"Нам треба рішення суду про те, що Росія – держава-злочинець. Тоді перейдемо до репарацій"

Оксана Золотарьова – співагент України у справах України проти РФ у Міжнародному суді. Вона, а також агент України Антон Кориневич зараз представляють Україну в цій інституції в Гаазі в одній з ключових "антиросійських" справ – щодо порушення російською державою Конвенції про геноцид, однієї з основоположних конвенцій сучасного світового права.

"ЄвроПравда" вже розповідала про цю справу у репортажі з Гааги, а тепер отримала можливість поговорити з людиною, що відповідає за "юридичну кухню" притягнення Кремля до відповідальності.

На початку лютого 2022 року, коли Україна готувала цей позов проти РФ, Золотарьова очолювала департамент міжнародного права МЗС. У цьому інтерв’ю вона розповіла про те, як тоді писали справи в евакуаційному потязі, яке рішення ми хочемо отримати у Суді, коли це станеться та чому Росія його виконає.

Цю емоційну розмову ми радимо продивитися у відеоформаті.

А якщо вам до душі читання – ми підготували також текстову, дещо більш розширену версію інтерв’ю.

– Перш за все, ми віримо в те, що виграємо?

– Ми вірили в те, що ми виграємо, ще 26 лютого минулого року, коли ми подавали цю справу до Міжнародного суду ООН.

– До речі, як саме це відбувалося? Адже 26 лютого – це лише два дні після вторгнення. Як вдалося підготувати доволі великий пакет документів до Гааги?

– Як тепер усі знають з публікації "Української правди", після початку вторгнення частина уряду виїхала в інші міста України. Тож ця справа народжувалась в евакуаційному потязі, що їхав з Києва до Івано-Франківська.

Одночасно частину подання готували наші іноземні юридичні радники, які у той час випадково опинилися тут, у Гаазі, бо вели справу однієї з українських компаній – і ми з ними консультувалися, обговорювали, як діяти, і поки ми були в дорозі, вони вже 24 лютого почали писати драфт нашого подання до суду.

А ми час від часу до них доєднувалися.

Тоді, в дорозі у нас був обмежений доступ до інтернету. До того ж тоді лежала пошта МЗС, лежав сайт МЗС, але в нас в усіх працював WhatsApp. І ми в ручному режимі у WhatsApp відправляли ідеї щодо позову, погоджували це з керівництвом... До слова, я дуже вдячна міністру закордонних справ Дмитру Кулебі, який дуже швидко дав нам зелене світло на те, щоб ми йшли в Міжнародний суд зі справою по Конвенції щодо геноциду.

– Юристи-міжнародники кажуть, що це, мабуть, найкреативніша справа України проти Росії. Адже у ній ми не стверджуємо, що Росія вчиняє геноцид (тоді, 26 лютого, це ще не було очевидно), але звинувачуємо РФ у порушенні Конвенції щодо геноциду.

– Коли ми почали готувати подання проти Росії, то спершу мали знайти, як це зробити.

Адже хоч нам і зрозуміло, що Росія, почавши цю війну, порушила усі можливі норми і принципи міжнародного права, але звернення до Міжнародного суду має свої правила.

Тож ми почали шукати, як саме росіяни, їхній президент та інші лідери пояснюють, що ж стало причиною, "спусковим гачком" для початку цієї війни. І коли ми зрозуміли, що вони обґрунтовують напад на нас потребою зупинити нібито "геноцид", то рішення вималювалося.

Адже саме Конвенція про геноцид дає нам можливість зачепитися і довести в суді протиправність порушення і ведення Росією цієї війни.

У позові ми доводимо, що не можна використовувати надуманий "геноцид" для введення військ в Україну.

– Йдеться про нібито "геноцид на Донбасі", вигаданий російською пропагандою.

– Так, і для нас розповіді росіян про нього – це дуже звична риторика, яку ми чули від російської пропаганди з 2014 року. А для світової спільноти це значною мірою було щось нове. Вони не дуже розуміли, про що йдеться.

І ми пояснили, що це фейк, і проілюстрували документами – адже є дуже багато рішень, в тому числі і Генасамблеї ООН, які говорили про правомірність дій України.

– Відтоді минуло 1,5 року, ми побачили Бучу, Маріуполь і багато іншого та знаємо, що Росія сама вчиняє геноцид, а не лише придумала фейковий привід для нападу. Ми будемо доводити у Гаазі також це звинувачення?

– В рамках цієї справи – ні, ми цього доводити не будемо, бо позов вже поданий, і посеред процесу дуже не бажано змінювати об'єкт спору. Росія у своїй юридичній лінії вже чіплялася за подібні зміни у нашому поданні, намагаючись довести, що ми змінили свої позовні вимоги в рамках того ж об'єкта. А масштабніша зміна дасть їм більше козирів.

Але немає перепон звернутися до Гааги знову щодо геноциду, який вчиняє Росія.

Та для ефективного подання позову необхідно, щоб українські правоохоронні органи та міжнародні правоохоронні органи, такі як Міжнародний кримінальний суд, зібрали і представили належні докази геноциду у своїх кримінальних провадженнях, видали ордери на арешт тощо.

І я підкреслю, що рішень лише українських судів щодо визнання геноциду тут може бути недостатньо.

Міжнародний суд звертає увагу передусім на висновки міжнародних інституцій, насамперед тих, що працюють у сфері діяльності ООН.

Тому дуже потрібні висновки або МКС, або ООНівської Fact Finding Commission. Якщо вони знайдуть ознаки геноциду, то і ми зможемо говорити про подання нового позову до Гааги.

– Я вже згадав, що це дуже креативна справа. Таким чином, як ми позивалися до Росії, Конвенцію ще ніхто не застосовував. Чому ми впевнені, що виграємо?

– Бо рішення суду має принести справедливість нашому народу, який страждає від злочинних дій Російської Федерації.

– А що таке справедливість? Адже в цьому суді немає лави підсудних, на ній не сидить Путін. То яке ж рішення Міжнародного суду означатиме для нас перемогу?

– Для справедливості недостатньо посадити Путіна. Загальна стратегія держави ширша. От подивіться, у "формулі миру" президента Зеленського ми говоримо про те, що має бути як індивідуальна відповідальність осіб, які вчиняють воєнні злочини, злочини проти людяності, злочин геноциду...

– Включно з Путіним?

– Звичайно. Як на рівні української правової системи, так і у Міжнародному кримінальному суді, які розташований тут зовсім поруч.

Але окрім того, і Росія як держава має понести відповідальність за ті порушення міжнародного права, які вона вчинила проти України, проти громадян України.

Тобто зрештою ми маємо отримати міжнародне визнання того, що Росія – це держава-злочинець.

Понад те, у кінцевому етапі, отримавши рішення суду про те, що Росія порушила Конвенцію про геноцид, що ця війна є безпідставною і ведеться в порушення усіх норм і принципів міжнародного права – ми розраховуємо, що Росію змусять надати гарантії неповторення цих дій, вивести війська з України і, звичайно, заплатити компенсації, репарації за протиправну війну.

А ще, до слова про справедливість, я згадую момент минулого березня. Тоді я разом з нашою юридичною командою була тут у Гаазі і ми виграли рішення Міжнародного суду у цій справі – щодо проміжних заходів.

І тоді я отримала повідомлення від свого дуже близького друга, який почав служити в 2014 році, потім повернувся до цивільного життя, а у 2022 знову пішов до ЗСУ. І він мені написав:

"Оксано, ми тут сидимо в окопі, і ми вам дуже вдячні за те, що ви виграли цей суд. Я витратив усю ніч на те, щоб пояснити своїм колегам в окопі значущість цього рішення, і ми всі передаємо вам велику пошану і подяку".

– Загалом міжнародне правосуддя працює дуже повільно. Зазвичай суди між державами тягнуться роками. Тут ми бачимо зовсім іншу картину: ми подали скаргу у лютому 2022 року, за місяць отримали проміжне рішення, за півтора року відбуваються слухання. Є розуміння, як швидко ми дійдемо до рішення?

– Ми дуже сподіваємось, що і далі все буде швидше, ніж зазвичай. Ми дуже покладаємось і віримо в Міжнародний суд ООН, адже справді, тоді у березні він зміг швидко призначити перше слухання та менш ніж за 10 днів після усних слухань виніс проміжне рішення про тимчасові заходи проти РФ.

Це був виняток з правила, і ми були дуже позитивно здивовані.

І зважаючи на темпи руху справи в останні півтора року, ми очікували отримати рішення Міжнародного суду вже до кінця 2023 року.

Ми точно не будемо затягувати.

Наприклад, минулого року суд надав шість місяців для підготовки свого меморандуму. Ми вклалися в три.

– Рішення, на яке ми чекаємо цього року, буде проміжним?

– Так.

На цьому етапі Суд не буде досліджувати докази. Зараз він має лише підтвердити, що він має юрисдикцію для розгляду цієї справи, тобто має повноваження вирішувати цей спір між державами.

Далі у нас буде етап обміну письмових повідомлень з Російською Федерацією.

Потім – слухання по суті, вони теж заберуть певний час. І лише коли ми отримаємо рішення по суті – то перейдемо до питання виплати репарацій.

Ці стадії не можуть пройти миттєво – виходячи з графіка, з того, що росіяни матимуть час на відповідь – ми зможемо вийти на усні слухання по суті у 2025 році.

– На початку цього процесу, у 2022 році, росіяни ігнорували засідання. А зараз вони тут. Про що це свідчить?

– Це свідчить про те, що вони серйозно ставляться до цієї справи.

До речі, навіть минулого року росіяни хоч і не поїхали, але подали свою письмову позицію з обґрунтуванням того, що в суду немає юрисдикції.

Вони хочуть, щоб ми програли вже на цьому попередньому етапі, коли по суті справа ще не розглядається. Бо для них доведення того, що суд не має юрисдикції – це перемога.

– А ми не маємо іншого варіанта, ніж перемогти.

– Як тут, так і на полі бою, та й всюди проти Росії.

– Після того, як ми переможемо, що змусить Росію виконати рішення суду?

– Ми ж усі сподіваємося, що переможемо Росію військовим шляхом до того моменту, як цей навіть відносно "швидкий" суд винесе рішення по суті справи.

А отже, вже інша Росія буде змушена виконувати рішення про репарації.

Розмовляв Сергій Сидоренко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда", 
з Гааги