Міністр закордонних справ Павло Клімкін – один з небагатьох посадовців, інтерв’ю з яким завжди можна прив’язати до "нещодавніх резонансних подій".

В період російської агресії такі події відбуваються ледь не щотижня, і МЗС постійно доносить світові інформацію про російську агресію. Водночас саме до нашої дипломатії висловлюють претензії про недостатню категоричність у визнанні цієї агресії.

Так, ще минулого року була популярна думка, що варто розірвати дипломатичні відносини з РФ. Однак цього так і не сталося.

Але розпочали розмову ми не з російської проблематики, а з візової, спитавши міністра про причини лавиноподібного зростання відмов українцям у деяких консульствах, та про очікування щодо безвізових перспектив України.

Адже експерти як один запевняють: на Ризькому саміті рішення про безвізовий режим ухвалене не буде.

"безвізовий режим має запрацювати
з початку наступного року"

– Ви усвідомлюєте, що на травневому саміті Східного партнерства Євросоюз не ухвалить рішення про готовність України до надання безвізового режиму?

– По-перше, саме Євросоюз політично готовий до цього рішення. Проблема в іншому. В парламентах та в МВС багатьох країн є побоювання, що переселенці з Донбасу отримають біометричні паспорти, поїдуть до країн ЄС і спробують там залишитися. До речі, деякі країни ЄС відзначають збільшення заяв на отримання притулку.

І другий момент – є побоювання, що представники незаконних збройних формувань, які зараз воюють на Донбасі, теж правдами і неправдами отримають такі паспорти.

Раніше ЄС вже надав безвізовий режим для Балканських країн. Кілька днів тому міністр внутрішніх справ однієї з ключових країн ЄС розповів мені, що на Балканах в деяких місцевостях люди просто цілими селами намагаються виїхати до країн Євросоюзу. І в ЄС тепер враховують такий ризик, це створює додатковий тиск на тих, хто прийматиме рішення.

Саме це – ключові проблеми, адже за формальними критеріями (візової лібералізації) ми дуже непогано просуваємось.

Звичайно, ідеального виконання реформ не буває. Але якщо ми переконаємо Євросоюз, що їм не варто боятися головної, міграційної проблеми, то з оцінкою (виконання плану дій візової лібералізації (ПДВЛ) теж проблем не буде, що ми прекрасно все виконали. А якщо ні, тоді хтось обов’язково ставитиме нам палиці в колеса.

– Будемо чесними – ви чудово знаєте, що ми не виконали ПДВЛ. Не виконані цілі блоки! Як ми можемо прозвітувати про ефективність роботи антикорупційного бюро, якщо у нас лише зараз призначений його голова і орган існує тільки на папері? І таких прикладів повно. Як можна сподіватися, що на саміті буде констатовано виконання ПДВЛ?

– Ми не намагаємося ввести ЄС в оману.

Ви маєте рацію – у  нас на сьогодні є суттєві речі, які ми ще маємо зробити.

І ви праві, що в першу чергу є питання щодо боротьби з корупцією. Мають запрацювати дві ключові структури – Національне антикорупційне бюро і Нацагентство щодо запобігання корупції.

У нас йде реформа органів внутрішніх справ. Її результати будуть, але будуть пізніше. Водночас у ЄС вже зараз є запитання щодо взаємодії органів безпеки, щодо роботи відомчих баз даних...

За іншими сферами таких ключових зауважень нема. Зокрема, щодо прикордонників у ЄС позитивна оцінка. Але з проблемних питань потрібна робота.

Це ж не є задача – ввести в оману Європейський союз, комісію і самих себе, оскільки ці реформи, врешті-решт, потрібні нам самим – чи то з безвізовим режимом, чи то без нього.

– То чого ж ви чекаєте в Ризі, якщо також визнаєте: Україна не виконає ПДВЛ до саміту?

– Логіка рішення на Ризькому саміті має полягати в тому, щоб сказати, що загалом ми йдемо до скасування віз, і що буде встановлена певна дата або логіка дій до певної дати.

Якщо з'явиться дата (скасування віз), це створить тиск і на нас, але й на ЄС, щоби вони підтримували реформи.

Тобто в рішенні Ризького саміту буде написано, що безвізовий режим функціонуватиме з певної дати в майбутньому, коли Україна завершить виконання другої фази.

Я представлю цю логіку 20 квітня, коли буде міністерська зустріч ЄС плюс "Східне партнерство" в Люксембурзі.

– Про яку дату йдеться?

– Більшість реформ, які ще є, мають і можуть бути завершені до осені. Далі – деякий час для внутрішніх процедур ЄС.

Я ставлю перед собою і перед всіма амбітне завдання, щоб безвізовий режим запрацював з початку наступного року.

Хоча деякі питання, котрі стосуються ідеального функціонування і взаємодії відомчих баз даних, залишаться і допрацьовуватимуться згодом. Так само було у випадку інших країн, наприклад Сербії або Молдови.

Але перед собою потрібно ставити амбітні цілі, і тільки тоді ми ефективно працюватимемо. Я кажу це абсолютно серйозно.

– Я нагадаю, що у нас вже була "амбітна мета" щодо безвізового режиму – всі казали про 1 січня 2015 року. Далі казали про осінь. Зрештою, "амбітні цілі" прогнозовано не виконуються, а у людей виникає розчарування. Ви не боїтеся, що згодом це буде бити по владі?

– Не боюсь.

Влада і перед собою має ставити амбітні цілі, і пояснювати, як вона їх виконує. Завдяки тому, що ми сконцентровано працюємо, у нас з'являються речі, над якими ніхто не працював. Наприклад, внутрішній біометричний документ.

У нас досі паспорти – майже радянського зразка. Це нормально чи ненормально? А завдяки руху до безвізового режиму ми декілька тижнів тому нарешті дотиснули Державну міграційну службу (ДМС). Вона представила зразок і план, яким це запроваджується.

Оце і є здобуток. Може, це звучить патетично, але таких прикладів дуже багато.

Тому треба ставити амбітні цілі. Інакше нічого не буде.

– Біометричні паспорти – окрема історія розчарувань. Спершу затягнулося їхнє оформлення, далі з'ясувалося, що паспорти не беруть посольства, потім знову були проблеми. Що стало причиною? Це якась системна проблема держапарату?

– Ні, це просто недостатня підготовка тих, хто відповідає за це.

Завжди має бути чіткий план запровадження. Він має враховувати всі ключові речі. А на практиці ми тільки зараз (у квітні) вирішили питання видачі паспортів за кордоном. Там проблема була дуже простою – конвертація (відомчих даних) і софт. Але для того, щоб воно запрацювало, знадобилося декілька місяців дуже складних консультацій.

– З ДМС чи з поліграфкомбінатом "Україна"?

– З усіма. І з ДМС теж. Звичайно, це щось абсолютно нове для України. Але якщо воно не запрацює, то нам ніхто не віритиме ні в Україні, ні за її межами.

– Кажуть про необхідність призначення віце-прем'єра з євроінтеграції, який координував би цю діяльність. Як ви до цього ставитеся?

– Нам потрібна не просто посада, а дієва логіка і механізм координації євроінтеграції.

Призначення віце-прем'єра – це в даному випадку не є остаточний рецепт від того, щоб євроінтеграція розвивалася на 101%.

Так, я вважаю, що це необхідно. Але вже на другий день після призначення віце-прем'єра всі проблеми магічним чином не вирішаться.

Нам потрібна дієва система. Віце-прем'єр – це її частина, але не все.

"відсоток відмов у візах відрізняється в 5–6 разів,
це – тотальна брєдятіна"

– Ви знаєте про візову статистику консульств шенгенських країн в Україні, знаєте про Бельгію, яка минулого року відмовила кожному десятому апліканту. А враховуючи, що масові відмови почалися з літа, реальний рівень відмов – ще вищий. Це що?

– Візова статистика, на фоні подій на Сході, по багатьох країнах є дуже непоганою.

Але окремі члени ЄС необґрунтовано застосовували підвищені профілі ризику для нашої країни.

Якщо подивитеся відсоток відмов у тій самій Франції або Іспанії та в Бельгії, він відрізняється в рази (показники Франції та Бельгії різняться більше ніж в 10 разів).

З точки зору ризикового менеджменту це – тотальна брєдятина.

Отже, окремі країни намагалися, і я повторюю – необґрунтовано, застосовувати до нас взяті зі стелі профілі ризику.

Ми знаємо цю статистику, ми намагаємося з кожною країною працювати. І зараз ситуація виправляється.

Бо, враховуючи саму природу Шенгенського простору, те, що в одній країні відсоток відмов може бути в 5–6 разів вищий, ніж в інших – це, повторюся, тотальна брєдятина.

– У вас є розуміння, чия це ініціатива – посольств чи столиць, в даному випадку – Брюсселя?

– У мене є розуміння, що іноді проблема полягає навіть в окремих особах, і ці особи – не громадяни України.

Уточнювати я не буду абсолютно свідомо, бо сказав навіть більше, ніж мав би. Додам лише, що у нас вже є результати цієї роботи

– Повертаючись до саміту в Ризі. Є шанс, що бажаного для України рішення щодо безвізового режиму не буде досягнуто. Чи є небезпека, що тоді саміт буде сприйнято як провальний?

– Ні. Все одно буде якесь політичне рішення про запуск процесу (скасування віз) після виконання. І я готовий взяти на себе відповідальність і пояснити громадянам України суть цього рішення, навіть попри те, що безвізовий режим – це не відповідальність МЗС.

Другий момент. Ми працюємо зараз над тим, щоб Ризький саміт закінчився також сигналом про те, як підвищити спроможність сусідів ЄС до проведення реформ. Засобів Східного партнерства на сьогодні недостатньо для того, щоб ефективно допомагати нашим країнам так, як колись Європейський союз допомагав новим членам ЄС.

І третій момент. Я вважаю, що нам, попри скепсис і в Україні, і навколо, потрібно працювати над тим, щоб отримати сигнал щодо європейської перспективи.

Я не кажу про перспективу членства.

Це буде потім, коли Угода про асоціацію все ж почне ефективно виконуватися, коли будуть результати реформ.

Але нам все одно потрібно чітко розуміти, що Європейський союз бачить нас частиною себе. Як буде сформульовано цей сигнал, чи буде він занесений до декларації саміту – це наразі під питанням.

"є питання, чи готовий ЄС
йти до кінця за будь-яку ціну"

– Чого ми чекаємо від саміту Україна-ЄС?

– Ключовим для цього саміту стане навіть не те, що буде написано в спільній заяві.

Декілька місяців тому один з лідерів ЄС, я не буду його називати, розповів мені, що для Європейського союзу є декілька визначальних питань.

Одне з них – чи може ЄС дозволити собі послідовно підтримувати європейські реформи в Україні до того рівня, щоб в середньостроковій перспективі Україна стала членом Європейського союзу.

Це – не тільки питання грошей, це включає в себе питання, як дехто з європейських політиків вважає, політичних ризиків.

От для Росії Україна є критично важливою.

А ЄС – для себе самого – має прийняти внутрішнє рішення, не тільки політичне, але й ментальне, що Україна для нього є критично важливою в контексті сьогоднішніх подій і в контексті подальшої долі Європи.

– Я так розумію, зараз такого розуміння в ЄС немає?

– По-перше, хоча це стало певною банальністю, в ЄС є консенсус щодо необхідності підтримки України, її територіальної цілісності, недоторканності кордонів і підтримки реформ.

Але чи готовий ЄС і кожна окрема країна ЄС іти до кінця, чого б це не коштувало політично і економічно – це дійсно питання.

Нагадаю, це буде перший саміт після зміни складу Єврокомісії, керівництва ЄС. Люди, які зараз приїдуть на саміт, будуть вести Євросоюз наступні п’ять років, і в цьому сенсі саміт – дуже важливий.

– Ви згадали про "країни ризику" щодо підтримки нашого зближення з ЄС. Це країни Півдня?

– Я би так однозначно не ділив на країни Півночі і країни Півдня.

Дійсно, у країн Півдня завжди, і це продовжується і зараз, було інше внутрішнє відчуття балансу між східним і південним напрямком. Але зараз у багатьох країнах баланс кардинально змінився. Наприклад, в Іспанії.

Подивіться, наскільки змінилося німецьке суспільство. Два роки тому було важко комусь пояснити, що Україна буде в середньостроковій перспективі членом Євросоюзу. Згадайте це і подивіться, що є зараз, яке місце Україна займає в німецьких медіа. Для Німеччини це – величезна еволюція.

Тож моя відповідь – я б не ділив Європу на Північ і Південь. Але у нас є декілька країн, по яких позиція є більш ризикованою, ніж по інших. Їх небагато.

– П'ять?

– Я вважаю, навіть менше. І давайте, знову ж таки, згадаємо: два роки тому їх було не менше половини. Я ризикую бути політично некоректним, але це правда.

І якщо ми зараз говоримо про п'ять або менше, то це – фантастичний прогрес для Євросоюзу, який багато хто тут у нас в Україні не до кінця оцінює.

– Україна стане членом ЄС?

– Так, однозначно.

– Чи будемо ми членом НАТО?

– Я вважаю, що це значною мірою залежить не тільки від України, а й від НАТО.

На сьогодні в НАТО немає консенсусу з багатьох питань розвитку самого альянсу. НАТО – достатньо складно структурована організація, в якій є, наприклад, Канада і є Туреччина. Тобто багато залежатиме від розвитку самого НАТО найближчим часом.

– У ЄС так само немає консенсусу, але ви без жодного сумніву кажете, що Україна буде членом союзу. Про НАТО ви цього не кажете. Є певні коливання?

– Ні. Я поясню, в чому логіка. Я вважаю, що НАТО багато років свого існування було сконцентровано на статті 5 – на зобов'язаннях про взаємну оборону, на hard security.

А ми кажемо, що у нас відбувається гібридна війна. Я на 100% не впевнений, чи є у НАТО повна готовність відбивати подібні або майбутні гібридні війни і чи є на сьогодні структура НАТО оптимальною для цього...

Звичайно, НАТО адаптується. Тому я завжди абсолютно відверто кажу, що для нас участь в безпекових структурах і безпекові гарантії є абсолютно критичними.

Але якщо Україна не отримає гарантії  від альянсу, то ми будемо змушені шукати інші варіанти.

І ці варіанти забезпечення безпеки можуть створити для наших партнерів набагато більше викликів, ніж ті, що, як вони вважають, зараз існують у зв'язку з можливим членством України в НАТО.

Я це кажу абсолютно відверто.

"ми не просимо десантувати
десятки тисяч вояків"

– Після останньої нормандської зустрічі ви заявили, що "переговори були дуже важкими". Допоможіть, будь ласка, перекласти з дипломатичної на українську. Це означає "ні про що не домовилися"?

– Ці переговори були, звичайно, не такими важкими, як у Мінську, оскільки в Мінську це було понад 18 годин, а в Берліні – тільки 5, але це була важка дискусія фактично з усіх питань.

Нам вдалося досягти декількох домовленостей. Зараз подивимося, як вони будуть виконуватись.

Але це була також дискусія стосовно того, яким чином ми розуміємо мінські домовленості... Тут позиція Росії полягає в такому: "Про все потрібно домовлятися з представниками фактично "ДНР" та "ЛНР", Донецька і Луганська". Я свідомо спрощую, але по суті позиція саме така.

– Вони кажуть ці слова – "ДНР" і "ЛНР"?

– Ні, вони розуміють, яким чином варто застосовувати термінологію.

Але у нас щодо Мінська є дуже переконлива і проста логіка. Спочатку має пройти підготовка до виборів, вибори мають відбутися на основі критеріїв ОБСЄ. Ці критерії не взяті зі стелі, їх підтримали всі, включно з Росією.

Далі потрібно провести ці вибори, і це мають бути вибори, а не той патологічний фарс, який відбувся 2 листопада,

і вже потому можна започаткувати ефективний політичний процес. Хоча, звичайно, початись він має в процесі підготовки до виборів. Тобто нічого критично складного в цій логіці немає.

І Франція та Німеччина повністю підтримують нашу позицію в цьому питанні.

– Я пам’ятаю, що Петро Порошенко тиждень тому публічно оголосив, що нормандський раунд на рівні глав МЗС в Берліні буде присвячений питанню миротворців. Але у підсумковому документі про це – ані слова.

– В Берліні я представив нашу позицію, і вона дуже проста. В рамках політичного процесу має відбутися виведення незаконних збройних формувань, створення народної міліції, її взаємодія з легітимними органами влади, часткове роззброєння, застосування амністії...

От хто це буде робити?

Хтось може сказати, що якимось магічним чином всі на території окремих регіонів Донецької і Луганської областей вирішать або вийти, або роззброїтись?

Яким чином буде забезпечуватись порядок і законність у процесі? Місія ОБСЄ цього не зробить, вона відповідає виключно за моніторинг і верифікацію.

Як на мене, за це має відповідати цивільна військова місія.

Ми ж не кажемо, що туди потрібно десантувати десятки тисяч вояків, які там наведуть лад.

Це може бути місія з мандатом Ради безпеки (ООН), може бути тільки з мандантом Європейського союзу. Але, звичайно, вона має бути функціонуючою. Хтось має це робити.

– Якою є позиція Москви?

– Росія каже, що вона не виключає формально такої місії, але питання щодо неї мають пройти обговорення, в тому числі з тими, хто зараз контролює ситуацію в Донецьку і Луганську.

А я вважаю, що спочатку нам потрібно погодити логіку такої місії. Потім, звичайно, практичні питання її розгортання будуть обговорюватися.

Але зрушення в позиції однозначно є, оскільки

пару місяців тому нікому не можна було взагалі пояснити, що така місія потрібна.

До речі, я називаю її місією підтримки мінських домовленостей. Це важливо, бо російська сторона спочатку казала, що ця ідея підриває мінські угоди. А насправді все навпаки, це – підтримка домовленостей.

– Колись була ідея про міжнародне визнання "ДНР" і "ЛНР" терористичними організаціями. Ми ще працюємо над нею?

– Потрібно чітко розуміти, що визнання їх терористами – це не питання політичного меседжу. Тобто не йдеться про те, що хтось вийде і скаже: "Ось, вони терористи".

Це – юридичне питання. В тому числі до України.

Наразі вже є перший вирок за терористичну діяльність. Потрібні інші процеси. На основі масиву юридичних даних потім можна буде приймати рішення (про визнання терористами), в тому числі в ЄС.

"в Росії навіть не тисячі,
а мільйони наших громадян"

– Україна офіційно визнає РФ агресором. Лунало чимало закликів розірвати відносини з РФ. Чому ми цього не робимо?

– Давайте подумаємо, що буде, якщо ми просто зараз розірвемо дипломатичні відносини, евакуюємо наше посольство і наші консульства.

В Росії навіть не тисячі, а мільйони наших громадян, яким потрібно допомагати. Я вже навіть не наводжу приклад Наді Савченко.

Другий момент. Давайте потеоретизуємо, як це вплине на роботу тристоронньої контактної групи, на просування мінських домовленостей. Я запевняю: нам підготують декілька "сюрпризів"... ні, це неправильне слово, але таких речей, які дуже ускладнять цю роботу.

Російська агресія відзначається тим, що Росія проти нас веде гібридну війну і намагається дестабілізувати всю Україну, зокрема, через Донбас.

І в цій новій ситуації ми маємо знайти нові засоби її вирішення. І це не завжди такі символічні й емоційні кроки, як розірвання дипломатичних відносин.

– Але навіть участь України в СНД наразі не до кінця припинена. На останньому саміті в Душанбе був представник МЗС.

– Ні, по-перше, ми не беремо участі на політичному рівні. Ані президент, ані прем’єр, ані я ніколи жодних таких заходів не відвідуємо.

Але ми досі беремо участь в низці угод в рамках СНД, які визначають пенсійне забезпечення, визнання дипломів тощо.  

Я згоден і завжди сам казав, що СНД – це політичний клуб, радянська спадщина.

Але якщо ми вийдемо зі співдружності зараз, угоди "посиплються", ускладнивши життя тисяч і тисяч людей. Спочатку розберемось, а потім будемо приймати подальші кроки.

Крім того, ми беремо участь в заходах СНД, коли нам потрібно чогось досягти.

На останньому заході ми перебили рішення, яке було підготовлено російською стороною, про те, наприклад, яким чином застосовувати роль ОБСЄ, яке було однозначно не в наших інтересах. Але оскільки в СНД існує принцип консенсусу, ми його просто зупинили.

"ми втратимо декілька посольств"

– До речі, про радянську спадщину. Ви задоволені посольським складом України за кордоном?

– Я готовий слухати будь-яку критику стосовно нових призначених послів. Досі по жодному новому призначенню я такої критики не чув.

Але процес зміни посольського корпусу триває. Він буде завершений за місяць-два. Будуть зміни послів і в ключових наших партнерів, і в багатьох інших країнах.

Другий момент.

Ми зараз створюємо регіональні посольства, так звані хаби.

Зараз ми завершуємо процес у Північній Африці, де наш посол Микола Нагорний відповідатиме за весь регіон. Це, до речі, не ми вигадали. Цей підхід застосовують багато країн.

І ми зараз намагаємося проводити майже тотальну реформу МЗС, щоб стати європейською дипломатичною службою.

– Як ми побачимо цю реформу?

– Люди будуть більш спрямованими на результат. Ми розпочали процес постійного професійного зростання кожного дипломата. От починаючи від медіа-тренінгів і до тренінгів з питань реагування в кризових ситуаціях. Абсолютно кожен дипломат має бути здатний приймати рішення. Другий момент – ми прибрали розподіл на окремі сфери компетенції. Третє – ми зараз займаємось повним перелаштуванням системи того, як МЗС інформує і суспільство, і наших партнерів закордоном.

Ми зараз знаходимося в стані російської агресії, перед нами – нові завдання, які потрібно вирішувати в реальному часі.

Так, в МЗС є дуже багато ентузіастів, фантастично креативних і професійних людей. Є і люди, які готові віддати все. Але є і ті, хто до цього не готовий.

– Я наведу конкретний приклад. Днями ми опублікували матеріал про Словенію, у якому з'ясувалося, що в МЗС немає вимоги знання мови країни перебування працівниками посольства. Посол у Словенії на диктофон визнав, що у нього немає жодного такого співробітника. Це нормально?

– Декілька місяців тому я зробив окреме доручення, і зараз кожен, хто їде в країну, має повернутися з цієї країни з функціональним знанням мови країни перебування. Кожен.

Поїхав в африканську країну – приїдеш з суахілі, поїхав у Таїланд – маєш повернутися з тайською. Це дійсно критично.

А друге – ми зараз перелаштовуємо всю логіку вивчення іноземних мов та сертифікації. Тест буде складатися на комп’ютері.

Так само у нас почала діяти програма тестів з питань загальної ерудиції, з країнознавства, міжнародних організацій, абсолютно всього. Причому питання відкриті, як коли ви складаєте правила дорожнього руху. Але цих питань – декілька десятків тисяч.

– Чи буде скорочено мережу посольств?

– Ми намагатимемося втриматися у всіх регіонах, які критичні для України. Бо якщо ми зараз підемо з них, ми туди найближчими роками не повернемось.

Є дуже багато країн, де особиста присутність критична, наприклад в Азії. Якщо вас там немає, ви ніколи не встановите довірливих, дружніх відносин.

Також ми вводимо принцип так званих лептоп-послів у деяких країнах Європи.

Це коли в країні, без звичного офісу, буде посол і ще один дипломат, який займається, умовно, консульськими питаннями. Все дуже просто і дуже ефективно.

Але ми втратимо декілька посольств, наприклад, на Балканах.

Хоча загалом моє прагнення в тому, щоб зберегти мережу і, більше того, відкрити декілька посольств в тих країнах, які для нас важливі політично і економічно.

Наприклад, чому в нас немає посольства в тих країнах Центральної Америки і Півночі Південної Америки, де у нас є і економічні, і політичні інтереси?

Тому ми, одночасно зі скороченням, будемо зростати.

– Багато говорять про те, що український бізнес має вийти на ринки ЄС. МЗС якось допомагає в цьому?

– Я наведу статистику: за останній рік мережа МЗС результативно опрацювала 2,5 тис. запитів наших компаній, які привели до укладення контрактів. Наші посольства ініціювали участь у 150 тендерах, які принесли нашим компаніям майже 700 мільйонів доларів. Звісно, я б хотів, щоб це було, умовно, 7 мільярдів, але 700 мільйонів доларів – це саме тендери, які були ініційовані посольствами для наших компаній.

Зараз у нас створюється сайт ради експортерів і імпортерів.

Він поки працює суто в тестовому режимі Але навіть зараз ми не можемо відбитися від запитів. Бізнес сприймає наш підхід.

І йдеться не лише про Європу. У нас зараз відбувається відкриття нових ринків.

Колись мій чилійській колега дуже запрошував мене до Чилі. Я туди не доїхав, оскільки пріоритети нині інші. Але, відпрацьовуючи візит, запитали, чи є українські бізнесмени, які б хотіли бути в делегації, супроводжувати міністра.

Протягом декількох тижнів зголосилися майже 100 бізнесменів!

Або приклад зі сфери ЄС. Навіть я був здивований, як нам дякували представники наших молочників за консультації щодо їхнього виходу на ринок ЄС. Колись, у 2003 році, я починав просування українського меду на ринки ЄС. Тоді мені всі казали, що це неможливо. А зараз ми для Євросоюзу є одним з найбільших експортерів меду, причому і звичайного, і біомеду.

Але багато хто думає, що МЗС займається тільки безпековими питаннями 22 години на добу, і економічну дипломатію поступово відсунув. Але запевняю, це не так.