Помічник генсека: Україна одного дня стане членом НАТО, і неважливо, чи буде на цьому шляху ПДЧ
Алехандро Альваргонсалес – третя людина в цивільній ієрархії НАТО після генерального секретаря Єнса Столтенберга та його заступниці Роуз Геттемюллер (інтерв’ю з нею ЄвроПравда публікувала в квітні). У штаб-квартирі Альянсу Альваргонсалес веде ключову для нас тему – він очолює підрозділ політики та безпеки НАТО.
Минулий робочий тиждень помічник генсека завершив у Києві. Четвер він провів разом з українськими урядовцями, а у п’ятницю виступив на форумі Yalta European Strategy, організованому фондом Віктора Пінчука, де й поспілкувався з "Європейською правдою".
Це – перше інтерв’ю представника верхівки НАТО після минулого саміту Альянсу. Тож ми спитали і про Угорщину, і про ПДЧ, і про те, що у рішенні саміту виявилися дуже різні формулювання щодо України та Грузії. Та почали ми з вражень натівця щодо його участі в засіданні урядової комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції. І навіть з цього питання коментарі виявилися доволі цікавими.
"Ви ще можете дещо зробити до виборів"
– Під час цього візиту до Києва ви були на засіданні урядової комісії, що координує наш рух до НАТО. Як враження? Чи співпало з тим, що ви очікували?
– Я зміг познайомитися з відповідальними за всі важливі напрямки реформ, за різні сфери реформ, побачив, що вони роблять, почув їхні очікування. І я вам скажу, що ця зустріч мене надихнула.
Україна справді знайшла на ці посади тих людей, які готові вести державу історично правильним шляхом. І це дуже, дуже важливо! Я побачив людей, які прагнуть проводити реформи не через те, що до них приїздить якийсь іноземець, типу мене, і час від часу підштовхує їх робити те чи інше – вони роблять це через те, що їхня робота змінює країну на краще. Вони розуміють, що одного дня треба буде звітувати перед людьми про те, чого вдалося досягти, і намагаються зробити все від себе залежне.
Отже, мене справді надихнуло те, що я побачив.
– А у нас і досі лишається мета повної сумісності України зі стандартами НАТО до 2020 року? Бо останнім часом не так часто про це чуємо.
– Україна здійснює реформи протягом чотирьох останніх років, і за ці чотири роки ви зробили більше, ніж за попередні 20. Але для країни, вихідний стан якої є таким, який мала ваша держава, зміни не є питанням року, двох або чотирьох. Потрібно набагато більше часу, більше зусиль, більше залучених людей. Та якщо зусилля зберігатимуться – ви дійдете потрібного результату.
В НАТО є понад 1300 елементів стандартизації, які Україна має впровадити, ввести у власне законодавство, у нормативну базу. Україна має прогрес на цьому шляху. Ми, звісно, хотіли би бачити більше – але ми завжди хочемо більшого.
Я чудово розумію, що зараз ви входите у передвиборчий період, але я впевнений, що і до виборів ви можете дещо зробити. Виділю одне питання, про яке я говорив з колегами в Києві: це розвиток нещодавно ухваленого закону про національну безпеку.
– То що з приводу 2020 як року повної сумісності України та НАТО? Чи наполягає Україна на цій даті?
– Ми не говорили про конкретні дати, але я закликав українських партнерів зважати на те, що є окремі важливі завдання, які ще чекають на вирішення.
"Неважливо, що буде на шляху до членства – ПДЧ чи якісь інші букви"
– Президент Порошенко запропонував внести до Конституції наше прагнення вступу в НАТО. Що ви думаєте про це? Чи допоможе нам цей крок? Чи, може, навпаки, зашкодить?
– На саміті в Брюсселі з боку НАТО було рішення про те, що ми визнаємо євроатлантичні прагнення України. Ми також підтвердили рішення Бухарестського саміту (2008 рік, у ньому йдеться про те, що Україна та Грузія одного дня будуть членами Альянсу. – ЄП). Це – те зобов'язання, яке означає, що Україна має можливість приєднатися до НАТО.
Що ж стосується ваших внутрішніх рішень, ваших рішень щодо Конституції – в це ми не втручатимемося. Це рішення має зробити український народ і депутати.
– Можна бути впевненим, що це рішення не зашкодить нашому просуванню до НАТО?
– Я не бачу такої шкоди. Та щоб не впливати на внутрішньоукраїнське рішення, я не буду вдаватися у деталі.
– Ви згадали, що лідери НАТО підтвердили бухарестське рішення 2008 року щодо України та Грузії. Чому ж у заяві Брюссельського саміту згадки про наші держави настільки відрізняються?
– Тому що Україна і Грузія – надто різні країни, які перебувають у надто різному становищі і наразі – у дуже різному міжнародному контексті.
Але поза тим, я твердо вірю, що рішення, ухвалене в Брюсселі, свідчить про успіх у відносинах України та НАТО. Саміт НАТО – це не тільки підсумкова декларація. Це також заява генсека, це також те, що звучало на дискусії під час зустрічі керівництва Альянса. Ми знову підтримали цілісність і суверенітет України, засудили дії Росії на Сході України, в Криму і в Азовському морі.
Зрештою, ми у Брюсселі визнали прагнення України вступити до НАТО.
– Чекайте, але ми хоч і різні країни, та в Бухаресті нас згадали в одному реченні: "Україна та Грузія будуть членами НАТО". Брюссельський саміт у розділі про Грузію повторює ці слова та згадує про ПДЧ. А в українському розділі немає ні одного, ні іншого.
– Там йдеться, що НАТО підтверджує рішення Бухареста щодо вашої держави. І коли ми так говоримо, то це означає те саме: Україна одного дня стане членом НАТО.
Що ж стосується Плану дій щодо членства в НАТО, тобто ПДЧ, то нині немає фундаментального значення, чи буде на вашому шляху до членства саме ПДЧ, чи якась інша абревіатура.
Буває таке, що однакової мети можна дістатися різними шляхами.
Ось вам приклад: Боснія вже давно виконує ПДЧ, але тепер вона просить надати їй РНП, тобто річну національну програму, якої у них немає. Вони розуміють, наскільки важливим є цей інструмент. А Україна вже зараз має РНП. Задача цієї програми – допомогти Україні провести якомога більше реформ і забезпечити, щоби ваша держава прийшла так близько до НАТО, як тільки можливо.
Тому я вважаю, що ми з Україною рухаємося в правильному напрямку і обрали для цього правильний інструмент.
– Уточню щодо Грузії. Часто лунає думка, що одного дня наші країни все ж синхронізуються у просуванні до НАТО. Це можливо?
– Це не входить у наші плани. Ми будемо ухвалювати рішення, виходячи з реформ і ситуації, а вона надто різна, я на цьому наполягаю. Ідеї синхронізації України та Грузії (на шляху до НАТО) у нас просто немає.
"Потрібен закон про Службу безпеки України, та не тільки він"
– Чи правильно я розумію, що ви не вважаєте ПДЧ обов’язковим кроком на шляху до членства України в Альянсі?
– ПДЧ – це бажаний крок.
Так, за процедурою спочатку країни отримують план дій щодо членства – і для цього потрібен консенсус союзників, а потім запрошення до вступу – і тоді знову потрібне одноголосне рішення. Та водночас, якщо є консенсус членів НАТО про те, щоби пропустити етап ПДЧ – то, звичайно ж, це можливо зробити. Союзники мають право на таке рішення.
Тому справді обов’язковий крок є тільки один – це одноголосне рішення країн-членів, яке свого часу буде ухвалене щодо України. Але це буде можливим тільки після того, як відбудуться необхідні реформи.
– Дипломати кажуть, що українську РНП писали за зразком планів країн, які успішно приєдналися до Альянсу. Чи можна говорити, що наша програма є аналогом ПДЧ?
– Кожна країна відрізняється від інших. Кожна перебуває у різних умовах, до кожної висуваються різні вимоги на шляху до вступу в Альянс. У кожної держави – своя реальність, тому я би не порівнював українську РНП з документами інших держав. Та це й не потрібно.
Головне, до чого я закликаю: ви маєте зрозуміти той факт, що необхідні реформи. Для України ці реформи викладені в РНП – то треба цю програму виконувати. Причому це стосується як військових реформ, так і тих, що пов’язані з демократичними інституціями. А порівнювати їх – чи то з Грузією, чи то з будь-якою східноєвропейською державою – це помилковий підхід.
Наша оцінка того, як Україна рухається цією дорогою – позитивна.
Це стосується і військової складової, забезпечення сумісності тощо, і демократичних реформ. Зроблено чимало. Але попереду ще більше роботи.
– Які питання потребують найбільшої уваги?
– Якщо виділити один пріоритет, то ним, безумовно, буде подальша робота із законом "Про національну безпеку", про який я вже згадав.
Україна ухвалила цей закон, і ми його підтримуємо, це був крок вперед. Але необхідний розвиток цього документа в "похідних" законах. Вони мають створити обриси і структуру сектора безпеки та оборони в Україні.
– Це ви про закон щодо СБУ?
– Так, наприклад, це закон про Службу безпеки України, але не тільки він. Я не буду уточнювати назви, тому що їх може бути як п'ять-шість, так і, скажімо, три. Ви можете об’єднати ці закони, включивши туди всі необхідні елементи. Це мають вирішувати українські законодавці.
Ми, звісно, даємо українському уряду поради про те, як ми бачимо цю реформу, але Київ має повне суверенне право обирати свій шлях.
"Якщо щось не задовольнить Угорщину – з цим нічого не вдієш"
– Поговоримо про Угорщину. Якими б ми не були успішними у проведенні реформ – та у нас не буде жодного прогресу у відносинах з НАТО, доки Будапешт не зніме блокаду, чи не так?
– Я скажу так: Угорщина – це дуже цінний член Альянсу, а Україна – один з наших найближчих партнерів. І тому ми хотіли би бачити, що це питання з'ясується і буде вирішене у повній солідарності між вашими державами. І я не можу тут нічого додати.
– Вибачте, але ні, мені все одно доведеться уточнити. У цьому процесі взагалі є позитивні зрушення?
– Це треба питати не у нас, а в української та угорської сторони.
– А ви в НАТО аналізували освітній закон, до якого висловлюють претензії?
– Україна дуже правильно зробила, коли звернулася до Венеціанської комісії. Комісія свій висновок дала, але тепер це ваша робота – знайти шлях, як впровадити ідеї та елементи цього рішення.
НАТО взагалі не планує оцінювати закони про освіту.
Так, у нашій з Україною річній національній програмі є елементи, які стосуються прав національних меншин, але це – інше питання.
– Ці елементи РНП якраз і відбивають рекомендації Венеціанської комісії. А отже, НАТО доведеться оцінювати, як ми їх виконуємо. Що буде, якщо ви побачите, що ми все успішно виконали?
– Якщо ви справді впораєтеся з усіма пунктами, і це задовольнить всіх союзників – то проблема зникне. Але якщо і в оцінці РНП щось не задовольнить Угорщину, то... Тут нічого не поробиш, в НАТО всі рішення ухвалюються консенсусом.
– Перед самітом в НАТО заявляли, що розглядають можливість участі Україні у форматі EOP (Enhanced Opportunity Partnership, партнерство посилених можливостей). Саміт минув, жодних новин про це не було. Ця тема ще актуальна?
– Я наголошу ще раз. Значення має те, що у вас є – це річна національна програма, а також Комплексний пакет допомоги (затверджений альянсом на Варшавському саміті у 2016 році. – ЄП).
Партнерство посилених можливостей – це не той формат, який, на мою думку, потрібен Україні сьогодні.
Та й питання лишається в тому, що для рішення про включення України у цей формат знову ж таки потрібна одноголосна підтримка усіх союзників. Станом на зараз я не бачу такого консенсусу.
Але щоразу, коли Україна ставитиме це питання – Альянс буде його розглядати і ухвалювати рішення.
Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди",
Yalta European Strategy, Київ