Стереотипи, солоденьке, драйв та пиво: посол Євросоюзу поділився враженнями від України
"Європейська правда" публікує дуже нестандартне інтерв’ю. Ми взяли його у дипломата, із яким зазвичай говорять про політику – але свідомо не стали питати його на цю тему.
У п’ятницю голова Представництва ЄС в Україні Матті Маасікас завітав до редакції "Європейської правди", а ми скористалися нагодою, щоби поставити йому п'ять запитань, які перед тим зібрали у читачів нашої Facebook-сторінки.
У підсумку запитань вийшло навіть трошки більше, ніж п'ять. Бо перед тим як попрощатися, ми спитали дипломата також про дійсно важливе. Про пиво.
І коли ви прочитаєте це інтерв'ю, то напевно погодитеся, що серед відповідей посла є відверто неочікувані :)
* * * * *
– Є те, в чому Україна вже є кращою за ЄС?
– Так! Це ваша земля.
Звісно, не тільки, але це важливо. Зараз органічні продукти дуже популярні всюди в Європі, але в Україні я був дуже вражений можливостями вашої країни у цьому питанні.
А якщо говорити глобальніше, то Україна вже зараз перемагає Європу за драйвом. Той драйв, та динаміка, які має ваша держава – це фантастично!
– Ви перед тим, як приїхали сюди, певно, мали якісь стереотипи про Україну. Щось збіглося з реальністю?
– Так. Про те, що ви ласуни, ви любите солоденьке :)
– Тобто ми дійсно такі?!
– Так, це підтвердилося.
– Чекайте, але невже такий стереотип про українців існує?
– Ну от, бачите, у мене він був.
Звісно, йдеться і загалом про те, що українці люблять добре та смачно поїсти. Але особливо це про солодке. Ну, ви подивіться на полиці ваших магазинів із тортами! І загалом із солодощами! Тому так, це – один зі стереотипів про Україну, про який я переконався, що це – абсолютна правда.
– А було те, що виявилося міфом?
– Так, звичайно.
І тут я скажу про те, що було стереотипом не для мене особисто – а загалом (для іноземців. – ЄП). Не секрет, що часом, коли Україна потрапляє у міжнародні новини, то це відбувається не лише через позитивні речі, а також йдеться про корупцію, про олігархів і таке інше. І це створює стереотипи.
Але тут, в Україні, я бачу, наскільки реальним є прагнення українського уряду, керівництва держави побороти корупцію. І те, свідком чого я був, мені доводить, що ці стереотипи є абсолютною неправдою. І це – те, що я можу лише похвалити.
– Ще наші читачі цікавилися, які місця в Україні – звісно, крім Києва, – ви хотіли б відвідати, і якими, можливо, вже встигли захопитися.
– Всі! Я хочу об’їздити всі регіони України. Але дійсно, є місця, які мені особливо цікаві. Так-так, я знаю про головні must see places – Львів, Харків, Одеса тощо – і обов’язково там побуваю. Але я про інше.
Я – великий фанат Миколи Гоголя, його творів, і я справді дуже хочу відвідати Миргород. Хочу побачити ті місця, де відбувалося те, про що він писав.
Але це не все. Як ви знаєте, я з Естонії. А тому я хочу побачити український регіон, який став частиною Радянського союзу пізніше, ніж моя держава, і був під радянською владою навіть коротший період, ніж Естонія. І тому я обов’язково відвідаю Закарпаття!
– У роботі дипломата точно бувають моменти, які лишають смішні спогади. Можете поділитися найсмішнішим спогадом з вашої кар’єри?
– Боюся, що дипломатія – це все-таки не дуже смішно :)
... Але я все ж маю історію, якою можу поділитися і яка мене багато чому навчила.
Це була весна 2001 року, візит естонського прем’єра Марта Лаара до Ісландії. Тоді Естонія щойно виграла Євробачення – і ми були настільки, так сильно горді від цього!!!
Так от, у нас тоді була зустріч з ісландським прем’єр-міністром Давідом Оддссоном, на той час – вже дуже досвідченим політиком (Оддссон був незмінним прем’єром країни з 1991 по 2004 рік. – ЄП).
Ви не уявляєте, що ми почули від нього.
Він нам сказав: "Хм, я вас вітаю, звичайно, хоча добре, що нам пощастило більше. Бо ми нещодавно теж ледь не виграли, за балами Ісландія була лідером, і ми вже спілкувалися телефоном з міністром фінансів та розмірковували, що як переможемо, то доведеться організовувати шоу наступного року, платити за нього… Але, на щастя, ми виявилися другими! (Йдеться, очевидно, про Євробачення-1999, де Ісландія поступилася Швеції. – ЄП). В результаті ми отримали майже таку саму увагу, як і переможець, про нас всі говорили – але витрачатися не довелося".
І знаєте, це для мене стало відкриттям. Дійсно, часом ви можете здобути найбільше, навіть коли не вас визнали найкращим.
– Чи є фільми, які ви порадите переглянути, чи книжки, які порадите прочитати тим, хто хоче краще зрозуміти Європу? (звісно, крім читання "Європейської правди" ;-) )
– Цікаве запитання. Я пораджу навіть три книги – бо вони допоможуть розкрити три речі.
Перша – це книга нідерландського політолога Люка ван Мідделаара, який свого часу працював з першим президентом Європейської ради Германом ван Ромпеєм. Його книга "Як континент став Союзом" (Passage to Europe: How a Continent Became a Union) – це просто блискучий огляд того, як утворився той Євросоюз, який ми зараз знаємо.
По-друге, я пораджу книжку, написану з перспективи Східної Європи. Болгарський політолог Іван Крастєв – це, можливо, найсвітліша голова у цій частині континенту, а його книгу "Після Європи" (After Europe) просто обов’язково треба почитати. Це відносно нова книга, їй два чи три роки, і вона додасть вам розуміння тих проблем, з якими нині стикнулася Європа. Особливо – східноєвропейський погляд на них. Включаючи міграційну кризу.
І, звісно, потрібен історичний погляд. Щоби зрозуміти Європу, треба усвідомити, що ЄС був створений не для того, щоби виправити наслідки Другої світової війни. Не меншою мірою ЄС був створений, щоби уникнути тих помилок, які сталися після Першої світової – і призвели до Другої. І для цього я дуже пораджу прочитати твір професора Колумбійського університету Адама Туза "Потоп" (The Deluge), що розповідає про останні роки Першої світової війни та повоєнний період. Про Жана Моне (перший президент Союзу вугілля та сталі, організації, з якої згодом виріс ЄС), для реалізації ідей якого довелося чекати зміни поколінь та загибелі мільйонів людей.
– Будемо читати, дякую. Але є ще важливе особисте запитання. Яке пиво краще – українське чи естонське?
– А ось у цьому я і надалі лишатимуся патріотом: естонське. Можете перевірити, тим більше, що в Україні у пивних магазинах воно є. Тому обов’язково спробуйте. Наприклад, "Сааремаа".
Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"