Міністр освіти Латвії: Шкільна реформа не залишить підґрунтя для "русского мира"

Вівторок, 2 жовтня 2018, 13:42 - Юрій Панченко, Європейська правда

Очільник Міністерства освіти і науки Карліс Шадурскіс – мабуть, найвідоміший міністр у нинішньому уряді Латвії. І водночас – найбільш непопулярний серед російськомовної меншини, яка придумала для нього прізвисько "Чорний Карліс".

Причина такого ставлення – реформа освіти, в результаті якої години викладання російською мовою радикально скоротять, а у старшій школі навчання буде проводитися лише державною мовою. Цю реформу Шадурскіс почав ще в 2002 році, вперше очоливши Міносвіти. Тоді такий перехід спричинив масові протести, і за два роки міністр був змушений піти у відставку, та через 12 років він повернувся у Міносвіти і завершив реформу.

Особливо важливо те, що латвійська реформа багато в чому ідентична українській, проте в дечому – набагато радикальніша. Наприклад, у Латвії викладання недержавною мовою заборонено і в приватних школах (Україні Венеціанська комісія рекомендувала цього не робити).

Тим цікавіше було поговорити про латвійську реформу, тим більше що її успіх має стати аргументом на користь українських змін. У тому числі – в Раді Європи, де проти неї активно виступає Угорщина.

"Хтось у Росії дуже не хоче, щоб суспільство в Латвії було інтегрованим"

– Освітня реформа, яка виключила можливість складати іспити мовами меншин – по суті, російською, – викликала протести в Латвії. Чому це питання все ще спричиняє неспокій у суспільстві?

– 14 років тому, коли ми тільки вводили білінгвальну освіту в середній школі, це дійсно викликало серйозні протести. Тоді ми зробили фактично перший крок до заміни старої радянської системи на єдину національну систему освіти, і тоді протести дійсно були масовими.

У нас не вистачало викладачів, батьки часто не були морально готові до таких змін, у учнів теж були серйозні проблеми.

Але час показав: це був єдиний правильний шлях. Тоді ми провели реформу до того рівня, до якого були готові і школи, і учні, і їхні батьки.

А зараз протести абсолютно не масові, і на них немає ні студентів, ні школярів.

На них є політичні лідери однієї конкретної партії – Російського союзу Латвії.

Це суто політичні акції, і вони інспіровані ззовні. Хтось у Росії дуже не хоче, щоб суспільство в Латвії було інтегрованим. Адже якщо наші діти (і російські, і латиші) навчатимуться разом, то, ставши дорослими, вони зможуть жити в нормальному згуртованому суспільстві.

Простіше кажучи – тоді вони будуть відзначати одні й ті самі свята, будуть лояльні до нашої держави, будуть патріотами.

Єдина освіта – це єдиний шлях до цього, інакше просто неможливо.

Політикам, які працюють на Кремль, зрозуміло, що тоді тут просто не буде підґрунтя для дезінформації і пропаганди – всього того, що зараз називається "русским миром". І тому для Кремля дуже важливо зберегти статус кво.

І, звичайно, у нас є деякі директори шкіл, викладачі, особливо передпенсійного віку, яким дуже важко щось міняти.

– Як вирішити цю проблему? Чи будуть звільнення вчителів?

– Ці люди мають для себе вирішити: або працювати за законом, або піти у відставку.

Повторюся, нас радує, що протести вже абсолютно вже не масові і на них немає молоді. Звичайно, в них беруть участь батьки, підживлені пропагандою, беруть участь політики, для яких це – просто можливість зібрати політичні дивіденди.

"Це суто політичне рішення. Але ми і самі цього не приховуємо"

– Вас не турбує, що ця реформа стане приводом критикувати Латвію за порушення прав меншин?

– Чесно – не турбує.

Латвію все одно критикуватимуть, є для цього підстави чи немає.

Завдання цивілізованої країни – дати представникам меншин можливість розвивати свою національну мову, свою культуру. Це наша система освіти передбачає. Ми помірно і пропорційно додаємо частку державної мови в освітню систему на всіх сходинках, починаючи з дитячого садка і до вишу.

Що стосується дитсадка, то наша мета – щоби будь-яка дитина, яка закінчує дошкільний заклад, була здатна вчитися латиською мовою. Але якщо батьки бажають, щоб вона навчалася за програмою національних меншин, то у неї буде така можливість. З першого до шостого класу у нас пропорція державної мови і мови нацменшини – 50 на 50, з 7 до 9 класу – вже 80% державною мовою.

Мітинг проти освітньої реформи

– А в дитячому садку?

– У дошкільній освіті ми відсотки не підраховуємо. Ми ставимо за мету підготувати дитину для навчання в латвійській школі.

І, звичайно, для тих юнаків і дівчат, які хочуть розвивати свою національну ідентичність, у школі будуть передбачені додаткові блоки, внесені у розклад уроків.

Це ми передбачаємо для всіх національних меншин.

Трошки інша ситуація для європейських мов. Скажімо так: поляки, естонці, литовці – вони трохи в кращій ситуації, бо ми дуже схвалюємо викладання частини предметів європейськими мовами.

– А українською?

– У нас була дуже цікава дискусія з міністром освіти України і з директором української середньої школи в Латвії. Вони схвалюють наш проект.

І ми знайшли дуже гарне рішення для української мови – щодо неї норми аналогічні мовам ЄС.

(Ця домовленість поки не набула чинності – ЄвроПравда). Проблеми могли б виникнути з білоруською мовою, але у нас є тільки початкова білоруська школа.

Ще у нас є єврейська школа, але досі вона була звичайною латисько-російською школою з викладанням івриту. І ми подумали: а навіщо там російська частина? Тож тепер це нормальна латисько-єврейська школа.

– По суті, обмеження діють лише щодо російської мови. Чи немає загрози, що закон оскаржать в європейських інстанціях як дискримінаційний?

– Депутати вже оскаржили його в нашому конституційному суді. Але перед впровадженням цих поправок ми провели дуже багато консультацій з міжнародними експертами в галузі конституційного права.

Висновки такі: так, це суто політичне рішення (але ми і самі цього не приховуємо). Водночас елементів дискримінації у ньому немає, оскільки існують розумні перехідні періоди. Гарантується можливість – за наявності бажання учнів та їхніх батьків – зберегти свою етнічну основу: вивчати свою рідну мову, літературу, все, що пов'язано з традиціями, культурою.

Хочу навести дуже цікавий приклад з Франції. Після Другої світової війни в Ельзасі всі німецькі школи були закриті в п'ятницю, а в понеділок відкрилися як французькі. Без будь-якого перехідного періоду!

Ми ж не рубали за принципом: "Все, хлопці, завтра тільки латиською".

Є досить тривалі перехідні періоди, щоби жоден елемент реформ не впроваджувався на шкоду якості освіти. Реалізація реформи почнеться 2020 року, і у нас є час на підготовку.

– Йдеться про спеціальні програми для вчителів?

– Так, ми передбачаємо серйозні мовні курси. Зауважу, що і зараз рівень знання латиської мови усіма вчителями має відповідати як мінімум рівню С1, але реально цього правила дотримуються далеко не всі.

– Чому його не дотримувалися?

– Тому що в середній школі досі допускалося білінгвальне навчання – так можна було вести до 40% уроків.

– Білінгвальну систему критикували за те, що нею легко маніпулювати. Приходить перевірка і виявляється, що саме сьогодні – день навчання російською.

– Так-так, це називається: "чому ви не прийшли вчора".

Як наслідок – деякі вчителі так і не знайшли в собі психологічної сили почати викладати латиською мовою. Особливо – якщо викладач росіянин за національністю і діти в класі росіяни.

Я сам був у схожій ситуації, коли мав в університеті викладати математику англійською мовою. При цьому всі мої студенти були латиші.

Погодьтеся, трошки дивна ситуація. Але ми домовилися, що будемо говорити тільки англійською. Я сказав: якщо щось буде незрозуміло, я намагатимусь пояснювати якомога простіше, використовуючи синоніми і таке інше. Але вибачте, хлопці, мова на цих заняттях у нас англійська.

– Як ви очікуєте, у багатьох школах буде опір реформі?

– Ні, таких буде не дуже багато. Від 20 до 25, може, 27 шкіл.

– Йдеться про ризькі школи?

– Переважно. Скажімо, в Даугавпілсі такого опору немає.

До речі, показовий момент. У Даугавпілсі немає латиського мовного середовища, але там набагато менше політичних протистоянь. Тому що політики живуть не там, а в Ризі.

"Можна обдурити комісію, але не можна обдурити тести"

– Чи залишаються ризики саботажу реформ?

– Під час перехідного періоду, звичайно, саботаж буде. Але є дуже проста річ – тести для учнів. За їхніми результатами абсолютно очевидно, якою мовою хто навчався.

Тому що можна обдурити комісію, але не можна обдурити тести. Якщо, наприклад, учні навіть не знають термінологію латиською і не можуть відповісти на прості запитання. Тоді все очевидно.

– А що вища школа?

– У державних вишах викладання в основному ведеться державною мовою. Але програми, які викладаються в рамках якихось угод з іншими університетами, можуть бути реалізовані мовами Євросоюзу, переважно англійською.

В принципі, будь-який директор програми може, не порушуючи закон, вести її повністю англійською мовою.

– Дивує, що нові правила поширюються і на приватні школи. А Україні Венеціанська комісія рекомендувала для приватних шкіл зробити виняток.

– Якщо ми дивимося на освіту лише як на бізнес, то в нашій нормі логіки немає. Але освіта – це державна функція.

І приватні підприємці, які хочуть працювати в освітній сфері, підписуються на правила гри, встановлені державою.

А це правило каже, що будь-який випускник середньої школи має бути цілком функціональним у латиському мовному середовищі. Він повинен досконало володіти латиською мовою – як рідною або майже як рідною. Щоб виконувати цю функцію, ми створили спільні правила гри – і для приватних шкіл також.

Звичайно, знання багатьох мов – це перевага. Але якщо латиш вирішив сам себе обмежити, він має право бути монолінгвальним у Латвії і не відчувати проблем у спілкуванні з іншими.

– Чи є ризики, що після виборів може бути корекція цієї реформи?

– Гарне питання! Процес реалізації реформи дуже важливий, там є безліч ризиків, саме тому я хотів би залишитися на посаді і після виборів.

Наведу приклад: коли ми багато років тому (на попередньому етапі реформи) вирішили, що зміст обов'язкових централізованих іспитів має бути виключно латиською мовою, нам і в страшному сні не могло наснитися, що за фактом це буде настільки викривлено, що текст завдань буде складений латиською мовою, а відповідати можна буде російською.

– Як ви вважаєте, реалізація цієї реформи дозволить закрити проблему негромадян, які живуть у Латвії?

– Я думаю, що ця проблема вирішиться завдяки природній зміні поколінь. Більшість негромадян, якщо вони не одурманені російською пропагандою, реєструють своїх дітей як громадян Латвії.

Тож цей інститут піде в минуле.

"Моє побажання для України – твердо стояти на власних принципах"

– Яку пораду ви могли б дати Україні, яка зараз проводить реформу системи освіти?

– Я прочитав український закон, і мені він здався дуже помірним і раціональним. У ньому відчувається національна гідність.

Ваша основна проблема, якої немає у Латвії – ізольована угорська меншина. У нас в Латвії Даугавпілс економічно і мовно не відокремлений. Там немає такого політичного протистояння. Так, там просто не знають латиської мови, тому що у них не було в цьому необхідності.

Якщо ми крок за кроком будемо давати сигнали про ті переваги, які ви отримуєте, якщо володієте державною мовою, то народ на це потягнеться.

Кожен із батьків хоче кращого для своїх дітей. Ніхто ж не скаже дітям: "Не вивчай державну мову і будь дисидентом", чи не так?

– Як пояснити угорській меншині ці переваги?

– Треба пояснювати, що, не знаючи української, вони обмежують самі себе. Ти можеш нормально функціонувати у своїй маленькій спільноті, але Україна як держава відкриває набагато ширші можливості.

– Проблема в тому, що ці люди більше орієнтовані на етнічну батьківщину. У Латвії цього немає?

– Тут ситуація дещо інша. Якщо хтось із угорців почувається нереалізованим в Україні – то їде до ЄС. А в Латвії ті, хто ратує за збереження "малої Росії" на території Латвії, бачать при цьому рівень життя в РФ, бачать стандарти дотримання прав людини, і навряд чи хтось із них туди прагне.

Мені дуже симпатичний курс України на західні цінності, і я бачу, що Україна обов'язково стане членом Євросоюзу. А коли Україна вступить до НАТО, ми всі в Європі почуватимемося набагато безпечніше.

Тож у цій ситуації моє побажання для України – твердо стояти на власних принципах і дотримуватися своїх цілей. А ситуація обов'язково зміниться.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди",

з Риги (Латвія)