Ерхард Бузек: У певному сенсі я фанат Трампа – він може стати "пенделем" для ЄС

Середа, 14 грудня 2016, 10:24 — , Європейська правда
Фото Австрійського національного університету, anu.edu.au

Ерхард Бузек – 75-річний ветеран австрійської політики. Був заступником канцлера у 1990-ті роки. Очолював Народну партію, у 2000-х тривалий час був спеціальним координатором Пакту стабільності для Південно-Східної Європи.

Він вільно орієнтується у питаннях Євросоюзу, його відносин із балканськими країнами, Туреччиною. Активно цікавиться Україною.

Почали ми інтерв’ю з недавньої резонансної події в Австрії – президентських виборів. Величезний інтерес до них був прикутий насамперед через можливу перемогу кандидата від крайньо правої Партії свободи Норберта Гофера. Цього не сталося – але питання залишилися.

 Чи справді Австрія була за крок якщо не до катастрофи, то до великої небезпеки – а з нею і весь Євросоюз?

– Можливо, так виглядало в контексті низки інших подій та процесів – Brexit, зростання популярності партії "Альтернатива для Німеччини" тощо. На перший погляд, перемога кандидата від крайньо радикальної партії стала би ще одним свідченням руху в такому напрямку.

Але я би не перебільшував значення минулих виборів. За австрійською Конституцією повноваження президента не надто вагомі - набагато важливішим є уряд.

До речі, вважаю просто жахливим висвітлення цих виборів європейськими та міжнародними медіа, що лякали світ саме наближенням катастрофи. Багато хто з них втратив інтерес відразу ж після того, як стала зрозумілою перемога Ван дер Беллена. Сенсації ж не сталося.

 Але ж президент в Австрії таки має законодавчі важелі для зміни канцлера та призначення дострокових виборів?

– Так, за Конституцією має. Але ніхто ще цим не користався.

В Австрії є певні традиції поведінки політиків при владі. Якби президент так вчинив, це викликало би шок в суспільстві та значно зменшило би його шанси на переобрання. Тому не думаю, що Норберт Гофер у разі перемоги на минулих виборах пішов би цим шляхом.

 Багато людей поза Австрією здивовані, що мало не половина австрійців проголосували за представника партії, що сповідує далекі від європейських цінностей погляди. Чому?

– Треба розуміти, що рейтинг Партії свободи нині - близько 30%. Інші голоси на виборах прийшли від протестного електорату. Це не означає, що ті люди поділяють погляди праворадикалів – їм хотілося "натерти пику" чинному уряду.

Звичайно, результат Гофера підказує іншим партіям, що вони мають бути переконливішими для виборців. Це тим більше важливо з огляду на наступні парламентські вибори (мають відбутися 2018 року. - Ред.).

Зрозуміло, Партія свободи пройде на них до парламенту. Але так само ясно, що вона не здобуде більшості. Чи піде на коаліцію з нею хтось із чинних урядових партій? Поки що вони маневрують і не дають чіткої відповіді. Питання відкрите.

А про ставлення австрійців до Євросоюзу та його цінностей свідчать регулярні опитування. Прихильники членства в ЄС стабільно складають понад 60%. Хоча, звичайно, Євросоюз зараз багато критикують.

 Ви були одним із тих, хто привів Австрію в Євросоюз 1995 року. Чи велика різниця між тодішніми очікуваннями від членства і теперішньою дійсністю?

– Насправді, очікування тоді не були чітко визначеними. Один з головних аргументів звучав так: ми завжди були частиною Європи і тому зараз повинні бути в ЄС.

Щодо дійсності, то реальною проблемою є надмірна забюрократизованість Євросоюзу. Він складний, і до того ж його не пояснено правильним чином. Людям не змогли донести інформацію про сенс Євросоюзу.

 Які головні переваги від членства в ЄС отримала Австрія?

– Насамперед економічні. Поза сумнівом, перевагами також є все, пов’язане з Шенгенським простором.

Тому я дуже критичний до поновлення прикордонних перевірок всередині його. Німеччина збирається продовжити цей контроль на кордоні з Австрією до 15 лютого 2017 року.

Це жахливо для австрійців – стояти на автобані дорогою до Мюнхена і показувати паспорти. Але це також і рішення нашого уряду: наш міністр закордонних справ дружній із баварцями, вони однаково дивляться на питання біженців. Баварці й попросили його про контроль на кордоні.

 Біженці – це справді велика проблема для Німеччини, а наступного року там ще й парламентські вибори.

– Так, це внутрішня проблема Німеччини. Баварія справді страждає від напливу біженців, бо туди їх прибуло дуже багато. І є різні погляди на це й суперечка між Мюнхеном та Берліном. А ми, австрійці, опинилися у цій битві поміж ними.

– Антимігрантські настрої в багатьох країнах ЄС підсилюють і настрої проти подальшого розширення Євросоюзу. Як ви вважаєте, чи має шанси якась із країн Балкан приєднатися до нього в осяжному майбутньому?

– Більшість в ЄС чітко підтримала приєднання Хорватії 2013 року. Стосовно інших країн регіону ситуація складніша, бо бракує розуміння того, що вони собою представляють.

Однак і якогось руху проти їхнього приєднання немає. Так само і дискусії в ЄС щодо ухваленого ним на початку 2000-х рішення про те, що всі країни Західних Балкан стануть згодом його членами.

Отже, якщо ті ж Сербія, Чорногорія чи Албанія послідовно рухатимуться в бiк Євросоюзу, спротиву їхньому членству не буде.

 З Сербією досить дивна ситуація: з одного боку, вона кандидат на вступ до ЄС, з іншого – виглядає проросійською, відмовляється приєднуватися до санкцій Євросоюзу проти Росії.

– Емоційні симпатії сербів до росіян мають довге історичне коріння, і не варто очікувати, що це зміниться. Нинішній президент Сербії також виказує до Росії симпатії, але вони не впливають на поступ країни в напрямку Європейського Союзу.

Це типово балканська ситуація. Суміш поглядів та тем – і, зрештою, прагматичні рішення.

Чорногорці також симпатизують росіянам. Є навіть такий вислів, який їм приписують: "Нас і росіян 150 мільйонів!". Але водночас вони дуже завзяті у своєму шляху до ЄС.

Це – Балкани.

 На початку 2000-х ви активно адвокували надання перспектив членства країнам цього регіону. Чому це було важливо?

– Нам потрібна стабільність на Балканах. Це, серед іншого, міст на Близький Схід. Нестабільність у цьому регіоні становитиме небезпеку.

З іншого боку, Австрія має з Балканами традиційно міцні зв’язки. Тому в нас немає застережень проти їхнього членства – на відміну від членства Туреччини. В Австрії найбільше опозиційні цьому настрої в усьому ЄС.

 Але ж Туреччина має статус кандидата – а це означає, що раніше всі країни ЄС погодилися на її членство. Водночас зараз низка держав виступає проти. Де логіка?

– Правда в тому, що країни-члени ЄС не були надто надто серйозними щодо Туреччини. Погодилися дати їй статус кандидата – але насправді не хотіли бачити її в Євросоюзі.

Думаю, рішення ЄС про надання туркам перспектив членства було спричинено тиском США. Американці послуговувалися міркуваннями безпеки, в тому числі фактором російської присутності в Чорному та Середземному морях.

Але все змінюється.

Через останні дії президента Ердогана питання членства Туреччини стає ще складнішим. У мене таке відчуття, що воно закрите. Та й виглядає так, що турецька влада сама вже не зацікавлена в членстві.

Для нас реальна небезпека турецької ситуації в тому, що Ердоган може завантажити біженців з сусідніх з ним країн на кораблі й відвезти їх до Греції чи ще кудись в ЄС.

 Туреччина отримає безвізовий режим, якого активно домагається?

– Це питання готовності країн-членів платити ціну за послуги Туреччини з припинення потоку біженців. Відповідь на нього поки - і так, і ні.

Для відносин ЄС і Туреччини дуже погано буде, якщо турки займуть позицію: якщо ви не робитимете так - то ми зробимо ось так. Це може призвести до того, що країни-члени скажуть: що б не відбувалося, на поступки не підемо. 

Зараз ситуація у підвішеному стані.

 Україна, на відміну від Туреччини чи Західних Балкан, так і не отримала від ЄС перспектив членства. Чому?

– Я вважаю помилкою, що Євросоюз досі чітко не заявив: Україна може стати його членом.

Востаннє ця помилка проявилася тоді, коли моя співвітчизниця Беніта Ферреро-Вальднер опікувалася в ЄС питаннями сусідства.

Справжня причина такої політики зрозуміла: всі дивляться на Москву. Це дуже погано, що Росія – як от зараз Туреччина – намагається диктувати ЄС, що він має робити.

З боку ж Євросоюзу нонсенсом було розраховувати на прихильність Росії через те, що він не дасть чогось Україні. Та й ці очікування не справдилися.

 Чому формальний статус потенційного кандидата важливий для України?

– Процес приєднання до ЄС може тягнутися 10 чи 20 років, але надзвичайно важливо його розпочати. Перспективи членства прокладають шлях до переговорів про вступ. Під час цього процесу ви вчитеся й дізнаєтеся, що означає бути членом ЄС, проводите величезні зміни у законодавстві та управлінні.

По тих самих балканських країнах дуже добре видно, як це працює. Перспектива членства підштовхує уряди рухатися в напрямку ЄС.

Щодо України, то в Євросоюзі зараз мала би бути принаймні дискусія щодо її майбутнього в ЄС.

 Як Україна виглядає зараз ззовні та яким ви бачите її майбутнє?

– Скажу за Австрію - ми не маємо достатньо інформації про Україну. Критикуємо українців за те, що вони роблять менше, ніж могли би. В медіа бувають хороші військові репортажі.  

Бракує інформації про людей, громадянське суспільство. Ми переважно чуємо і читаємо про Порошенка, Тимошенко. Але ж це не вся Україна.

Майбутнє в України - важке. Я не очікую, що Путін виконає якісь публічні обіцянки. Його стратегія дуже примітивна і очевидна - вмикати і вимикати кризи в різних місцях: Україні, Сирії, Молдові.

 Євросоюз зможе продовжити санкції проти Росії – на півроку чи рік?

– Думаю, так.  

Хоча я не прихильник санкцій. Коли свого часу займався Балканами, санкції було накладено на Югославію. Наслідком стала поява олігархів з великими грошима, які купували партії, медіа, культивували корупцію тощо.

Це також відбувається у Росії.

Санкції не дають великого ефекту. Ціни на нафту набагато більше впливають на російську економіку. Тому в мене відчуття, що санкції - це неправильний підхід. Вони виглядають більше як для нашого задоволення.

У будь-якому разі треба більше єдності cеред держав-членів - це найгостріша проблема ЄС загалом.

 Якщо не санкціями, то як можна зупинити Путіна?

– Над цим потрібно думати. Інакше Європа припинить існування. До речі, думаю, що дуже цікавим буде вплив Трампа на європейські справи.

У певному сенсі я його фанат – поведінка Трампа може стати "пенделем" європейцям – щоб вони не озиралися на США, а вчилися діяти самі. Нас надто довго привчали до такого – та, цю роботу зроблять американці. Так більше не буде.

Але Трамп жахливий, це правда.

Інтерв'ю взяв Анатолій Марциновський,

журналіст "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: