Бен Ходжес – представник американської військової еліти. Він має за плечима досвід війни в Іраку, де очолював бригаду, а також в Афганістані, де обіймав кілька керівних посад. Від 2014 року генерал-лейтенант Ходжес очолив Сухопутні війська США в Європі (United States Army Europe).

З 59-річним генералом "Європейська правда" мала змогу поспілкуватися на полях Львівського безпекового форуму. І навіть короткого спілкування було достатньо, щоби переконатися: Бен Ходжес здатний зруйнувати українське уявлення про кар’єрних військових. Він відкритий до спілкування з пресою, не боїться сміливих заяв і, до слова, просуває в Україні військову реформу, що має призвести до появи саме таких офіцерів.

Та перед тим як відповідати на "серйозні" запитання, генерал поділився особистим: історією про те, звідки бере корені його прихильність до України. 

"Три роки тому, у 2014 році, ми прямували до Яворова на навчання та мали кілька годин у Львові. Ми вийшли на вулицю у центрі міста, і тут до нас несподівано підійшла якась літня жінка і спитала, хто ми. Зі мною був колега, литовський військовий, тому він допоміг з перекладом.

Я відповів, що ми з НАТО, і вона, щойно почула це, розплакалася. 

Той самий "генеральський" рюкзак зі стрічкою

Вона дякувала нам за допомогу, яку НАТО надає Україні, говорила, наскільки це важливо. А потім зняла зі своєї сумки стрічку і віддала її мені. Відтоді – вже три роки – ця стрічка завжди зі мною".

За три роки на посаді Бен Ходжес був в Україні чи не десяток разів. Американський генерал каже, що не лише допомагає тренувати наших солдатів: він наполягає, що так само США є чого повчитися в України. Про це, а також про  підтримку з боку Альянсу – в інтерв’ю на ЄвроПравді. 

– У 2014-2015 роках чимало говорили про небезпеку повномасштабного вторгнення РФ до України. Чи лишається така небезпека донині?

– Не думаю, що можна говорити про високу імовірність такого сценарію. А шлях, який робить це менш реальним, однозначний: ви маєте демонструвати свою готовність до такого сценарію. Всі мають бути свідомі того, що Україна здатна до спротиву, що у вас є також розвідувальна спроможність.

Власне, в цьому i полягає стратегія стримування, яку сповідує НАТО: мати спроможність і демонструвати її. У мене є впевненість, що українське керівництво і безпекові структури розуміють цей підхід.

Хоча, звісно, я хочу підкреслити, що Росія також має нести відповідальність за "зниження температури".

– Що дозволило зменшити небезпеку нового військового загострення?

– Перш за все, це ваші військові, які зупинили просування росіян та керованих ними сепаратистів. Це не скасовує того, що українська армія потребує реформ, і на щастя, я бачу у вас прагнення до змін.

Свою роль, звісно, відіграла також підтримка Заходу.

Але вам треба бути свідомими того, що ця підтримка не є вічною.

Вона не зберігатиметься назавжди, якщо ми не будемо бачити, що Україна продовжує рух дорогою реформи. Якщо не буде прозорості у витрачанні коштів в оборонній промисловості, якщо виплати коштів військовим не стануть безумовно прозорими, якщо не збільшиться контроль за бюджетом – тоді з’явиться ризик, що окремі західні держави втратять інтерес до України або ж з’явиться так звана "втома від України".

Запобігти цьому сценарію та зберегти довіру з боку Заходу – це ваша відповідальність.

Проблема корупції, нестача реформ – це вразливість України, яку Росія використовує буквально щодня, щоби підірвати український уряд та довіру українців до державних інституцій.

Саме тому ці реформи є не менш важливими, аніж танки чи артилерія.

– Ви говорите про небезпеку появи "втоми від України" – отже, зараз її ще немає, вірно?

– Не візьмуся говорити за всі країни. Хоча, звісно, є країни, які мали і мають дуже високий рівень очікувань щодо змін в Україні. Власне, у всіх країн є очікування щодо реформ у сфері прозорості, у боротьбі з корупцією.

Але з боку США, безумовно, і нині є відданість Україні.

Чи віримо ми в успіх реформ? Абсолютно!

Через це в Україні зараз перебувають 250 американських солдатiв, минулого тижня я був з ними на Яворівському полігоні. Ми з Україною – партнери. А партнерство означає спільну відповідальність за успіх.

– У дискусіях на Львівському безпековому форумі ви кілька разів згадували про те, що армія США отримує новий досвід і нові навички завдяки співпраці з українськими військовими. А від інших союзників ви чуєте про таку користь для них?

– Поза сумнівом!

Ми справді багато чого навчилися в українських солдатiв, які стикнулися в боях з російською артилерією, з ракетами, з дронами, з російськими засобами радіоелектронної боротьби. І не лише ми цінуємо цей досвід – всі (союзники) взяли його до уваги, інкорпорували його у свої навчальні системи.

Український досвід нагадав нам про смертельну небезпеку бойових дій, коли російська артилерія дізнається про координати вашого підрозділу і туди "прилітає".

Проблеми, з якими наша армія стикалася в Афганістані чи в Іраку, дуже відмінні від того, що ми бачимо у вашому протистоянні з росіянами. Це і маскування, і потреба "розсіюватися", і проблема з тими діями, які видають ваше розташування.

Той досвід, який ми отримали завдяки українській армії, без перебільшення, "розбудив" нас усіх.

– Я не просто так про це питаю. Річ у тім, що одним з критеріїв членства в НАТО є здатність держави додати свій внесок у спільну євроатлантичну безпеку. То виходить, цей критерій ми виконали?

– Всі визнають внесок України – зрештою, ваші солдати брали участь у операціях в Іраку та Афганістані, у місіях Альянсу по всьому світу. Так само, як зараз – грузинські солдати. І тому справді є повага до чоловіків та жінок з українських збройних сил.  

– Офіційний Київ ставить мету досягти стандартів НАТО до 2020 року. Чи досяжна ця мета?

– Я не хотів би коментувати конкретний рік. Але Україна справді не просто може, а й повинна продовжити модернізацію та приведення до західних стандартів у своїх збройних силах. І йдеться не тільки про техніку.

Вам треба вивільнити і використати талант молодих українців, допустити їх до процесу ухвалення рішень.

Це потребує зміни системи військового навчання; ви маєте  заохочувати незалежне мислення. І я знаю, що генерал Муженко підтримує таку думку, хоча досі в Україні відбувалося інакше.

Отже, вам потрібно змінити чимало. Потрібно продовжувати інвестиції в навчальні центри, такі як Яворів. Так, це тривалий і дорогий процес, але якщо ви хочете мати ефективні та добре навчені збройні сили – це треба робити.

– Чи ви особисто вірите, що Україна зрештою відновить суверенітет на всій своїй території, включаючи Донбас та Крим?

– Такою є офіційна позиція США! Крим лишається територією України, ми вважаємо і будемо так вважати! І навіть Росія десятки років тому визнала, що це – українська територія!

Звісно, я не знаю, коли це станеться, як довго це триватиме...

До прикладу, США так ніколи і не визнали анексію Литви, Латвії та Естонії (Радянським Союзом). Це забрало понад півсторіччя, але зрештою вони знову стали незалежними. Те саме – з об’єднанням Німеччини.

США чітко слідують політиці поваги до суверенітету.

– Чи можливе відновлення суверенітету України виключно дипломатичними методами, чи військові повинні мати свою роль поруч з дипломатами?

– Фрідріх Великий колись сказав, що дипломатія без зброї – це як оркестр без інструментів.

Звісно, дипломатія завжди повинна бути в пріоритеті. Будь-яка людина в формі скаже вам, що віддала би перевагу дипломатичному вирішенню. Але коли у вас є інші реальні інструменти – економічні, інформаційні та військові – вони стають частиною спільних зусиль.

Яким конкретно має бути "рецепт" формування цієї суміші – вирішувати не мені. Я відповідаю лише за готовність військової компоненти.

– На вашу думку, чи припустився Захід стратегічних помилок у своїй політиці щодо Росії, які зрештою додали свій внесок у початок агресії? Що би ви зробили інакше, якби мали можливість повернути час?

– Я не бачу таких помилок з боку Заходу!

Ми три з половиною роки тому вивели з Європи останній американський танк. Німеччина серйозно знизила свою танкову потужність, Нідерланди позбавилися всіх без винятку танків. Отже, Захід суттєво знизив військову потужність.

І я не вважаю, що це помилка.

Росія зараз розповідає, що Захід залякував її, але це повна неправда, реальність доводить протилежне.

І єдина причина, через яку ми почали повертати американську бронетехніку до Європи – це дії Росії. Це – російська атака на Україну, окупація 20% Грузії та агресивна поведінка щодо країн-членів Альянсу.

–  Чи можна бути впевненим, що тепер США надовго залишать танки на європейському континенті?

– Так. Моя думка – нам потрібно продовжувати робити те, що ми почали. І треба зберігати присутність так довго, як знадобиться, навіть попри інші виклики і потреби, які виникають у світі – на Близькому Сході, в Кореї та інших місцях, де США мають відповідальність.

Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"