"Їм потрібен президент, що буде підлеглим Росії": як голосує Придністров'я за 28 років після війни

В Україні триває дискусія про те, чи можливо проводити вибори на окупованій території Донбасу. Як відомо, місцеві вибори в ОРДЛО – одне із зобов'язань України згідно з Мінськими домовленостями. Але чи можливі вони в принципі на непідконтрольній території?

Наші сусіди доводять, що ні. Принаймні в тому вигляді, як цього хоче Росія.

Молдова, яка також має непідконтрольну територію, Придністров'я, відома своїм "м'яким" підходом у вирішенні конфлікту і веде прямий діалог із самопроголошеною "владою". Але навіть вони наполягають, що вибори там неможливі.

Втім, Молдова знайшла інший шлях.

Кишинів дає право голосувати своїм громадянам, які живуть під владою сепаратистів – але дільниці для них відкриває на підконтрольній території.

Останніми роками їхнє голосування стало масовим і перетворилося на чинник, здатний змінити результати виборів. Так, на виборах президента Молдови 2020 року проголосувало понад 12% виборців Придністров'я, а в 2019 – понад 15%!

Про те, чому Кишинів відмовляється відкривати дільниці в Придністров'ї, які проблеми є з "голосуванням на кордоні" і яка роль Росії, "Європейська правда" поговорила з одним із ключових молдовських експертів щодо Придністров'я Іоном Маноле з організації Promo-LEX, яка спеціалізується на спостереженні за виборами і на питаннях дотримання прав людини на непідконтрольній території Молдови.

"Придністров'я не завжди голосувало так, як зараз"

– Чи можна організувати, щоби ще більше мешканців Придністров'я голосували на виборах?

– Технічно це можливо. Центрвиборчком може відкрити будь-яку кількість виборчих дільниць біля адміністративної лінії, люди приїжджатимуть на контрольовану урядом Молдови територію і голосуватимуть.

Але залишається велике питання: чи буде їхній голос усвідомлений і вільний? Адже у кандидатів, у політичних партій Молдови немає можливості вести агітацію у Придністров'ї. І водночас на лівому березі Дністра є дуже сильна дезінформація і пропаганда. Там формується інформаційна підтримка тільки однієї точки зору, і у її опонентів немає права на відповідь.

А головне – те, що у них мотив голосування зовсім інший.

Вони йдуть на вибори і голосують не тому, що це їхня країна, не для того, щоби люди в Молдові жили краще, щоб тут розвивалася економіка, демократія або права людини – а тому, що хочуть обрати такого президента Молдови, який буде дружити з Росією і підкорятися Росії.

Це цілком зрозуміло. За 30 років виросло нове покоління людей, які навіть народилися вже у Придністров'ї. А там і медіа, і де-факто влада позиціонують Молдову як "іншу країну". Тож багато людей, які прийшли на вибори, щиро так вважають, а їхній вибір продиктований тим, що той чи інший кандидат важливий для Росії.

– Попри це, Санду в Придністров'ї у другому турі отримала близько 14% голосів.

– Цьому є причина.

Насправді Придністров'я не завжди голосувало так активно, як зараз.

Навпаки, раніше тим, хто хотів піти на молдовські вибори, створювали перешкоди. Тамтешня "влада" перекривала дороги, а тих, що все одно зважився поїхати – "карали", змушуючи працювати додатковий день.

Але незважаючи на це, всі ці роки були люди, які вважали своїм обов'язком проголосувати. На всіх виборах у Молдові після війни 1992 року, незважаючи на перешкоди, голосували 5-6 тисяч осіб з Придністров'я, і ​​вони голосували за продемократичні сили.

А зараз кількість тих, хто голосує, різко зросла, а їхня мотивація змінилася. З'явилися ті, кого стимулювали піти на дільницю. Ті, хто вважає, що потрібно піти, щоб "допомогти Росії" своїм голосом, а заодно заробити трохи грошей.

Але якась частина тих, які і раніше їздив на вибори і голосував не "за Росію", теж залишилися. Тому одностайності немає.

Крім того, до пандемії люди у Придністров'ї не були ізольовані.

Багато хто постійно їздить в інші регіони Молдови та розуміє, що там багато чого не так, як розповідає їм пропаганда. Є навіть ті, хто живе у Придністров'ї, а працює за його межами.

Розумієте, 1992 року в нас практично не було конфлікту на рівні людей. Був спровокований конфлікт між Росією і Молдовою, а люди стали жертвами. Хтось це зрозумів, інші – ні. Але ворожнечі між мешканцями лівого і правого берегів спочатку не було. Хоча тепер, через відсутність політики на рівні держави, конфлікти все частіше виникають також між людьми. Наприклад, блокада транспорту, який їздив до виборчих дільниць в день виборів, показала, що конфлікт між людьми стає реальністю.

І це серйозний сигнал.

Захід витрачає великі гроші і зусилля на "заходи зі зміцнення довіри", а на практиці ми бачимо загострення проблем.

– Цікаво, що в Гагаузії (автономія на півдні Молдови) Додон отримав 94,5%, а на виборах 2016 року – взагалі 99%. Тобто Гагаузія підконтрольна уряду, але голосують там "крутіше" за Придністров'я.

– Там інформаційне поле абсолютно не схоже на решту Молдови. Люди отримують інформацію ззовні (прим. ЄП: в Гагаузії одними з основних медіа залишаються російські канали), а також з місцевих гагаузьких телеканалів. На жаль, Кишинів просто не дає їм альтернативи – у нас немає хорошого російськомовного телебачення.

Ми втратили час на старті.

Треба було від самого початку думати, як інформувати цих людей. Як забезпечити людям можливість почути всі думки.

Як наслідок, вони стали заручниками того інформаційного простору, в якому живуть, і досі бояться Європи і НАТО. Це дивно, враховуючи, що багато гагаузів, трудових мігрантів, живуть у Туреччині, в Німеччині, інших країнах-членах НАТО – але міфи залишаються.

Проте до Гагаузії може приїхати будь-яка партія, будь-який кандидат. Тому ніхто не ставить під сумнів те, що там вибори можна проводити. А до Придністров'я взагалі ніхто не має доступу.

"Вибори у Придністров'ї? Не раніше, ніж за п’ять років"

– Чи можливий такий сценарій, після якого буде реально відкривати дільниці не просто на кордоні, а в самому Придністров'ї?

– (категорично) Ні.

Тому що це загрожує політичними наслідками. Щоб відкрити дільницю на непідконтрольній території, ЦВК має написати в Тирасполь офіційний лист з проханням про це і тим самим визнати неконституційну де-факто владу Придністров'я.

Жодна політична сила в Молдові, навіть соціалісти, не зважиться на такий крок.

До слова, Росія, не соромлячись, на кожних загальноросійських виборах офіційно звертається до "влади" Тирасполя і відкриває дільниці для голосування у Придністров'ї.

При цьому там проводиться виборча кампанія, агітація. У Придністров'ї є представництво ЛДПР, громадська приймальня "Єдиної Росії", представлені інші партії.

Вони працюють там, як у Росії.

І Тирасполь вказує на цей приклад і каже Кишиневу: звертайтеся і ви, відкривайте дільниці у нас. Але для Молдови це неприйнятно.

– Коли відкриття виборчих дільниць і проведення кампанії на непідконтрольній території стануть можливими? Що для цього має статися?

– Знаєте, Тирасполь багато років каже: "Давайте організуємо референдум і нехай люди скажуть: вони хочуть жити в Молдові, в Росії або хочуть незалежності". Але це пастка.

Я дивився недавно відео з Тирасполя, де журналісти питали у людей: "Назвіть три міста Молдови". Кожен називав Кишинів. Дехто згадував Бєльці. А далі – все! Люди не знають навіть назв міст країни, частиною якої вони є!

Хоча це не дивно. Вони живуть в іншому інформаційному просторі. Вони не сприймають Молдову як свою країну.

Тому лише років через п'ять після того, як Придністров'я "відкриється", до Тирасполя почнуть їздити правозахисники, журналісти, представники влади Молдови, міжнародні представники, в тому числі з Росії, на телеканалах у Придністров'ї з'являться відкриті дебати про майбутнє регіону – тільки тоді можна буде розраховувати на зріле рішення виборців.

Я не проти референдуму або виборів. Але потрібен час.

Тільки через п'ять років без нинішньої концентрації пропаганди, маніпуляцій і фейків можна буде говорити про усвідомлене голосування на території Придністров'я, про референдум і таке інше.

Зараз цього немає. І тому результати будь-яких "виборів" і "референдумів" у придністровському регіоні Молдови ніхто не визнає.

– Але якщо люди живуть в іншому інформаційному просторі, вони повинні мати голос на виборах? Чи треба зберігати нинішню систему голосування?

– Так, звісно. Попри всі проблеми.

Конституція дає громадянам право брати участь у виборах і не робить якихось винятків. Громадяни Молдови незалежно від того, де вони проживають, незалежно від мови спілкування, рідної мови, ідентичності або наявності іншого громадянства, мають рівні права, в тому числі політичні.

Тому ми, правозахисники, наполягаємо на тому, щоб у всіх було право голосувати. Але при цьому не можна закривати очі на те, що стосовно жителів Придністров'я є питання усвідомленого, поінформованого голосування.

І звісно, неприпустимі ситуації, коли за голос платять – а багато хто стверджував, що таке було в минулому і в цьому році.

"Кишинів не зміг там утриматися"

– Наскільки сильним є вплив Росії в Придністров'ї?

– Росія повністю контролює Придністров'я. Це підтверджено численними рішеннями Європейського суду з прав людини.

Хоча те, що ми бачимо, відбувається не тільки через вплив Росії. Будь-який недемократичний режим почувається некомфортно з вільними людьми. Їхнє завдання – зробити так, щоб люди не думали самостійно, щоб люди не були вільними у своїх думках та ідеях. За таких умов найлегше прикривати корупцію та інше беззаконня.

– А як офіційна Молдова присутня на лівому березі?

– Важливо зазначити, що Придністров'я не відокремлене чітко по Дністру. Під юрисдикцією конституційної влади Молдови залишилися дев'ять населених пунктів на лівому березі, а Тирасполь після війни контролює кілька населених пунктів на правому березі, в тому числі місто Бендери.

До речі, про Бендери. Спочатку, згідно з договором від 1992 року між Росією і Молдовою, місто стало зоною особливої ​​безпеки, де одночасно присутні молдовські та придністровські сили.

Але на практиці Тирасполь методично, крок за кроком брав під свій контроль це стратегічно важливе місто. А Кишинів діяв неефективно і не зміг там утриматися. Ось приклад: там був паспортний стіл. Але місцева влада зробила документи про те, що в будівлі тече дах. Одного дня люди прийшли на роботу і виявили, що в будівлі повністю зняли дах – нібито для ремонту. І повернутися туди їм вже не дозволили.

Зараз під управлінням Кишинева в Бендерах залишилися тільки в'язниця, дві школи і є відділок поліції, причому поліція там існує радше формально. Над цією будівлею – російський прапор; навіть для того, щоби пройти до відділку, потрібно зареєструвати свій паспорт у російського офіцера. Зрозуміло, що реальної влади у цих поліцейських немає, довіри з боку людей до цих структур теж немає.

– А навіщо така поліція потрібна?

– У Кишиневі ніхто не ставить таке питання. Але вона є.

"Вони готують людей, мовляв, буде війна, і ми заберемо ці села назад"

– Чи була ідея створити, наприклад, "уряд Придністров'я в екзилі" і обирати керівників регіону голосами придністровців?

– Ідея лунала, але у влади не було бажання її обговорювати.

Річ у тім, що в Кишиневі останні 15-20 років керували політики, яким цей конфлікт вигідний. Контрабанда, брудні гроші... А раз їм проблема вигідна – вони ніколи не будуть думати про те, як її вирішити.

Та й проблема не тільки з Придністров'ям. Я вже розповідав про Гагаузію, де Молдова виявилася не в змозі інтегрувати своїх же громадян на території під своєю юрисдикцією.

Ці люди лояльні, вони платять податки – але навіть про їхню інтеграцією ніхто не турбувався. Просто не було таких стратегій – і точно так само їх немає у Придністров'ї. У Молдові суспільство взагалі дуже розділене й поляризоване, деякі політики свідомо це підігрівають. Ця ситуація вигідна багатьом – тільки не простим громадянам.

Навіть більше, час від часу наші чиновники підписували документи, якими де-факто визнавали Придністров'я – просто тому, що їм так було зручніше.

Ось вам приклад: на лівому березі Дністра є дев’ять сіл, підконтрольних Кишиневу. І були випадки, коли люди з цих сіл приходять у пенсійні структури Молдови, а їм там кажуть: "Чого ви до нас прийшли? Йдіть у Тирасполь, візьміть собі придністровський паспорт, і отримаєте ще російську пенсію, вона вище". Ви уявляєте, конституційна влада радить своїм же громадянам порушувати закон і отримати "паспорт" у незаконної влади! Думаю, в Україні це потягнуло б на кримінальну справу! А у нас це нормально, і Кишинів не проти, бо деякі вірять, що це знижує навантаження на пенсійний фонд.

Причому в самому Придністров'ї, коли їхні телеканали говорять про Варницю, про Коржову та інші села уздовж лінії розмежування – то називають їх "придністровські населені пункти, тимчасово окуповані Молдовою".

Тобто вони формують у суспільстві ідею про те, що колись буде війна і ми їх візьмемо назад.

– А правда, що був випадок, коли придністровська влада зривала вибори?

– Так, у селі Коржова. Це село розташоване на лівому березі Дністра, але після війни воно залишилося під контролем конституційної влади Молдови.

Щоб "віджати" його, "влада" Придністров'я ухвалила рішення про те, що це село стає частиною Дубоссар. А раз Дубоссари контролюються Тирасполем, то і Коржова, мовляв, також. Але зробити це на практиці виявилося складніше, оскільки люди були проти.

Річ у тім, що в 1992 році в Коржові практично всі молоді люди воювали проти російської армії і незаконних формувань, тобто проти Тирасполя, і потім вони не поспішали "приєднуватися".

У 2007 році, на чергових виборах мера Коржови, які проводила конституційна влада Молдови, вони (Придністров’я) організовували провокацію: заблокували виборчу дільницю, забрали урни, влаштували там розбій. (Прим. ЄвроПравди: "міністром внутрішніх справ Придністров'я" тоді був Вадим Красносельський, нинішній лідер придністровського регіону.)

Того дня вибори були зірвані.

І відтоді вибори в Коржові жодного разу не проводили.

Молдова щоразу під приводом "не будемо провокувати" відкриває дільницю в сусідньому селі, в Кочієрах. І навіть для того, щоб обрати мера Коржови, люди їдуть у Кочієри. А Придністров'я – заважає їм зробити це, ставить грейдери, перекриваючи дорогу, тощо.

Але останнім часом ситуація змінилася. Адміністрація Придністров'я, яка раніше заважала поїздкам придністровців на вибори, почала допомагати їм.

А з 2019 року ця "допомога на виборах" стала явною.

Розмовляв Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",

Кишинів – Київ