"Європейська правда" підбила підсумки року у наших відносинах з Північноатлантичним альянсом онлайн-конференцією з Ігорем Долговим – заступником міністра оборони з питань євроінтеграції, а до того – послом України при НАТО.

Протягом години він відповів на 19 запитань, поставлених читачами, та декілька уточнюючих питань ЄП.

Як завжди, ми підготували для вас "вижимку" зі спілкування, яке виявилося справді цікавим і відвертим.

Далі – пряма мова заступника міністра.

Про прогрес України у зближенні з НАТО

– Чи стали ми ближче до НАТО? Я думаю, що так.

Я не думаю, що це варто оцінювати кількістю візитів чи кількістю людей, які побували на тих чи інших курсах.

Нині створена нова атмосфера в суспільстві і в Збройних силах.

Для мене показником, наприклад, є відвідини Яворова, де відбуваються міжнародні тренування, де наші хлопці, які прийшли із зони АТО, проходять навчання, нові й нові цикли, удосконалюють свої можливості і спроможності за допомогою інструкторів з країн-членів НАТО.

Ось це для мене – реальні кроки, які свідчать про зміни.

Чи вони достатні? Завжди хочеться більшого.

Міністр оборони України Степан Полторак у нещодавньому інтерв’ю  сказав, що для реформування Міністерства оборони треба до трьох років, для реформування Збройних сил і структур Генерального штабу – до п'яти років.

Про потребу в західному летальному озброєнні

– Міноборони і Збройні сили – це не ті організми, де можна говорити категоріями "вірю чи не вірю".

Тут важливо – є можливість чи немає можливості, потрібно чи не потрібно.

Хотілося, безумовно мати закордонну летальну зброю.

Але потрібно думати про те, що буде через рік, через два, через п’ять.

Тому ми в першу чергу повинні думати про те, щоб розробляти власну зброю.

У нас є технології, здібні інженери. Ми можемо не тільки виробляти, а й продавати. Отже, при тому, що хотілося б мати і чуже, треба робити своє, виготовляти зброю такої якості, щоб за нею стояли черги.

Про приватизацію підприємств оборонного комплексу

– Я підтримую цю ідею, враховуючи, що ми живемо в епоху глобалізації. Це – виклик, але в той же час може бути перевагою. Можна брати краще і робити його ще кращим. Я за таку співпрацю.

Наприклад, я за те, щоб засоби зв’язку не лише куплялись Україною за кордоном, а й вироблялися у нас.

Самотужки виготовляти такі прилади дорого, не завжди їх виробництво буде швидким, і без входження в міжнародну мережу (з виробництва такого обладнання) важко говорити про конкуренцію нашої продукції у світі.

Про Укроборонпром і приватних виробників військової техніки

– Останній рік показав, що так, він здатний (постачати якісну продукцію).

Чи має бути тільки він? Ні, немає такого зобов'язання.

За назвою Укроборонпром – багато підприємств, багато людей, багато розробок. Не всі вони потрапляють до замовника без конкуренції.

Є різні заводи, наприклад, із виробництва бронетехніки. Це не тільки завод імені Малишева, а й Львівський, Київський ремонтні заводи, всі вони продукують і всі вони ведуть між собою певну конкурентну боротьбу. Міноборони має власні потужності щодо ремонту техніки, і багато чого було зроблено і модернізовано підприємствами, які входять в структуру Міністерства оборони.

Тому я б не сказав, що наявність Укроборонпрому зменшує можливості. На сьогодні ця структура є достатньо конструктивною.

Про розбудову протиповітряної оборони та бойової авіації

– Я не вважаю коректною думку про те, що українська авіація і ППО є слабкими.

Чи достатньо техніки? Завжди хочеться більше і кращої. Але тут треба дивитися на співвідношення ціна-якість.

Подивіться на наших сусідів-членів НАТО. Деякі з них ще використовують радянську авіатехніку, адже заміна – це не так швидко і не дуже дешево.

Розробка вітчизняних систем ППО теж продовжується.

Міністр оборони Степан Полторак визначив розвиток ППО та Військово-повітряних сил як пріоритет на наступний рік. Будемо сподіватися, що ми посилимо потенціал у цих сферах.

Про членство в НАТО

– Я зможу сказати, що свою задачу виконав, коли на майбутніх самітах НАТО ми будемо брати участь не в якості партнера, а в якості члена Альянсу.

Але, звісно, це завдання не на один рік.

Треба не зупинятися на тому, що є, а рухатися вперед.

Це той напрямок, альтернативи якому немає.

Будь-яка реформа – це процес, який має свої стадії, свої фази. Перш за все реформа – це план, бачення, при реалізації якого не має бути сумнівів.

В Україні є чітке бачення того, до чого ми прагнемо. Воно сформувалось, коли життя показало, що Україна не може самостійно забезпечити власну безпеку.

Будапештський меморандум теж не забезпечив нашої територіальної цілісності.

Ми можемо продовжувати цю практику (самостійно забезпечувати свою безпеку) і далі. Але це неефективно. Доведено практикою і життям, що союз – це найкращий спосіб гарантувати нашу безпеку.

Наразі нам треба зробити все, щоб українська армія була готова вступити в НАТО "хоч завтра".

Мені особисто хотілося б, щоб наші Збройні сили були у цьому плані схожі на Збройні сили Швеції. Збройні сили цієї країни є повністю сумісними зі стандартами НАТО, вони є партнерами, беруть участь у спільних військових операціях, але Швеція не є членом Альянсу.

І вони можуть набути членства в НАТО хоч наступного дня, якщо буде таке рішення.

Про референдум щодо членства в Альянсі

– Референдум не є обов’язковим для того, щоб стати членом НАТО.

Є різні історичні приклади, як це робити. Разом з тим ми розуміємо, що Україна – велика,  різноманітна країна, народ якої не є однорідним, має різні погляди, різні історичні й культурні традиції.

Тому доцільно (проводити референдум) тоді, коли ми будемо готові запитати в народу:

"Шановні українці, чого ми хочемо? Ми реформували ЗСУ, ми перемогли, ми відстояли територіальну цілісність країни. Тепер ми можемо подумати над тим, куди і як нам йти далі. Власними силами чи подавати заявку на вступ до НАТО?".

Всенародний референдум – це справедливий, чесний, відкритий и прозорий шлях. Хоча в світі є різні приклади.

Про перемогу у війні

– Не буду дискутувати про те, що перемога відкладається на роки.

Я в це вірити не хочу. Хоча я й казав, що не личить мені говорити категоріями "вірю-не вірю".

Ми виконуємо завдання. Є завдання відновити територіальну цілісність держави, треба виконати.

Про бюджет Міноборони на 2016 рік

– Чи всі задоволені, в тому числі й Міноборони? Звісно, ні. Я не помилюся, якщо скажу, що немає в світі такого Міністерства оборони, яке було б задоволено тими коштами, які виділяються.

Йдеться про те, як ефективно використати те, що може дати держава сьогодні. А може дати доволі багато. Хочу нагадати, що відповідно до рішення РНБО на сферу національної безпеки в Україні має виділятися не менше 5%. Це досі значні кошти. Але йдеться не лише про армію, йдеться про всі силові структури.

До слова, в країнах НАТО тема фінансування оборони також є актуальною. Я не пам’ятаю жодного року, коли б генеральний секретар НАТО не закликав країни-члени витрачати на оборону 2% від ВВП. Лише кілька країн можуть похвалитися цим.

Отже, проблема – не виключно українська.

Українська ж проблема в тому, що ми ведемо бойові дії, і дійсно треба щодня забезпечувати бійців, а паралельно з цим проводити реформу ЗСУ і Міноборони, приводити у відповідність стандарти.

Чи передбачені на це кошти? Так, передбачені. Але недостатньо мати окремий рядок у бюджеті для переходу до стандартів НАТО.

Візьмемо для прикладу такий напрямок, як підготовка військ. Щоби наші підрозділи навчалися за стандартами НАТО, треба оновити підручники, треба мати відповідні статути і так далі. Це і є стандартизація.

Чи вона окремо фінансується? Ні, фінансування йде за позицією підготовки Збройних сил.

Про стандарти НАТО

– У нас часто навіть серед фахівців немає чіткого розуміння, що таке "стандарти НАТО".

Стандартів, які законодавчо затверджені угодами між країнами-членами НАТО, понад 3 тисячі.

Вони потрібні для взаємосумісності. Найпростіший приклад: треба заправити танк, залити в нього пальне; а для цього треба, щоб горловини баків для пального булі однакові. Щоб будь-де можна було заправити цей танк.

Щоб показати, наскільки широким є спектр стандартизації, наведу інший приклад: у НАТО є стандартизований протокол допиту військовополонених.

Якщо хтось думає, що краще без стандартів НАТО, то це помилкова думка. Стандарти – це те, що перевірено часом. А ми у багатьох сферах поки що відстаємо, і багато в чому досі користуємось радянськими оборонними стандартами.

Ігор Долгов,

заступник міністра оборони з питань європейської інтеграції,

посол України при НАТО в 2010-2015,

заступник міністра закордонних справ у 2004-2006 роках