4 червня Верховна рада змінила віцепрем’єра, який опікується питаннями зближення з ЄС та НАТО: замість Вадима Пристайка цю посаду обійняла Ольга Стефанішина.

За іронією долі, після довгих пошуків влада зупинила вибір на кандидатці, яка обіймала майже таку посаду "за попередників". Як відомо, Стефанішина з 2017 до 2019 року очолювала Урядовий офіс з координації європейської та євроатлантичної інтеграції, а восени пішла з уряду. 

Це дає достатню впевненість у фаховості нової віцепрем’єрки (в українському експертному середовищі щодо цього взагалі немає сумнівів). А зважаючи на те, що вона змогла довести депутатам свою позапартійність та готовність працювати за нової влади, є шанс, що цього разу керівниця європейського напрямку затримається на посаді надовго – і тому "Європейська правда" вирішила розпитати її про плани та пріоритети.

Але під час інтерв’ю сталося несподіване.

Саме у той момент, коли ми говорили про співпрацю України з НАТО, з Брюсселя надійшла новина про запрошення України до формату EOP ("партнерства з розширеними можливостями"), що став наступною сходинкою у співпраці України з Альянсом. 

Відповіді про це, про подальші відносини з ЄС та НАТО, про плани уряду змінити Угоду про асоціацію, а також про роль Стефанішиної у "справі Лукаш" читайте у першому великому інтерв’ю віцепрем'єрки після її призначення.

"Я розпочну оновлення Угоди про асоціацію"

– Дев'ять місяців тому ви залишили Урядовий офіс і пішли в юридичний бізнес, пояснивши, що хочете відпочити від держслужби. Вже відпочили?

– Відпочила, але недостатньо. Я планувала тривалішу перерву і взагалі думала закінчити кар’єру держслужбовця. Але так сталося, що мені запропонували посаду віцепрем’єра. Я достатньо довго думала, зважувала "за" і "проти", але врешті-решт погодилася, бо розумію, що можу щось зробити в цьому напрямку.

– Тобто це дійсно давно запропонували, може й пару місяців тому? Хто був ініціатором – президент чи прем’єр?

– Так. Це не було рішення щодо призначення конкретно мене – просто постало питання, що пан Пристайко невдовзі буде відряджений за кордон як посол, і тривали дискусії, хто ж може бути призначений на заміну. Моя кандидатура обговорювалася в різних колах, але остаточну пропозицію я отримала від прем’єр-міністра.

Ми з ним зустрілися, проговорили. Я озвучила пріоритети – ті самі, які згодом назвала на трибуні парламенту. І вже після цієї розмови почалися формальні процедури, презентація на фракції ("Слуги народу". – ЄП) тощо. На кожному етапі я переконувала, що це саме ті пріоритети, які потрібні, і що саме моя кандидатура потрібна країні в цей час.

– А президент?

– З президентом я мала розмову вже після призначення. Проговорили пріоритети, я презентувала ту саму програму дій, і ми сформували коротке бачення стосовно можливих заходів по саміту Україна-ЄС (має відбутися в жовтні. – ЄП).

– Які завдання вам поставили? Як буде оцінюватися ефективність роботи на посаді?

– Я є таким самим членом уряду, як і всі. І завдання окреслені в програмі діяльності уряду, яку сьогодні уряд схвалив і направив на розгляд парламенту. До її складання долучилися і Вадим Пристайко, і я.

А що стосується більш політичних і амбітних завдань, то я буду розпочинати оновлення Угоди про асоціацію (скорочено УА. – ЄП), буду запускати проєкти транскордонного співробітництва. Надважливим пріоритетом є налагодження урядово-парламентської взаємодії в контексті наближення українського законодавства до права ЄС і виконання Угоди.

"Безвіз був, є і продовжує бути"

– Одним із завдань віцепрем’єра Пристайка стало погодження виїзду українських заробітчан за кордон. Ви теж цим опікуєтеся?

– Це також перейшло у спадок. Але з 20 травня рішення про направлення таких рейсів ухвалює профільне міністерство. Я продовжую видавати доручення щодо відправлення таких рейсів, але вони мають абсолютно декларативний характер. Я не ставлю підпис, погоджуючи це рішення одноосібно.

І ми розраховуємо, що найближчим часом буде прийнято загальне рішення про лібералізацію міжнародних авіаційних перевезень, послаблення карантинних заходів, і це питання відпаде природним чином.

– А що у нас із безвізом для звичайних подорожуючих?

– Він є, був і продовжує бути. Так, є певні обмеження, але вони пов’язані із заходами запобігання пандемії, а не з наявністю або відсутністю безвізу. Це тимчасові обмеження, які діють не лише стосовно України, а стосовно тих країн, з якими у ЄС є як безвізовий, так і візовий режим. Вони не впливають на оцінку виконання Україною критеріїв безвізу.

– Чи можна бути переконаними, що згодом не будуть запроваджені якісь обмеження на безвізові подорожі? Що кажуть європейці з цього приводу?

– Якраз сигналом, що це – розведені поняття, є те, що це питання не обговорювалося – в принципі, жодного разу. Не було жодних заяв. В ЄС навіть різні структури займаються цими процесами.

11 червня Єврокомісія ухвалила рекомендації щодо послаблення обмежень на подорожі на території ЄС. Там також немає жодних положень, які б суміщали обмеження, пов’язані з пандемією, і політичний дискурс щодо безвізу. Тому це не є предметом діалогу.

Коли ЄС відкриє для нас кордони? Це буде плавний процес.

І по мірі того, як Україна демонструватиме ефективність карантинних заходів, ми зможемо бути наполегливішими щодо відкриття сполучення або повернення до оригінальних умов безвізу.

Тобто це залежить і від України, і від ЄС. Але можна бути впевненими, що обмеження, пов’язані з коронакризою, поступово будуть скасовувати.

– Є певна недовіра до української медичної статистики щодо епідемії. Чи можливо її подолати?

– По-перше, ані офіційно, ані в неофіційних розмовах з дипломатами та посадовцями ЄС я таких оцінок не чула. Не було навіть ситуацій, у яких я була б змушена реагувати на це.

Натомість офіційні рекомендації Єврокомісії є для України сигналом для початку прямого діалогу з ЄС (про відкриття кордонів.– ЄП). Це завдання Міністерства закордонних справ, тому що йдеться про діалог не лише з Брюсселем, а й із сусідніми державами, які, скажімо так, популярні для закордонних відряджень. І міністр закордонних справ приділяє цьому особливу увагу.

– Запитання лунають не тільки до України. У багатьох країнах ЄС смертність зросла набагато більше, ніж на офіційно зафіксовану кількість померлих із COVID-19, через що вважають, що статистика враховує не всіх (ЄП про це писала, і не раз). Що у нас із загальним рівнем смертності?

– У мене зараз є під рукою дані до квітня включно, і вони дуже наочно свідчать, що в Україні подібного зростання немає.

Навіть більше скажу, у нас щомісяця було менше померлих, ніж торік.

Можу надати вам ці цифри.

От дивіться: у лютому 2020 року в Україні на 2% менше людей, ніж у лютому-2019. У березні-2020 – також 98% від минулого року. У квітні-2020 – 97% від минулого року. Тому немає підстав навіть припускати, що померлих від епідемії "записують на інші причини". 

Так само у нас немає перевантаженості лікарень – навіть у тих областях, де епідемічна статистика – найгірша.

Тому ми маємо всі підстави говорити, що карантин, запроваджений в Україні навесні, дозволив ефективно запобігти поширенню епідемії.

"ЄС і НАТО мають бути 50 на 50"

– Чи правда, що в Урядовому офісі є кадрові проблеми? Наскільки вони глибокі?

– Тут у мене є позитивна новина. Вони не настільки глибокі, як видається ззовні і як мені самій здавалося на момент, коли я заходила в уряд. Більшість команди офісу збережена. Але дійсно, Урядовий офіс залишили ключові люди, які відповідали за питання наближення законодавства, за політичні речі. У попередні роки офіс був "двигуном" ідей, пропозицій стосовно поглиблення інтеграції України з ЄС. Зараз офіс у цьому сенсі послаблений.

Друга проблема – те, що не відбувся конкурс на директора офісу. А зважаючи на те, яка багаторівнева робота лежить на офісі, лідерство тут є ключовим.

– Як будете шукати нового керівника?

– Я стою на тому, що це має бути прозорий, відкритий конкурс. Є дуже багато людей, які висловлюють бажання долучитися до команди, і тому я відчуваю, що я не можу піддатися спокусі та задіяти спрощену процедуру, призначивши директора офісу.

Для мене важливо, щоб конкурс відбувся повноцінно, відповідно до процедури.

Разом з тим я розумію, що треба вже зараз підсилювати офіс, і тому ініціювала зміни до його структури. Ми хочемо запровадити посаду ще одного заступника за лінією ЄС, на додаток до існуючого заступника за лінією НАТО. Відтак на момент, коли будуть оголошені конкурси, вже буде нова структура. Також є певна кількість людей, готових посилити урядовий офіс "за переведенням", без конкурсу. Словом, ми в умовах карантину робимо все, що можемо, для формування команди.

– Повноцінні конкурси не проводять під час карантину – то все може відкластися аж до осені?

– Є два шляхи.

Або повноцінні конкурси відновляться після карантину, або в рамках одного з перегляду умов карантину будуть послаблені або переглянуті обмеження щодо проведення конкурсів на певні посади.

– Зараз у кожному міністерстві є заступник з євроінтеграції – незалежно від того, чи він там потрібен. Будете змінювати це?

– Тут є величезне поле для дискусії. Але важливо, що на момент мого призначення в кожному міністерстві вже був такий заступник, тобто... (віцепрем’єрка розводить руками) Вони вже є.

Враховуючи, що я долучилася до урядової команди на цьому етапі, за цей тиждень ми провели зустрічі із цими заступниками, обговорили завдання, домовилися про пріоритети.

– Але ж ми розуміємо, що в низці міністерств "заступники з євроінтеграції" – це фікція. Приклад – Міністерство у справах ветеранів. Чи є сенс у збереженні таких посад?

– На даному етапі – є сенс.

У нас був масштабний етап законодавчої роботи, коли ми ухвалювали законодавство. Зараз багато чого треба зробити на рівні уряду. І в кожному міністерстві має бути контактна особа на політичному рівні, яка відповідатиме за впровадження цих змін. А віцепрем’єр може давати доручення різним міністерствам, щоби політика у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції була реалізована.

Важливо, щоб заступники міністрів мали чіткий порядок денний, чіткі KPI, тобто показники ефективності, які збігаються із завданнями у програмі діяльності уряду та із зобов’язаннями України в рамках Угоди про асоціацію та РНП (річна національна програма співпраці з НАТО. – ЄП).

– А Міноборони займається інтеграцією до ЄС чи до НАТО? Бо там є заступник міністра з євроінтеграції, а з євроатлантичної немає.

– Звісно, в силу природних причин він приділяє більше уваги євроатлантичному напрямку, хоча не забуває і про співробітництво з ЄС, наприклад, із європейським оборонним агентством.

Можливо, буде сенс змінити і назву посади. Сподіваюся, у мене буде час зайнятися цим стратегічно. Але зараз я бачу свою роль, як людини, яка може координувати, об’єднувати і синхронізувати порядок денний європейської і євроатлантичної інтеграції.

– Чого у ваших завданнях більше – європейської інтеграції чи євроатлантичної? 

– Має бути пропорційно. 50 на 50.

"Є п’ять законів, ухвалення яких чекає Альянс"

– Тоді давайте поговоримо про НАТО. Чи можна сподіватися на отримання Україною статусу "партнера з розширеними можливостями" (EOP, Enhanced opportunity partner)?

– Ми розраховуємо на це. Точно можу сказати, що Україна зробила все від себе залежне, щоб чітко задекларувати не лише готовність приєднання до програми посилених можливостей, але і готовність використання додаткових інструментів.

– Коли це може статися?

– Скажу лише, що ми дійсно розраховуємо.

– А Угорщина не буде проти?

– Всі рішення приймаються консенсусом. Але ми чекаємо на це рішення.

(У цей час надходить повідомлення, що на сайті НАТО з’явилася новина про те, що Північноатлантична рада схвалила надання Україні статусу учасника EOP. Ольга Стефанішина із полегшенням зітхає і додає, що не мала права відкривати цю таємницю, доки про рішення не повідомить Альянс. Згодом до віцепрем’єрки почнуть надходити повідомлення із привітаннями від колег і партнерів.)

Знаєте, як кажуть: щастя любить тишу. У нас із Альянсом була домовленість, що ми не називаємо часових рамок до ухвалення рішення.

– Вам справді вдалося утримати плани в секреті. Але як досягли цього вже зараз? Рішення чекали радше восени!

– Я хочу підкреслити, що діалог України про EOP тривав не один рік.

Це – перемога, до якої доклалося дуже багато людей. Треба особливо подякувати Вадиму Пристайку, який багато зробив і коли очолював місію України при НАТО, і коли був вже тут. Це – результат роботи великої кількості фахівців з українського боку та з боку НАТО, а також політичних лідерів цього процесу протягом останніх років.

– А що переконало європейців, якщо вони досі вагалися? І як вдалося переконати Угорщину?

– Насправді Україна вже давно була готова до участі в програмі EOP. Не секрет, що ми активно беремо участь у операціях НАТО, долучаємося технікою.

Але вагання – це природний процес. Рішення НАТО приймаються консенсусом, тому кожна країна мала дійти до цього висновку. Українська місія України при НАТО, дипломати, команда урядового офісу – всі переконували союзників.

Що ж до Угорщини – як ви знаєте, зараз із нею налагоджується активний діалог. І оскільки ця програма не є політичним рішенням щодо членства, то рішення було підтримане.

– Що дасть Україні EOP?

– По-перше, це дуже потужний політичний сигнал щодо пріоритетів Альянсу.

По-друге, в статусі EOP Україна долучиться до нового формату обміну оперативною інформацією між країнами-учасницями програми і країнами НАТО.

Також це дозволить ефективніше впроваджувати заходи, закладені в річній національній програмі. Це дає додаткові інструменти участі України у військових навчаннях. А ще це означає глибше партнерство Україна-НАТО на операційному рівні.

– Чи не станеться такого, що EOP встановить "стелю" у співпраці з НАТО, замінивши прагнення до членства? Адже у форматі є зовсім не європейські країни – Австралія, Йорданія...

– Це абсолютно не є проблемою. Ні Україна, ні НАТО не розглядають EOP як відвернення уваги України від руху в напрямку ПДЧ і членства в Альянсі.

– Україна буде членом НАТО?

– Обов’язково.

"Більшість документів, які стосуються державної таємниці, успадковані з радянських часів. І я, як віцепрем’єр і до цього державний службовець, із великим захватом спостерігаю за виконанням інструкцій кінця радянської епохи"

Фото Європейської правди

– Коли ми зможемо реформувати ЗСУ та змінити законодавство до того рівня, щоби сказати: "ми готові до вступу, залишається тільки політичне рішення"? Які терміни є реалістичними?

– Я хочу, щоби за цей рік ми зробили аудит ефективності виконання Річної національної програми, в рамках Комісії Україна-НАТО, вималювали "камені спотикання" на цьому напрямку і вже з наступного року планували наш рух.

– Бракує конкретики. Колись говорили, що для реформ знадобиться п'ять років. Скільки лишилося? Коли ми реформуємо ЗСУ до рівня, якого вимагає НАТО?

– Річ у тім, що ми тільки рік, як виконуємо Річну національну програму, яка оцінюється спільно з НАТО. Тобто досі ми самі оцінювали свої РНП і могли сказати, що ми на 80% готові, хоч завтра йдемо до НАТО – навіть коли це було не так.

Саме тому я не хочу поспішати з відповіддю.

Я думаю, ще один цикл оцінки разом із Альянсом дозволить нам зрозуміти часові рамки. Але це реалістична мета. У нас є воля, розуміння і наполягання на тому, щоб цей курс продовжувався.

– Між тим за підсумками попередньої оцінки РНП доводилося чути від НАТО критичні оцінки щодо нашої швидкості. В чому проблема?

– В Україні завжди проблема з виконанням великих програм і масштабних документів.

Реалізація РНП, так само, як і Угоди про асоціацію, потребує залучення величезної кількості інституцій, у тому числі поза межами виконавчої влади. У тому числі парламенту. А це – апріорі не короткостроковий процес.

РНП передбачає структурні зміни держави, що прагне до НАТО. У тому числі – стосовно демократії та верховенства права. Вони передбачають зміну парадигми діяльності правоохоронної системи, розвідувальних органів. Тут не вийде знайти консенсус за пару місяців, тому певні заходи з року в рік переносяться з однієї РНП у наступну. Але це не означає, що робота не ведеться. Сама наявність програми і координаційного механізму підводить нас до спільного розуміння того, що з часом ці реформи мають бути впроваджені.

– Ухвалення яких законів Альянс чекає найбільше?

– Є п'ять основоположних законів.

Це закон про парламентський контроль щодо безпеки і оборони, проєкт якого зареєстрований у парламенті під №1204, зміни до законодавства про СБУ (№3196), закон про розвідку (№2412-д), про оборонні закупівлі (№2398-д) і закон про державну таємницю, який ще в роботі. Закон про держтаємницю займає особливе місце навіть серед цих важливих законопроєктів, бо він стосується трансформації навіть не інституцій, а мислення.

Річ у тім, що більшість документів, які стосуються державної таємниці, успадковані з радянських часів. І я, як віцепрем’єр і до цього державний службовець, із великим захватом спостерігаю за виконанням інструкцій кінця радянської епохи.

Без євроатлантичної мобілізації ці зміни могли би ще довго дискутуватися. Натомість зараз йдеться про законопроєкти, які вже в парламенті!

"Ми хочемо уточнити політичні амбіції України в Угоді з ЄС"

– Якими є очікування у відносинах з ЄС? Чого ми можемо досягти до кінця року?

– У нас є кілька етапів підведення підсумків – це саміт Україна-ЄС, який відбудеться в жовтні, і Рада асоціації в кінці грудня.

Я вважаю, що цьогорічний саміт має бути дуже предметним. На ньому має йтися про оновлення УА. Ми маємо рухатися в напрямку повної лібералізації по всіх чотирьох свободах. Саме у цьому контексті і відбувається підготовка України до саміту та до Ради асоціації, яка закріпить домовленості саміту.

Також у нас є абсолютно всі підстави говорити про відновлення діалогу щодо підписання угоди про спільний авіаційний простір.

Також завершується підготовка місії, яка розпочне оцінку України в рамках підготовки до переговорів по ACAA. Можна розраховувати на цю місію вже найближчим часом.

А ще буде йтися про цифрову інтеграцію – стосовно електронної комерції, довірчих послуг тощо. Ми тут маємо підтримку ЄС, і я розраховую як мінімум на оновлення ключових додатків, а як максимум – на політичні рішення щодо схвалення дорожньої карти інтеграції України у цифровий ринок ЄС.

Ще один пріоритет – виконання УА в сфері санітарних і фітосанітарних заходів. Україна тут вже провела велику роботу, у багатьох сферах вже діють європейські стандарти, і я хотіла би рухатися в напрямку автоматизації, визнання еквівалентності нашого і європейського санітарного контролю.

– Це реально? Адже є недовіра до українських висновків і українських контролюючих органів.

– Будь-який діалог реальний, якщо його починати.

Так, є недовіра. Але вона буде завжди, поки ми не почнемо щось з цим робити.

– Урядова система "Пульс угоди" каже, що ми відстаємо із виконанням Угоди про асоціацію. Чи можливо це надолужити?

– Так, є суттєве відставання, і динаміка виконання Угоди не дуже позитивна.

Але я дуже щаслива тим, що ми з вами сьогодні можемо обговорювати ці дані, адже донедавна показників "Пульсу" не було у відкритому доступі. Восени уряд зробив "Пульс угоди" відкритим, і це було дуже круте рішення.

А відставання можна надолужити, я сподіваюся. Я ще на початку інтерв’ю говорила, що для мене дуже важливою є урядово-парламентська взаємодія. На осінню сесію парламенту планую вийти з пропозиціями щодо євроінтеграційних законопроєктів, які треба ухвалити. А спершу планую зробити внутрішній аудит нормотворчої діяльності за останні місяці, щоби розуміти, скільки потрібно часу, щоб надолужити динаміку.

– Як буде відбуватися перегляд Угоди про асоціацію? Якими є ключові напрямки?

– Мені більше подобається термін "оновлення". Це важливо, бо ми не говоримо про щось негативне, що Угода була погана – але ми хочемо зробити її кращою.

Я нагадаю, що УА – це найбільша угода, яку ЄС коли-небудь підписував з третьою країною. Такі масштабні домовленості не бувають ідеальними. Тим більше зважаючи на те, що переговори щодо більшої частини статей УА були закриті ще у 2009-2010 роках.

Свої основні цілі, передусім щодо наближення законодавства, Угода успішно виконувала. Але ми зробили достатньо домашньої роботи, щоб говорити про повну лібералізацію в напрямку чотирьох свобод (вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили і капіталу. – ЄП).

– Що саме передбачатиме повна лібералізація? Обнулення мит?

– Наше бачення – буде потрібно оновлення всіх додатків та торгової частини. Ставки також будуть предметом переговорів, але, звичайно, не йдеться про обнулення всіх ставок – ми ще не є країною Євросоюзу..

Так само є і політичні амбіції.

Не йдеться про закріплення в Угоді перспективи або не перспективи членства, про цю амбіцію України всі знають. Натомість може йтися про "норвезький трек". Тобто в УА може бути закріплено, що її метою є повна лібералізація всіх "чотирьох свобод", навіть якщо після оновлення в Угоді ще не буде достатньо механізмів для цього. Але ж Угода може оновлюватись і потім – скільки буде необхідно.

– Тобто у політичну частину Угоди також необхідно вносити зміни?

– Про оновлення політичної частини будемо говорити, але в найостаннішу чергу. Спершу змінимо більш технічні речі.

Тут питання у процедурі. 80% Угоди ми можемо оновлювати рішенням двосторонніх органів Україна-ЄС. Але політичний зміст – це вже предмет діалогу не лише з Євросоюзом, а й з усіма державами-членами. Такі зміни потребують перератифікації УА. "Відкриття чотирьох свобод", про яке я кажу, має бути записане саме у цьому розділі. Так, це не буде просто – але ми для себе ставимо таку амбіцію і будемо на цьому наполягати.

Втім, на даному етапі ми хочемо організувати внутрішню дискую в Україні щодо пріоритетів оновлення Угоди, у тому числі торговельних положень. І бізнес, який зараз шукає різні ринки збуту по всіх куточках планети, має бути залучений до збору пропозицій, так само, як і громадянське суспільство.

Хочу підкреслити: питання, чи ми інтегруємося до ЄС політично та економічно, навіть не стоїть.

Звичайно, що інтегруємося. Це абсолютно природний, нормальний процес.

Навіть якщо говорити суто економічно, ЄС – це найбільший ринок на нашому континенті.

– Щоби виторгувати кращі умови торгівлі, Україні доведеться йти на зустрічні поступки. Ми до цього готові?

– Звичайно. Переговори – це діалог, це пошук поступок, противаг і балансів. Але поступки можливі тільки з урахуванням необхідності підтримки національної економіки, економічної безпеки, національних виробників.

– А зараз, після майже шести років виконання Угоди, чи бачите ви в ній якісь пункти, щодо яких виникає думка: "Не треба було на це погоджуватися!".

– Я думала про це. Ставила собі таке питання, і неодноразово.

Іноді, по деяких секторах, у мене була така думка. Але зараз я розумію, що навіть ті положення, які викликають питання, які дивом потрапили в УА і які взагалі не властиві угодам ЄС з третіми країнами (наприклад, положення про режим внутрішнього ринку) – вони також мають сенс. Зрештою, вони стали потужним важелем для глибшої інтеграції України та ЄС.

Та й зрештою, краса цієї угоди в тому, що вона динамічна. Якщо будь-яку із сторін не влаштовують певні положення – їх можливо змінити. Так, як ми змінили положення щодо експорту курятини. Так, як ми оновили "енергетичний" додаток, юридично закріпивши свою стратегічну мету – об’єднання енергетичних ринків України та ЄС.

– На яких структурних реформах, крім Угоди про асоціацію, наполягає Євросоюз?

– Я би виокремила два блоки: верховенство права і державне управління. Це – основа будь-якої демократичної держави, і має високу вагу в діалозі з ЄС і НАТО.

Не секрет, що лунають застереження щодо збереження доробків реформи держуправління, що отримало достатньо серйозну фінансову підтримку з боку ЄС.

Але я думаю, партнери розуміють, що особливі конкурсні процедури, обумовлені заходами з протидії коронавірусу – це не вся реформа. Для наших партнерів найважливішим є збереження сталості держслужби, збереження інституту державних секретарів, стратегічного планування, бюджетного планування. Збереження цих речей необхідно, щоби Україну сприймали як передбачуваного, послідовного партнера.

"Так, я маю статус підозрюваної"

– Вже після вашого призначення з’явилася інформація про кримінальне провадження і підозру щодо вас у "справі Лукаш". Чи це правда? Про що йдеться?

– Це так. Дійсно, є кримінальне провадження, але це не є якийсь новий процес. Він тягнеться ще з 2014 року, коли була ініційована низка кримінальних процесів стосовно високопосадовців часів Януковича. У одному з кримінальних проваджень фігурую я. Звісно, не тільки я, але також велика кількість людей.

Суть у тому, що в період Революції гідності Мін'юст, в якому я працювала, проводив дослідження на тему європейської інтеграції (хоч це і викликає дисонанс із подіями, які відбувались у той час). Подібні дослідження проводилися щороку за різною тематикою.

– А що саме вам інкримінують?

– Те, що я, як керівник підрозділу, який відповідав за європейську інтеграцію, ініціювала проведення цих досліджень. І вони були проведені, опубліковані та проаналізовані міністерствами.

Але оскільки на той час, мабуть, була необхідність мати певні кримінальні провадження, щоби підтримувати санкційний режим – тому, я думаю, правоохоронці у 2014 році побачили щось більше, ніж є насправді.

– Ви є в статусі підозрюваної?

– Так. І я, і багато-багато інших осіб з Міністерства юстиції.

Причому ця справа уже давно перебуває без руху. Але є певні процесуальні строки, які вимагали від слідства вручити підозри тим людям, які в цій справі фігурують, бо якщо цього не зробити – то справу потрібно було б закривати, тому що фактично не було б підстав її продовжувати. 

І тому ця справа, насичена купою різноманітної інформації, вилилась у такий великий реферат під назвою "підозра", який підтверджує, що я тоді виконувала свої службові обов’язки в рамках законодавства. Тому, власне, ця справа і перебуває без руху всі ці роки – бо жоден притомний слідчий або прокурор не наважився давати їй хід.

Зі свого боку я максимально сприяла слідству, надавала всі документи і всі факти, і сподіваюся, що у всіх буде сформоване розуміння того, що ця справа має номінальний фактор, а не є бурхливим кримінальним провадженням.

За весь період своєї професійної діяльності жодних епізодів, які дозволяли б говорити про те, що я можу бути замішана у чомусь такому, не було і немає. І я впевнена, що і не буде.

– Протягом останнього року в Україні було чотири віцепрем’єра з євроінтеграції – Климпуш-Цинцадзе, Кулеба, Пристайко і от тепер ви. Немає побоювань, що це теж ненадовго?

– Коли працюєш в уряді – завжди є така ймовірність, і це не завжди залежить від тебе. Але моя налаштованість – стратегічна. Я на посаді трохи більше тижня, але вже поетапно спланувала свою діяльність до кінця цього року. І маю намір так само планувати її на подальший період – до кінця роботи на посаді.

– За яких умов ви будете готові піти з посади з власної ініціативи? Чи є те, що буде несумісним з внутрішніми задачами?

– Я відчуваю, що будь-якої ситуації, яка була би для мене "червоною лінією", статися не може.

Навпаки, я бачу шалений попит на те, щоб відновити енергію і активність у напрямку європейської, євроатлантичної інтеграції. Я відчуваю можливість для пошуку діалогу з будь-яких питань. Тому я не мислю в такій негативній конотації.

Для мене принциповою є не посада, а ті можливості, які вона дає для того, щоби поставити на системні рейки питання європейської, євроатлантичної інтеграції. Тому для мене очевидно, що "червоні лінії" можуть бути лише у разі, якщо моя робота виявиться непотрібною.

Інтерв'ю взяли:

Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,
редактори "Європейської правди"