрити такому добору міністрів. Ті люди, які прийшли з бізнесу і фінансового сектора, мають дуже добрий багаж знань. Саме тому я з оптимізмом ставлюсь до перспектив українських реформ.

Що можемо дати ми, то це політичний досвід. Як проводити реформи, на що звертати увагу і як вибудовувати політичні комунікації.

При цьому ми рекомендуємо звернути більше уваги на інформаційний супровід реформ.

Йдеться не лише про інформування громадян України через ЗМІ, але і про налагодження взаємодії уряду з парламентом, з урядами інших країн.

– Тут ви бачите недоробки?

– Ми бачимо, що українському уряду не вистачає досвіду в цій сфері, а вона дуже важлива. Наша – моя і Міклоша – порада дуже проста.

Необхідно обрати головні пріоритети та концентрувати на них свою увагу і політичну волю.

Велика криза дає можливості для проведення великих реформ. Однак для цього прем'єр-міністр повинен активніше брати участь у цих комунікаціях, просуваючи реалізацію цих пріоритетів.

У випадку з Україною такі пріоритети є очевидними...

– Назвіть їх!

– В умовах великого дефіциту бюджету необхідно займатися фіскальною консолідацією . Досягти цього можливо, лише зменшуючи витрати. Тому наступний пріоритет – зняття субсидій в енергетиці.

– Але такий крок може викликати зростання неплатежів!

– Цілком можливо, однак, виходячи з наших обговорень з членами уряду і керівництвом НАК "Нафтогаз України", ми бачимо ,що у всіх є розуміння необхідності такого кроку і розуміння інструментів пом'якшення його негативного впливу на населення.

Наступний пріоритет , який можна дуже швидко реалізувати і побачити результати – це реформа менеджменту держпідприємств.

– Йдеться про залучення на конкурсній основі топ-менеджерів або про приватизацію?

– Для початку потрібно вирішити завдання з менеджментом. Ми проходили подібний шлях у Литві в 2010 році. Більш того, міністр, який проводив такі реформи, вже став радником Айвараса Абромавичуса саме з цього питання.

Що ми робили? Для початку – обирали і публікували всі економічні дані про роботу держкомпаній. Це дозволяло порівнювати їх між собою і оцінювати зміни. Після цього ми стали змінювати систему їх керівництва. Це дозволило перейти від режиму телефонного управління до нормальної бізнес-моделі.

Ще один пріоритет – реформа системи держзакупівель. Це дуже великі гроші, а тому підвищення прозорості в цій сфері дасть велику економію.

Також необхідно показати успіх у боротьбі з корупцією. Тут потрібно розуміти, що часто це дуже тривалі реформи, а успіх потрібно показати вже зараз. Я підтримую кроки українського уряду в цій сфері, зокрема – створення Антикорупційного бюро.

Але моя думка – і я радив саме це, – що Україні потрібно почати зі зміни принципів фінансування партій і виборчих кампаній.

Необхідно відмовитися від можливості фінансування партій бізнесом. Ми заборонили це, замінивши бюджетним фінансуванням, і одразу помітили, як наша політика відокремлюється від бізнес-інтересів.

– Чи витримає таку реформу український бюджет?

– Повірте, за будь-якого стану бюджету краще погодитися на такі видатки для бюджетного фінансування, ніж заощаджувати, погодившись на велику державну корупцію.

– Українські політики згодні з такою порадою?

– Наскільки мені відомо, така можливість обговорюється.

Ще один момент, на який хочу звернути увагу.

Коли уряд визначив пріоритети, набагато легше здійснювати те, що ми з Іваном Міклошем називаємо ручним керуванням коаліцією.

Необхідно переконати парламентську коаліцію приймати всі законопроекти, пов'язані з реалізацією цих пріоритетів. У нас у прем'єра це займало більше часу, ніж підготовка самих законопроектів. У цьому я бачу наш досвід реформ.

– На вашу думку, нинішній рівень комунікацій між урядом та парламентом недостатній?

– Недостатній! Що ми робили в період кризи? Я, як прем'єр-міністр, кожен день ходив до парламенту, зустрічався з депутатами і переконував їх підтримати наші ініціативи. Це було складно, оскільки ми не мали стабільної більшості.

Те саме було в Словаччині. Іван Міклош писав реформи, а прем'єр-міністр Миколаш Дзурінда шукав голоси для їхньої підтримки.

Це вже певний стиль роботи, і українському уряду необхідно цьому навчитися.

– А в чому полягають проблеми в міжнародних комунікаціях українського уряду?

– Проблеми ті самі. У західних столицях повинні повірити, що український уряд здійснює великі реформи.

– А зараз такої довіри немає?

– Над цим ще треба попрацювати. А для цього потрібно не просто неконкретно заявляти, що ми робимо реформи, а визначитися з пріоритетами і крок за кроком показувати їх реалізацію.

Важливо, що перші результати мають бути помітні дуже скоро.

Хороший приклад в Україні – реформа поліції, яку проводить заступник голови МВС Ека Згуладзе. Це дуже правильний підхід, зокрема й тому, що перші результати будуть помітні вже в червні.

Наша порада – такі результати підвищують довіру до роботи всього уряду.

– До речі, про чиновників-експатів. Наскільки виправданою є така практика – запрошувати на роботу в уряд іноземців?

– Це дуже цікава і приваблива практика. Ви залучаєте тих людей, які здатні проводити необхідні реформи. Я був би дуже радий, якби, перебуваючи на посаді прем'єр-міністра, мав таку можливість. Наприклад, ту ж реформу держпідприємств ми проводили, користуючись рекомендаціями шведського експерта. Але ми не могли безпосередньо поставити його керувати цією роботою.

– Однією з ваших ініціатив у Литві було надання другого громадянства. Наскільки це можна застосовувати в Україні?

– На жаль, ці плани не вдалося реалізувати. В Конституції Литви записано, що литовець може мати лише одне громадянство, і це створює проблеми. Особливо – для невеликих держав. Зазвичай такі держави намагаються берегти своїх громадян. У тому числі – якщо він їде до іншої країни і отримує там громадянство, він може зберегти своє первісне.

– В Україні цьому перешкоджає побоювання ризиків, пов'язаних з подвійним українсько-російським громадянством...

– Безумовно, це є проблемою і для нас.

Ми намагалися запровадити норму про можливості подвійного громадянства лише з країнами-членами НАТО. Ми теж розуміємо , що нам не потрібне подвійне литовсько-російське громадянство.

Що стосується України, то мені здається, що подібний крок міг би вирішити багато проблем – в тому числі із залученням висококласних фахівців.

– Литва цього року увійшла в зону євро. Задля цього під час кризи країні довелося проводити жорстку монетарну політику, утримуючи курс літа. У зв'язку з цим чи можете ви оцінити нинішні дії Нацбанку України?

– Така оцінка є складною, оскільки ми відмовилися від великої частини повноважень нашого центробанку ще в 1995 році. Курс нашої валюти був прив'язаний до долара, а потім до євро. Тому наш центробанк лише здійснював нагляд над комерційними банками, але не міг "гратися" з курсом. За цей час ми вже розучилися використовувати такі інструменти.

– Такий шлях був би правильним для України?

– Цілком. Це рішення у 1995 році було введено саме тому, що центробанк був не здатен стабілізувати валютний курс. Курс весь час стрибав, і це було проблемою для всіх. Про ці проблеми ми забули одразу після введення прив'язки курсу.

– А які є ризики такого рішення?

– Ризики – можливість дії під час кризи. Якщо до кризи наша економіка була перегріта, то 2009 року вона впала на 15%. У нас не було можливості використовувати монетарні інструменти – друкувати більше грошей і девальвувати лит. Польща вміло використовувала ці механізми, і криза у них проходила більш м'яко. Натомість нам довелося йти на внутрішню девальвацію – зменшення заробітних плат. Це швидко підвищило конкурентоздатність нашої продукції, і ми повернулися до економічного зростання. Однак спочатку це було дуже болісно.

– Відповідно – наскільки це можна застосувати в Україні?

– Для нас це було вдалим рішенням.

Слід пам'ятати, що інструменти монетарної політики – це палиця на два кінці. В разі нерозумного використання від них буде більше шкоди.

Наш досвід – а у мене є досвід проходження через дві кризи – свідчить, що без цих інструментів країна цілком здатна проходити кризи.

– І насамкінець – якими є основні помилки українського уряду?

– Головне – історично країна не проводила реформи. Якщо говорити про нинішній уряд, то таких великих помилок я не бачу. Головне – комунікувати з суспільством і чітко декларувати свої пріоритети.

З нашого досвіду скажу, що найбільша небезпека полягає в завищених надіях населення. Це призводить до розчарування. Я сам пам'ятаю, як 25 років тому, в 1990 році, я вважав і всім говорив, що за рік ми будемо жити, як у Швеції. І я пам'ятаю, як швидко у населення з'явилося почуття розчарування.

Саме тому уряду потрібно чітко декларувати, яких результатів реформ він очікує, і показувати хоча б невеликі, але успіхи своєї роботи.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"