Глава роду Габсбургів нечасто згадується в українських медіа. Хоча Карл фон Габсбург – відомий громадський діяч, який разом зі своїм батьком Отто фон Габсбургом чимало зробив для створення єдиної Європи та інтеграції східноєвропейських країн до ЄС. При цьому історії властиво повторюватися – не випадково нинішні проблеми ЄС багато в чому збігаються з причинами розпаду імперії Габсбургів. Саме тому історичний досвід мирного співіснування європейських країн є таким важливим і для сьогоднішньої Європи.

– Що означає бути главою роду Габсбургів?

– На таке питання складно відповісти, оскільки мені нема з чим порівнювати – я ніколи не був ніким іншим. Статус глави сім'ї зобов'язує виконувати безліч адміністративних функцій, в тому числі – представляти родину в різних країнах. Таких заходів – наприклад, пов'язаних з початком Першої світової війни, – минулого року було дуже багато.

– Ваш батько, Отто фон Габсбург, був відомий і як громадський діяч – один із ідеологів об'єднаної Європи. Ця діяльність триває і зараз?

– У моєї сім'ї як мінімум 800 років досвіду професійної політичної діяльності.

Можна навіть сказати, що займатись європейською політикою – найприродніша справа для нас.

Наприклад, ми з батьком одночасно були членами Європарламенту, тільки від різних країн.

Карл і Отто фон Габсбург

Водночас мій брат був послом Угорщини в Євросоюзі, а молодша сестра – представником Європарламенту від Швеції. А ще одна моя сестра була послом Грузії в Німеччині.

А якщо подивитися на наше молодше покоління, то вже багато моїх племінників і племінниць також роблять кар'єру як європейські політики.

– Отже, династія Габсбургів сама по собі об'єднує Європу...

– Якщо подивитися на історію, то важливо, що імперія Габсбургів поєднувала в собі різні народи в Європі. І тепер це не лише історичне ім'я, а й бренд.

Можливо, у нас немає зараз такого впливу, як в інших монарших родин, але ми намагаємося залишатися в політиці і підтримувати ті ідеї, які в нашій родині йдуть з минулого.

– Що ж це за ідеї?

– Наша ключова ідея – універсальне держава. Тільки не треба трактувати це як одну з імперій минулого, таку як Британська або Німецька.

Йдеться про інше – про необхідність наднаціонального права. Тобто – надправо замість наддержави.

Зараз Євросоюз – це логічне завершення того, до чого ми прагнули в минулому.

Варто нагадати, що для адміністративної, військової чи громадської кар'єри в імперії Габсбургів необхідно було знати кілька мов. Це було виявом поваги до всіх її народів. У подібному напрямку до сьогодні рухається і Євросоюз.

Крім того, порівняно з іншими країнами, суспільство в Австрійській імперії було більш відкритим і ліберальним – це і дозволяє називати його витоком Євросоюзу.

– Схоже, ви прагнете довести справедливість цієї ідеї на особистому прикладі. Можна сказати, що Габсбурги почуваються громадянами не окремої країни, а всієї Європи?

– Звичайно ж так! Наприклад, я зараз є громадянином Австрії, але це швидше просто збіг. Я народився і виріс у Німеччині і тривалий час мені було заборонено жити в Австрії. Тільки-но така можливість з'явилася – я переїхав туди.

Варто навести й приклад мого батька. Коли він був депутатом Європарламенту, то дуже уважно стежив за подіями в країнах, що раніше входили в імперію, і по можливості намагався їм допомагати.

Тому я вважаю себе патріотом не однієї країни, а всієї Європи.

– А як щодо України?

– Безумовно, оскільки кожному, хто подорожує по Україні, зрозуміло, що це європейська країна. Проблема лише в тому, що мало хто подорожує.

До складу імперії Габсбургів входила лише частина України, але ми розглядаємо вашу країну як абсолютно цілісну і європейську і раді сприяти вашій інтеграції в ЄС.

– А що може зробити династія Габсбургів?

– Варто говорити не про єдину династію, якої вже не існує, а про окремих людей, багато з яких є політиками в різних країнах. Що ми можемо зробити?

У нас є можливість говорити про європейські перспективи України та вселяти цю ідею в голови європейців. Це те, чим я займаюся зараз і планую займатися в майбутньому.

– Чи є підстава говорити про особливу спільність нинішніх держав, які сто років тому входили до імперії Габсбургів?

– Я думаю, що є особлива спільність країн Східної Європи. І дивлячись на нинішню ситуацію, мені здається, що ця ідея досі актуальна.

– Що ви маєте на увазі?

– Зазвичай, коли ми дивимося на Європу, ми бачимо її поділ на східну і західну частини. Але та частина Європи, яка традиційно називається центральною, потребує підвищеної уваги. В першу чергу – в контексті ЄС.

Якщо ми знову повернемося до історії, то побачимо, що створенням ЄС ми зобов'язані подоланню конфлікту між Францією і Німеччиною. Але східноєвропейські країни через залізну завісу не могли бути членами ЄС. Це і сформувало певний фокус, що європейська політика відбувається виключно на Заході. І зараз, якщо дивитися на нинішній ЄС, видно, що в ньому домінує Німеччина.

Якщо змінити фокус і подивитися на ЄС як на баланс інтересів усіх країн, то результати вийдуть набагато кращі.

– Основна проблема ЄС – протистояння національного і загальноєвропейського векторів. Та сама проблема, що згубила імперію Габсбургів...

– Перший урок, який ми виносимо з історії Першої світової – війна почалася через зростання націоналізму. Зрештою, це призвело до Гітлера і Другої світової.

Якщо подивитися на сучасну Європу, то ми побачимо, що ЄС недосконалий. Існують окремі інституції, які суперечать ідеї єдиної Європи.

– Що це за органи?

– Поряд з Європарламентом і Єврокомісією існує Європейська рада, де всі члени представляють національні інтереси. Це призводить до конфліктів у рішеннях Єврокомісії та Європейської ради.

Один з принципів ЄС, який зараз сприймається неправильно – це принцип розділення і підпорядкування. Ніхто не розуміє, що це означає.

Представники європейських країн впевнені, що першочерговими є інтереси їхніх країн, а вже потім – всього ЄС.

Але це не так! Це принцип піраміди, де в основі лежать всі питання, що стосуються регіональної політики, в середині – національні питання і зверху – єдина політика ЄС. Головна ідея – не можна нічого зробити у верхньому шарі, що не було б успішним у нижньому.

І в цьому проблема – багато країн не згодні з тим, що питання, які вирішуються на регіональному рівні, не повинні вирішуватися на рівні національному.

На думку представників багатьох держав, такий принцип не має стосуватися їхніх країн. Але так не має бути. Це єдиний шлях для Європи.

– Такі проблеми особливо помітні в моменти кризи, як зараз у питанні біженців.

– Євросоюз тріщить в тих місцях, де спочатку не підтримувалися і не виконувалися його принципи.

Ти можеш встановлювати добрі правила, але якщо їх не виконують – це призводить до проблем. Це ми і бачимо в нинішній ситуації з ЄС.

Це було те, чим ми займалися в 1990-х роках – намагалися максимально посилити нагляд над ситуацією в ЄС. Якби у нас тоді було більше можливостей перевірити ті цифри, які нам представляла Греція – це дозволило б уникнути багатьох нинішніх проблем.

Зараз популярним є погляд на ЄС як на Європу двох швидкостей. Частина країн розвивається швидше, а частина – повільніше. Я категорично проти цього!

Можливо, це має підстави, якщо дивитися виключно з точки зору економіки, але ми дивимося на Європу як на об'єднання, яке дає своїм членам відчуття безпеки. За такого погляду позиція "двох швидкостей" неприйнятна.

– Якщо повернутися до династії Габсбургів. Чи потребує вона спеціального статусу, хоча б в Австрії?

– Ми не маємо потреби в жодних спеціальних статусах.

Сучасні Габсбурги

Хоча б тому, що велика частина династії після заборони на в'їзд до Австрії після Першої світової війни живе в інших країнах. Але при цьому у мене немає жодних переваг в Австрії тільки тому, що я Габсбург.

– І все ж, чому східноєвропейські країни після падіння соціалізму так і не повернулися до монархії? Адже у багатьох з них були свіжі традиції монархічного правління.

– Це був логічний крок у розвитку кожної країни. Але, крім того, варто відзначити і позицію представників монархічних родів.

Наприклад, моєму батькові пропонували пост президента Угорщини, але він згоден посісти його лише після всенародного референдуму. Він не хотів бути лише церемоніальною фігурою, яка призначається парламентом.

Те саме можна сказати і про представників інших монархічних родин. Усі вони хочуть займатися реальною політичною діяльністю, а не бути частиною декорацій, виконуючи лише церемоніальні функції.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"