У найближчі місяці мають відбутися не одна, а кілька зустрічей Дональда Трампа та Володимира Зеленського; одна з них запланована у Вашингтоні.

І жодні кадрові рішення Києва не є передумовою для переговорів президентів України та США. Ба більше: те, що Андрій Богдан лишається главою офісу президента, також, попри поширені чутки, не є перепоною для їхньої зустрічі. Про це з абсолютною певністю заявив редакторам "Європейської правди" та "Української правди" повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор у своєму першому розлогому інтерв’ю після того, як він знову очолив американське посольство в Україні.

Тейлор – досвідчений дипломат, який чудово знає нашу державу: у 2006-2009 роках, за президентства Джорджа Буша, він вже працював послом США. Саме за його каденції американський лідер приїздив до Києва. Відтоді жодного такого візиту не було, але Тейлор не виключає, що скоро настане час для візиту Дональда Трампа – хоч і додає, що зараз таких планів у президента США немає.

Про те, що США чекають від Зе-команди, чому він вже бачить ефективність Зеленського на Донбасі, хто майже напевно стане новим генпрокурором та чому вбивство Павла Шеремета стане індикатором для нової влади – читайте в інтерв’ю керівника посольства США на ЄвроПравді.

"Я не знаю про жодне рішення Зеленського, ухвалене під впливом Коломойського"

– Коли відбудеться зустріч президентів України та США?

– Найважливішим у наших відносинах є те, що США продовжують надавати Україні підтримку – політичну, економічну, демократичну, безпекову. Хоча зустрічі також важливі, і добре, що президенти зустрінуться.

Це станеться вже скоро. 

У наступні тижні буде нагода для цього у Варшаві і Нью-Йорку: тоді обидва президенти перебуватимуть в одному місті. До того ж, ви чули, як минулого тижня президент Трамп добре відгукнувся про президента Зеленського та запевнив, що зустріч відбудеться.

– Команда Зеленського доклала купу зусиль, щоби він потрапив до Білого дому вже цього літа, але без успіху. Що стало перепоною? 

– Жодних перепон, крім питання графіку. Обидва президенти явно зацікавлені у зустрічі, але обидва – зайняті люди, знайти час було непросто. 

– А як щодо Андрія Богдана? Кажуть, США не були задоволені його призначенням, і це було однією з причин того, що візит відкладався.

– Я не дарма почав з того, що ми підтримуємо Україну. А Україна обрала собі президента. 73% віддали голоси за Зеленського, і це дуже потужна підтримка. Він має повне право добирати свою команду, обирати тих, хто йому радитиме, і будь-які рішення у цій царині – то не наша справа.

Тож можу сказати: ні, я не знаю про такі чутки. 

Натомість я знаю, що узгодження зустрічі відбувається, і єдине, шо лишається – це питання графіку.

Жодних оцінок чи заяв про команду президента України від США не буде.

Українці обрали Зеленського за його думки, за команду, яку він має побудувати, за його судження, його політику. А нас цікавить останнє з цього переліку. Важливі не персоналії, а рішення, дії української влади. І якщо Зеленський лишатиметься прихильним до демократичної України, якщо він і далі буде мати на меті вирішення проблем із очолюваними Росією військами на Донбасі, буде протидіяти Росії і на Донбасі, і в Криму, якщо він просуватиме реформи – то це буде саме те, чого ми прагнемо. 

А щодо персоналій у команді Зеленського ми принципово не будемо говорити ані "так", ані "ні".

– А як щодо Коломойського? Чи немає у вас якихось застережень щодо нього та його впливу на Зеленського?

– Президент має бути здатним ухвалювати рішення на основі власної позиції, своєї політики, своїх очікувань, і він не має перебувати під впливом будь-якого представника великого бізнесу чи олігарха – чи то йдеться про Коломойського, чи будь-кого іншого. 

Зрештою, українці обирали Зеленського, а не представників бізнесу.

– Чи правда, що ФБР веде розслідування, що стосується Коломойського?

– Як посол, я не можу коментувати розслідування – може, воно є, а може, й немає. 

– А ким для вас є Ігор Коломойський? І чи бачите ви, що він має особливу роль в Україні?

– Коломойський – це один з чималої кількості представників великого бізнесу, у яких є і економічні активи, і телекомпанії. Він – один із тих, кого у вас часто називають олігархами.

Я бачу, що в Україні поширене прагнення обмежити їхній вплив. Є ті, кого непокоїть, що ці олігархи мають занадто багато впливу, що вони впливають на телеефір, на енергетику тощо. Прагнення українців знайти вирішення цієї проблеми мають підтримку міжнародної спільноти. Це – добрі наміри. Зрештою, це означає посилення конкуренції в українській економіці, і це напевно добра річ.

– А на українську політику вони впливають?

– Особисто я цього не бачу. Мені не відомо про жодну ознаку того, що будь-яке з рішень президента Зеленського було ухвалене під впливом Коломойського. 

Я, звісно, не долучений до процесу ухвалення рішень у офісі президента, але я справді не бачу впливу на політику Зеленського з боку жодного з великих бізнесменів. 

Це не означає, що такий вплив виключений – він цілком може з’явитися. Зрештою, ви можете знати більше за мене, у вас може бути інформація про якісь важелі, але наразі я кажу про те, що спостерігаю. І я цього досі не помітив.

"Питань, важливих для США, в Україні вдосталь"

– Повернемося до питання зустрічі Зеленського та Трампа. Чого ви чекаєте від переговорів?

– У Варшаві чи то у Нью-Йорку буде коротка зустріч. Це буде можливість для президентів сказати "Hello!" один одному, особисто обмінятися привітаннями. Можливо – поділитися однією-двома ідеями. 

А справжня, повноцінна зустріч відбудеться після того. Я сподіваюся, що вона буде за місяць чи два у Вашингтоні. От саме тут буде реальне, змістовне спілкування президентів.

А щодо вашого запитання про мої очікування – ми чекаємо, що після цієї серії зустрічей відносини США та України стануть міцнішими. Що президенти поспілкуються, оцінять підтримку, яку США надають Україні, і підтвердять, що ця підтримка зберігатиметься.

– Зізнаюся, я вірю в символізм у дипломатії. І хочу згадати про візит до України президента Буша у 2008 році.

– О, я також пам’ятаю цей візит!

– Адже ви тоді також були послом США. То чи реально, що зараз, коли ви є повіреним у справах США в Україні, американський президент знову відвідає Київ?

– Станом на зараз у графіку Дональда Трампа немає поїздки до України, а візити такого рівня плануються дуже наперед.

Чи хотів би я, щоби такі плани з’явилися? Звісно! Я хочу зустріти президента Трампа в Україні. 

Нагадаю, що у 2008 році президент Буш приїхав сюди, щоби продемонструвати чітку підтримку України напередодні саміту НАТО. Крім того, ця поїздка дала президенту Бушу можливість у подальшому ділитися з європейськими колегами враженнями від того, що він побачив та почув в Україні.

Візит топ-посадовця з Вашингтона – і йдеться не лише про президента – свідчить, що та чи інша столиця є важливою для США. Такі візити завжди є знаком, сигналом.

Це більше ніж символізм! 

– Що може стати підставою для такого візиту до Києва?

– Питань, що стосуються України і є важливими для США – вдосталь.

В Україні триває війна. Війна, спричинена росіянами. Надсилати сигнали підтримки України за цих умов – важлива річ. Ми, звісно, можемо це робити у різний спосіб, але якщо буде обраний шлях зробити це за допомогою візиту – це буде гарне рішення.

"Усі, включно із Зеленським, кажуть, що СБУ має змінитися"

– Чи можливо, що рух України до НАТО знову приверне особливу увагу вищого керівництва США?

– Я наголошу, що рух до НАТО – це передусім рішення України. З вашого боку є сигнал про таке бажання: це українська Конституція, яка каже, що членство в НАТО та у ЄС є метою вашої держави. 

У той самий час договір НАТО дає вам право претендувати на вступ до Альянсу. І якщо така заявка буде, то союзникам треба буде ухвалювати рішення. 

І тут я нагадаю про 2008 рік. Тоді, як ви знаєте, кілька членів НАТО не підтримали надання Україні Плану дій щодо членства (ПДЧ). 

– А особисто ви бачите Україну членом НАТО у майбутньому?

– Так, звісно! 

Рішення саміту НАТО 2008 року чітко говорить, що Україна буде членом Альянсу. Коли це станеться? Я цього не знаю. Цьому має передувати чимало роботи, яка не менш важлива, ніж отримання ПДЧ! Ця робота має змінити українське військо та відносини між військом та суспільством, має зробити українську армію сумісною з арміями союзників. Це – цілком досяжне, і це вже робиться! 

– Повернуся до 2008 року. Я пам’ятаю, наскільки щирою та наполегливою була підтримка ПДЧ для України з боку США та особисто президента Буша. Що має зробити Україна, щоби отримати схожу підтримку від президента Трампа?

– Немає нічого кращого, ніж продовжувати те, що ви робите зараз. Я кажу про військову реформу, про спільні навчання, про перехід на натівські стандарти озброєння.

А що стосується підтримки з нашого боку, то у мене відповідь проста. Є політика Сполучених Штатів, яку підтримую і я, і Білий дім, і Міністерство оборони: США вважають, що Україна може претендувати на членство у НАТО, і ми з радістю привітаємо заявку України про членство. А поки Україна готується до цього кроку, США прагнуть допомогти вам змінювати, реформувати та посилювати ваше військо. 

– А ще ми маємо реформувати Службу безпеки України за стандартами НАТО. От тільки від очільника СБУ ми чуємо заяви, що суперечать цьому курсу. 

– Перш за все, ми чуємо чіткий сигнал про те, що реформа СБУ є найвищим пріоритетом для влади. Про це кажуть і секретар РНБО Олександр Данилюк, і радник президента Руслан Рябошапка, і керівник СБУ Іван Баканов. Усі троє беруть участь у підготовці законопроєкту, який позначить обриси цієї реформи.

До речі, цього тижня вони утрьох зустрічалися з представниками США, НАТО та ЄС, щоби почути наші поради щодо цієї реформи. Ми давали поради минулій владі і готові давати їх новій задля того, щоби СБУ стала ефективною, щоби вона була сумісною зі стандартами НАТО.

– Публічні заяви Баканова суперечать вашим рекомендаціям: він має намір зберегти антикорупційний департамент, розслідувати економічні злочини тощо. Невже на зустрічі з вами він каже щось інше? 

– Ви праві у тому, що рішення у них ще справді немає. В команді Зеленського досі триває дискусія про те, якою має бути реформа СБУ. 

Усі, включно із самим Зеленським, погоджуються, що СБУ має змінитися. 

Служба не реформувалася від радянських часів – і тепер нарешті настав час це зробити. Кращої можливості не буде. Зеленський, спираючись на народну підтримку, має також можливість ухвалювати жорсткі рішення, і радикальна зміна СБУ є далеко не єдиним жорстким рішенням, яке перед ним стоятиме!

Продумана реформа СБУ здатна змінити дуже багато. Вона буде кроком вперед у боротьбі з корупцією, вона стане поштовхом для економіки і підвищить інвестиційну привабливість України. І я напевно знаю: щодо обрисів цієї реформи тривають дуже серйозні дискусії.

– Якщо Зе-команда обере реформу, не сумісну з рекомендаціями НАТО – які наслідки це матиме для України?

– Рішення про те, як і коли має змінитися СБУ, у кожному разі ухвалюватиме ваша влада, а не ми. 

Єдине, що можуть робити США, НАТО та ЄС – це давати поради, які ґрунтуються на досвіді багатьох країн-членів НАТО, кожна з яких має свої спецслужби. Ми знаємо, що працює, а що ні, що є ефективним і як зробити найкраще. 

Якщо Україна візьме наші поради до уваги – чудово, це допоможе нашим спецслужбам співпрацювати. Якщо ж буде зроблений інший вибір – ну що ж так і буде, це ж ваше рішення.

Та наразі я можу засвідчити, що до наших порад дослухаються. Ми бачимо зацікавленість України у нашій думці, і це мене надихає.

– Перед президентськими виборами "Укроборонпром" опинився у центрі скандалу. Як необхідно змінити концерн і чи є поступ на цьому шляху?

– Вже є зміни – обраний новий голова спостережної ради, Айварас Абромавичус; запроваджені нові процедури визначення військових потреб. 

Оборонна промисловість України справді має змінитися. Перед нею стоять дві задачі. Перша – "Укроборонпром" має забезпечувати підтримку українського війська, підтримувати боєздатність армії на Сході. Це найважливіше завдання – навіть попри те, що Міноборони має право купувати озброєння і самостійно, без посередництва "Укроборонпрому". 

По-друге, компанія має стати більш ефективною і підзвітною. Вона потребує впровадження принципів бізнес-ефективності, які дозволять вашому ОПК краще відповідати на нагальні потреби і водночас розробляти нову зброю, нові технології.

– Зважаючи на українські реалії та на війну, що триває – чи можлива приватизація підприємств ОПК?

– Звісно, можлива, цей процес вже, по суті, розпочався. У вас вже є приватні компанії, які продають озброєння. Зрештою, у США приватний сектор – це основа оборонної промисловості! Тому те, що влада нині бачить приватні компанії серед постачальників зброї – це добре. 

А новому керівникові "Укроборонпрому", коли він буде призначений, необхідно буде добре вивчити роботу усіх підприємств концерну.

Частина з них – дуже ефективні і виробляють висококласну зброю, але є і ті, що значно менш ефективні. І звичайно, є сенс сфокусуватися на перших і щось вирішувати щодо других.

"Я не братиму участі у кадрових рішеннях України"

– Які ще реформи є для України ключовими?

– Я би поставив реформу правосуддя на найперше місце. 

Потрібні нові судді, новий рівень їхньої кваліфікації. Судам мають довіряти українські громадяни, а це можливо лише якщо рішення будуть об’єктивними, заснованими на праві, а не на грошах.

На другому місці за важливістю я бачу земельну реформу. Ми говоримо про неї багато років. Понад десятиріччя тому, коли я був послом, ми так само говорили про земельну реформу! Це не буде простим рішенням, але воно потрібне! Це допоможе зростанню економіки, що означає і нові робочі місця, і зростання доходів. 

– Антикорупція була пріоритетом для США. Чи задоволені ви тим, як працюють три антикорупційні інституції – НАБУ, САП та НАЗК?

– Ви праві, міжнародна спільнота доклала чимало зусиль для того, щоби антикорупційні інституції в Україні запрацювали. Деякі з них вже роблять чудову роботу, деякі працюють не так добре.

Але вони є, і вони працюватимуть, якщо уряд, президент та парламент забажають цього. 

Не наша справа радити Україні, кого призначати, а кого звільняти. Я не буду робити цього з тієї причини, що ми тоді напевно помилимося. Ми недостатньо розумні для цього, адже українці здатні значно краще за мене побачити та зрозуміти минуле та майбутнє конкретної людини (що претендує на ту чи іншу посаду. – ЄП).

– Ми оцінили вашу скромність, але ж Штати не раз давали поради, які ви називаєте неможливими. Посольство США вже заявляло, що особисто Назар Холодницький є перепоною ефективній роботі САП. Навіть посол ЄС зважився на аналогічну заяву.

– А я такий підхід не підтримую.

У мене інше бачення. Є мета – боротьба з корупцією. Є структури, створені для цього. І це ваше завдання – шукати людей, здатних досягти цієї мети, організувати конкурс, відібрати їх. Я в цьому участі не братиму.

– Ви згадали, що лише частина антикорупційних інституцій працює добре. Про кого йдеться?

– Як на мене, НАБУ робить свою роботу чудово, і це треба заохочувати. А от про суди цього сказати наразі не можна.

– А що з Генпрокуратурою?

– Луценко вже оголосив, що піде у відставку (з початком роботи нової Ради. – ЄП), і наскільки я розумію, у президента вже є на думці дуже компетентна людина, що обійме цю посаду 

– Це Руслан Рябошапка?

– Так, я чув саме це прізвище. Генпрокурор має дуже вагому роль у роботі правоохоронної системи. Не нам вирішувати, хто має бути на цій посаді, та можу сказати, що Рябошапка має повагу до себе. Ми його також поважаємо. Тож призначення нового генпрокурора може мати значний ефект.

"Ідея про миротворців досі у нас на столі" 

– Зеленський ще до виборів оголосив, що зміни на Донбасі – його головний пріоритет. Чи помітили ви його роботу?

– Так, так! Я вже побачив низку змін! І вони позитивні.

– Наприклад?

– Наприклад, президент Зеленський та його команда змінили підхід до того, як треба ставитися до українців, що опинилися на окупованих територіях. 

Я вже відвідав кілька пунктів перетину – один на кордоні з Кримом, інший – на Луганщині. В обох випадках представників нової влади, які були разом зі мною, цікавило те, як зробити перетин цієї лінії простішим для українців, що живуть по обидва її боки. Бо це – дуже непросто для багатьох, навіть фізично. Приміром, на кримському пункті ми були у спекотний день, а літні люди, мами з колясками, малі діти – всі мали йти під сонцем кілометр чи півтора. 

І по всіх представниках нової команди, які туди приїхали, я бачив, що їх це щиро непокоїть. Вони шукали, як полегшити тягар для цих людей.

Звісно, ніхто не хоче зберігати цей кордон, та це й не кордон взагалі: Крим – це Україна, і Херсонська область – це також Україна. І люди їздять туди й назад! І треба зробити, щоби це не було так обтяжливо.

Те саме я побачив на зруйнованому мості у Станиці Луганській. Є очевидне прагнення нової влади відбудувати цей міст, а для цього треба відвести війська, провести розмінування тощо. 

Інший приклад – перемир’я. Я бачу, що Зеленський намагається його зберегти навіть попри напад минулого тижня, коли загинули четверо морських піхотинців. Адже цей напад міг покласти край перемир’ю – але Зеленський вважає, що треба його зберігати і далі.

– Чекайте, це не від України, не від Зеленського залежить, чи є обстріли. Та й під питанням, чи є перемир’я.

– Поза тим, кількість загиблих була нижчою за середню як до, так і після цього нападу на піхотинців. Так, вона не була нульова, але нижча. 

І те, що цього вдалося досягти, не є самоочевидним. Цей напад був достатньою підставою для завершення періоду перемир’я, але не став нею!

Інший приклад, де вдалося уникнути ескалації – затримання російського танкера (біля судноремонтного заводу в Ізмаїлі. – ЄП). Україна тоді, арештувавши судно, відпустила російський екіпаж, бо ці люди не брали участі у нападі на українські кораблі у Керченській протоці – а танкер брав. І тоді президент Зеленський сказав, що екіпаж має бути звільнений. І він пояснив: "Ми зробили це, бо ми не такі, як росіяни".

– Чи може Україна зупинити війну на Донбасі?

– Ні. Єдиний, хто може це зробити – Владімір Путін. Але що важливо, і що відмінно – те, що у моменти загострень президент Зеленський двічі піднімав слухавку і телефонував Путіну, щоби обговорити ці інциденти. 

Отже, зараз існує можливість того, щоби президенти України та Росії обговорювали питання Донбасу, Чорного моря, Керченської протоки. Українці та росіяни тепер у принципі здатні про це говорити, і для мене це – надихаюча новина. 

Повернуся до вашого питання, що ж змінилося за Зеленського. Перше – це зміна ставлення до українців на окупованих територіях, друге – нове прагнення до двосторонніх переговорів із РФ. І третє – новий рівень зацікавленості у благополуччі людей по обидві сторони (від контактної лінії та адмінкордону з АРК. – ЄП). 

А ще є нове прагнення розвести озброєння. І якщо приклад Станиці Луганської буде успішним та буде продубльований в інших місцях уздовж лінії зіткнення – це цілком може призвести до змін.

– Чекайте, ну ви ж самі сказали, що рішення ухвалює Путін. Не Зеленський! І жодні зустрічні кроки української влади не здатні задовольнити Путіна. 

– Ви абсолютно праві.

Путін здатний зупинити цю війну хоч завтра.

Він може просто сказати так званим "ЛНР" та "ДНР", щоб ті зупинилися. Він може забрати з Донбасу російську армію, спецслужби, російське озброєння – і все.

– То до чого тут Зеленський?

– А Зеленський може мати переговори з Путіним.

І не знаю, що думає Путін, я не знаю, що саме він планує – я не достатньо розумний, щоби це зрозуміти. Але я знаю, що на нього тиснуть санкції. Я знаю, що санкції мають вплив. Я знаю, що люди у Москві, в тому числі у близькому колі Путіна, занепокоєні санкціями та шукають можливості послабити їх.

Санкції тривають значно, значно довше, ніж прогнозували та уявляли собі і Путін, і його команда. Вони впливають і на російську економіку, і на конкретних людей, які обмежені у можливості подорожувати, активи яких заморожені. Це – реальний вплив.

І я вірю, що через цей тиск Путін може ухвалити те рішення щодо Донбасу, про яке я кажу.

– Яким може бути шлях виходу з цієї ситуації? Чи є таким шляхом миротворці, чи лишається ця ідея на розгляді?

– Так, ця ідея досі на столі. Миротворці – це варіант, хоч і не єдиний.

Про таку можливість говорить і сам Путін, і міжнародна спільнота. Цей сценарій не передбачений Мінськими угодами, але він їм не суперечить. Цілком можливо отримати згоду Радбезу ООН на те, щоби група держав сформувала пул спостерігачів, миротворців, які забезпечать виведення військ до Росії, які зможуть роззброїти так звані "республіки" та створити умови, за яких на Донбасі можуть пройти місцеві вибори.

Там потрібно створити суди, забезпечити повернення переселенців, відновити виплату пенсій. Міжнародна спільнота може це забезпечити, і це дозволить росіянам піти звідти.

У цьому разі Путін матиме можливість зберегти обличчя. Він зможе сказати: я успішно захистив російськомовних на Донбасі, тепер цю роль бере на себе міжнародна спільнота.

– Чи є потреба змінити "Мінськ", чи, можливо, модифікувати нормандський формат, долучивши до нього США?

– Президент Зеленський вже підняв це питання – тож так, ця можливість розглядається.

Зеленський пояснив: оскільки нормандський формат не має успіху, не призвів до якихось результатів, то він пропонує запросити американців чи, приміром, британців приєднатися до "Нормандії". 

Ми вважаємо, що це цікава пропозиція.

Звісно, треба, щоби інші учасники нормандського формату висловилися про те, що вони думають про приєднання США чи Британії, але я можу сказати, що нам це цікаво.

На переговорах з цього приводу США представляє Курт Волкер, і він також каже, що зацікавлений у таких змінах і вже веде розмови з цього приводу.

"Ми маємо вирішити питання і Криму, і Донбасу"

– Мабуть, неможливо вирішити питання Донбасу без вирішення кримського питання. А ситуація в Криму за останні п'ять років суттєво змінилася – це і мілітаризація півострова, і заміщення кримського населення. Що ви про це думаєте?

– Я думаю, що ви абсолютно праві. 

Шпаргалка для Трампа: що Держдеп записав між рядками Кримської декларації

Питання Криму для нас дуже важливе і, як ви знаєте, держсекретар Майк Помпео минулого літа ухвалив Кримську декларацію, в якій дуже чітко сказано, що США ніколи не визнають російську окупацію Криму. 

А ще там йдеться, що жорстка політика санкцій – які, нагадаю, мають вплив на Москву – діятиме так довго, доки Росія лишатиметься в Криму. Тому важливо, що ми зберігаємо цей тиск.

– Ви розумієте, що мілітаризація Криму впливає на весь регіон Чорного моря?

– Так, і не лише на Чорне море, а й на всю Європу та на міжнародну спільноту, включаючи США. Дії Росії демонструють рівень її презирства до міжнародного права. 

І якщо ми прагнемо повернутися у світ, який керується правилами, то маємо вирішити питання і Криму, і Донбасу. Без цього не відновити ту систему, що забезпечувала мир у Європі протягом 70 років та зробила можливим економічний розвиток Європи. Задля її повернення треба працювати.

– Чи можливе посилення санкцій проти РФ?

– США постійно переглядають санкційну політику – так, близько тижня тому ми оголосили про нові санкції. Ми аналізуємо, чи ефективно працюють вже запроваджені обмеження, відслідковуємо нові дії РФ. І триваюча мілітаризація Криму – це приклад таких "нових дій". 

Тому можу запевнити: ми постійно над цим працюємо. І кожного разу, коли дізнаємося про нові порушення, розглядаємо можливість нових санкцій проти Росії.

Хто убив Павла Шеремета?

– Хочу спитати про розслідування вбивства Павла Шеремета, яке є великою трагедією для нашого видання. Ви знаєте, що українські високопосадовці називали це розслідування "справою честі". Як ви думаєте, чому за три роки ми досі не маємо відповіді на запитання "Хто вбив Павла Шеремета"?

– Це велике питання. 

Це і особисто для мене велике питання, чому ця справа не розкрита – як ви знаєте, на річницю його загибелі я відвідував місце, де це сталося. І, як відомо, невдовзі після того президент Зеленський поставив схоже запитання (на зустрічі з представниками правоохоронних органів. – ЄП).

Тоді ми почули, що є прогрес у розслідуванні. Мені наразі не відомо, у чому цей прогрес полягає, але я можу підтвердити, що загибель Шеремета була трагедією не лише для вашого видання, а для свободи слова в Україні в цілому, і так само для світу.

Лише у разі розкриття цієї справи, лише у разі, якщо виконавці цього вбивства постануть перед судом, можна буде сподіватися на відновлення поваги до свободи медіа в Україні.

Тому ваше запитання абсолютно правильне, я також питаю: чому ця справа досі не розкрита?

Інтерв’ю взяли: 

Сергій Сидоренко, "Європейська правда"

Севгіль Мусаєва, "Українська правда"