Колишній радник президента США Дональда Трампа з національної безпеки Джон Болтон завжди мав репутацію "яструба" – політика, що послідовно відстоював максимально жорстку лінію відносин із противниками Сполучених Штатів, в тому числі з путінською Росією. Ця позиція коштувала йому посади – причиною звільнення свого радника Трамп назвав "значні розбіжності" з низки питань. 

Готовність критикувати курс як попереднього, так і нинішнього президента США роблять Джона Болтона надзвичайно цікавим співрозмовником. Тож ЄвроПравда не могла не скористатися можливістю, яка випала, коли Болтон взяв участь у форумі YES-Brainstorming, організованому Фондом Віктора Пінчука.

Під час дискусій, що відбувалися на форумі, ексрадник Трампа детально озвучив свою позицію як щодо політичного майбутнього колишнього президента (програш у 2020 році не дає йому шансів розраховувати на перемогу на наступних виборах), так і перспектив Джо Байдена, для якого Афганістан став знищенням іміджу компетентного політика, з яким нинішній президент йшов на вибори. 

Саме тому в розмові з Джоном Болтоном ми зосередилися на "українських питаннях" – ставленні президента Байдена до членства України у НАТО, "розрядці" у відносинах із РФ та ризиках військової агресії з боку РФ.

– Як ви думаєте, чи призведе політика президента Байдена до нової "розрядки" у відносинах з Росією?

– Впевнений, що росіяни інтерпретують рішення Байдена дозволити завершити будівництво "Північного потоку-2" як слабкість. Так само ознакою слабкості там розглядають рішення про вихід з Афганістану.

А до того ж Путін мав перевагу при зустрічі з Байденом у червні в Женеві.

Тож я думаю, що все це спонукатиме Путіна спробувати скористатися тим, що він вважає відхиленням від американських інтересів у Центральній та Східній Європі, на Близькому Сході та загалом.

– Чи означає це, що за президентства Байдена Україні не слід очікувати ані членства у НАТО, ані навіть надання Плану дій щодо членства?

– Я не був у адміністрації Буша у квітні 2008 року, але я підтримав Бухарестський саміт НАТО, який підтримав ініціативу приєднання до Альянсу України та Грузії.

Це була велика помилка європейців, що вони забракували цей план. Як наслідок, ми маємо захоплення Криму та конфлікт на Донбасі.

Тепер Україна – у війні з Росією, а до НАТО ніколи не приймають країни, які вже перебувають у стані війни. Адже вся суть полягає саме в тому, щоб уникнути війни.

Це особливий випадок, і європейці, безперечно, скажуть, що навіть не хочуть вважати Україну звичайним кандидатом на членство.

Я вважаю, що обставини, в яких перебуває Україна, є надзвичайними, а тому нам потрібно бути більш креативними, щоби подолати кризу, з якою стикається Україна.

А тому нам не слід випускати з поля зору мету зробити Україну членом НАТО.

Це ті речі, які ми можемо зробити на практиці, а не лише на словах, щоб дати зрозуміти Росії, що ми не погоджуємося з тим, що вона зробила з Україною, і що Україна рухається вперед до членства у НАТО.

Тож я думаю, що поки Кремль буде бачити нашу слабкість, він буде намагатися цим скористатися.

І тому нам варто змінити уявлення, яке існувало за часів адміністрації Трампа та Обами, ніби США насправді не прихильні до членства України.

– Чи буде президент Байден діяти таким чином? І чи здатна змінити ситуацію можлива перемога республіканців на виборах до Конгресу?

– Республіканці дійсно у своїй більшості виступають за членство України в НАТО. Так само виступають і багато демократів.

Питання – в курсі адміністрації Байдена. Наразі вона виправдовує багато своїх рішень, зокрема щодо "Північного потоку-2" або Афганістану, тим аргументом, що увага Сполучених Штатів має бути зосереджена на Китаї.

Цей аргумент означає, що нинішня адміністрація не збирається робити Україну членом НАТО, адже не вважає це центральною та стратегічною метою.

Я не думаю, що така точка зору дуже поширена в Конгресі, але знаєте, у політиці треба робити галас, щоб вас почули.

І тому, щоб утримати тиск на адміністрацію Байдена та просунутися вперед із членством України в НАТО, Київ мусить докласти багато зусиль для співпраці з членами Конгресу, щоб вони продовжували порушувати цю тему та виступати.

– А як щодо військової агресії Путіна? Чи стимулюватиме м’яка політика Байдена РФ до подальшої військової агресії?

– Так, адже, як ви чудово знаєте, провокує не сила, а слабкість. А коли Путін бачить слабкість, він буде тиснути.

Тому я думаю, що це один із реальних наслідків виходу з Афганістану, який у Москві сприймають саме як ознаку слабкості.

Побачимо, що буде далі. Я думаю, Зеленський отримав важливу підтримку, нарешті зустрівшись із Байденом, чого він не зміг зробити з Трампом, у Білому домі.

Але якщо подумати, це просто перевертає політику у порівнянні з літом 2019 року. Ми втратили два роки, і я думаю, що Росія спробує цим скористатися.

– Тож на яку допомогу від США за такого сценарію може очікувати Україна?

– Як ви знаєте, Байден сказав, що він збирається певною мірою збільшити військову співпрацю. Але я думаю, що тут варто зробити набагато більше.

Одним із найважливіших кроків США за останні роки була присутність в Україні підрозділів Національної гвардії США, які тренувалися разом з українськими силами. Я думаю, що ми могли б побачити більше цього.

Я не розумію, чому не можна було б розгорнути для навчання штатні американські війська, а не Національну гвардію.

Я думаю, що спільні вправи американських та українськими військових, що мають бойовий досвід, мали би більше користі.

Усе це стає особливо важливим у контексті нинішніх подій у Білорусі, за якими ми маємо уважно стежити.

Ми не хочемо, щоб Росія поглинула Білорусь, а для цього нам потрібен окремий незалежний білоруський уряд. В іншому разі російські сили отримають змогу перебувати в Білорусі, створюючи загрозу для північного кордону України.

Отже, нинішня ситуація є надзвичайно складною, і ми ніяк не маємо права відвертати свою увагу від України.

– Як ви думаєте, з точки зору США, президент Зеленський показує достатній інтерес, щоб бути частиною західного світу і НАТО?

– Так, цей інтерес виглядає достатньо серйозним.

Звичайно, Україна має власні внутрішньополітичні суперечки, проте безумовним є те, що прагнення наблизитися до Заходу, зокрема – стати членом НАТО, в Україні є дуже сильним і фактично одностайним.

І я думаю, що це почуття є взаємним у США.

– Сполучені Штати не турбує певний китайський вектор у зовнішній політиці України, який проявився останнім часом?

– На мою думку, Китай намагається проникнути в кожну країну, куди можливо. Свого часу, під час візиту до Мінська, мене вразила величезна реклама Huawei на хмарочосі.

Це показує, що Китай намагатиметься проникнути майже всюди, куди тільки може.

Я був тут, в Україні, два роки тому, щоб запобігти продажу Китаю важливих військових технологій. Це дуже турбувало нас – ситуація, коли стратегічний союзник Сполучених Штатів і НАТО в цілому надає Китаю доступ до небезпечних технологій.

Цей крок був би помилковим і для вас – якщо українські компанії прагнуть брати участь у виробництві систем озброєнь НАТО, вони не можуть продавати зброю Китаю.

Все це вимагатиме часткової переорієнтації економіки України. Це не просто. Президент Зеленський сьогодні заявив, що хоче захистити робочі місця в Україні. Я розумію його слова – кожен політичний лідер хоче захистити робочі місця в країні.

Проте це означає, що Європа та США мають замінити китайський ринок. Я думаю, що це можливо, адже Україна володіє дуже складними технологіями, які повинні зацікавити Захід.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"